Тест на успішність

— Сьогодні більшість фахівців приділяє першочергову увагу фінансуванню і кадровому забезпеченню галузі, а не показникам результативності наукової діяльності. Значною мірою це пов’язано зі складностями визначення внеску науки у соціально-економічний розвиток суспільства. Адже далеко не всі наукові результати мають комерційну спрямованість. Однак кількісні показники цілком можна застосовувати для аналізу діяльності наукових організацій і окремих вчених. У міжнародній практиці для цих цілей використовуються дві групи індикаторів. Перша відтворює публікаційну активність, друга — патентно- ліцензійну діяльність.

— Яка сьогодні публікаційна активність українських вчених?

— Останніми роками відбувається невиправдане зміщення акцентів у бік підрахунку кількості публікацій без відповідної оцінки їх якості. Проте саме кількість публікацій і кількість цитувань із них залишаються одними з нечисленних загальновизнаних кількісних характеристик результативності наукової діяльності.

Кількість наукових публікацій в Україні останніми роками мала стійку тенденцію до зростання. Згідно iз даними Держкомстату, кількість публікацій у сфері економічних наук тільки за один рік (у 2001 році у порівнянні з 2000 р.) зросла на 49,2%, у сфері біологічних наук — на 51,9%, у сфері історичних наук — на 68,6%, ветеринарних — на 32,6%, у сфері спорту та фізичної культури — у 2,5 раза, а в сфері філологічних наук — більш ніж у три рази! При цьому кількість зайнятих у цих сферах наук збільшувалася набагато повільнішими темпами (найбільше зростання було зафіксовано у галузі філологічних наук — на 12,5%, а у галузі історичних і ветеринарних наук кількість наукових співробітників навіть скоротилася).

Правда, не секрет, що дійсно серйозні монографії і статті, якi пройшли незалежне рецензування та вийшли у відомих наукових видавництвах, «підсумовуються» з публікаціями відверто компілятивного змісту видань, що не мають міжнародного класифікаційного коду. Нарівні з серйозними журналами в Україні існують журнали, що видаються не дуже компетентними людьми, які, у свою чергу, не можуть вимогливо ставитися до змісту публікацій. Це є результатом того, що в Україні практично відсутня система рейтингування і незалежного оцінювання журналів, за винятком спроб ВАК встановити хоч якісь формальні бар’єри для псевдонаукової діяльності. Відомо, що до світових баз даних потрапляє не більше 20—25% статей, які враховуються внутрішньою українською статистикою. У 1999 році 8 українських журналів входили до бази даних ISI (усе це — журнали Національної академії наук), у 1990 році подібних журналів було більше — 13. При цьому потрібно відзначити, що зменшення уваги з боку зарубіжних колег до українських журналів відбувалося на фоні зростання кількості наукових видань. Так, у 1991 році в Україні вийшов 71 науковий журнал, а у 2001 році їх стало більше нiж тисяча. Україна сьогодні займає тридцять перше місце у світі за кількістю опублікованих наукових робіт. У окремих наукових сферах частка публікацій українських авторів у 1999 році залишалася досить високою. Так, у сфері термодинаміки, прикладної фізики, матеріалознавства і деяких інших вона перевищувала 2%. У той же час у сфері клітинної біології, фізіології — менше як 0,2%.

— А як у нас щодо патентів? Чи багато заявок?

— Для України взагалі важко визначить показники, що відтворюють рівень патентної активності у порівнянні з іншими країнами. Бар’єром на шляху патентування в інших країнах є не тільки у багатьох випадках невисока якість поданих заявок, але і необхідність платити значні суми для реєстрації патентів. Наприклад, у США вона складає у середньому близько 20 тис. доларів, у країнах ЄС — понад 30 тис. доларів. Що стосується українських патентів, то, враховуючи відмінності у законодавствах різних країн, ці дані, як правило, не використовуються при міжнародному порівняльному аналізі патентної інформації. Проте загальна кількість патентів в Україні постійно зростає: тільки у порівнянні з 1997 роком у 2001 році вона зросла більше, ніж на 40%.

— Чи можна назвати наукову діяльність в Україні результативною?

— В оцінці результативності наукової діяльності в Україні існує чимало проблем. Найважливіша з них — забезпечення достовірності і зiставлюваностi інформації, що використовується. Деякі статистичні форми містять надмірні дані з точки зору міжнародної статистики. З другого боку, частина даних не відповідають міжнародним стандартам зiставлюваностi . У звітності буває вельми складно розділити невелике удосконалення і серйозне відкриття. Думаю, що було б раціонально, скоротивши кількість «обов’язкових» показників звітності, якi за лишилися, максимально наблизити зміст до загальноприйнятих міжнародних стандартів. Досягненню об’єктивності при їхньому проведенні могло б сприяти більш широке залучення експертів з інших країн. Тим більше, що така практика набула широкого поширення у країнах Європи. У Чехії, наприклад, в оцінці рівня результативності інститутів Академії наук у середині 1990 х роківбрали участь близько 200 експертів з 22 країн. Дані ж, що публікуються сьогодні офіційно, про результативність національної наукової системи України поки що не можуть дати повну та об’єктивну картину. А це уже заважає приймати обґрунтовані й ефективні управлінські рішення.

ДО РЕЧІ

У 2002 році наукові дослідження та розробки в Україні виконували 1477 наукових організацій. При виконанні кожної п’ятої розробки використовувались нові технічні рішення на рівні винаходу; із загальної кількості розроблених нових технологій майже 43% — ресурсозберігаючі. Кількість створених нових видів матеріалів склала 946 одиниць (2,3%), сортів рослин і порід тварин — 669 (1,6%), нових методів, теорій — 3002 (7,2%).

Більшість наукових організацій України розташовані в економічно-розвинених регіонах. Так, понад чверть загальної їхньої кількості — 401 (у 2001 р. — 413 одиниць) зосереджено в столичному регіоні (м. Київ та Київська область). В Харківській області розташовано 242 (16,4%), в Донецькій області — 91 організація (6,2%), Дніпропетровській — 103 організації (майже 7%). Загалом же в цих чотирьох регіонах у 2001 р. було зосереджено більше половини всіх наукових організацій України. На фоні зменшення наукових організацій України лише в Харківській області зберігається тенденція щодо щорічного збільшення кількості наукових організацій, а за останній рік вона має темп приросту 6,6%. В столиці України — місті Києві за останній рік на 14 наукових організацій стало менше, що призвело до зменшення на 1 відсотковий пункт їхньої частки в загальній кількості по Україні.

Продовжується процес еміграції наукових працівників, зокрема фахівців вищої кваліфікації. Станом на 1 жовтня 2002 року до країн iз привабливішими для наукової діяльності умовами виїхали 155 докторів і кандидатів наук, що дещо менше, ніж у 2002 р., але більше проти 2000 і 2001 рр. Основними країнами, куди емігрують українські фахівці, є США (33 особи), Німеччина (29 осіб) та Росія (23 особи). Середній вік кандидатів наук, що емігрували, становив 47,6 року, а докторів — 52,4 року.