«Тортурне» право

Перше судове засідання з позову до СБУ та прокуратури про відшкодування батькам убитого в 1996 році в СІЗО СБУ Юрія Мозоли морального і матеріального збитку, пов’язаного з втратою годувальника, у розмірі 130 тис. грн., яке відбулося минулої п’ятниці у Франківському районному суді міста Львова, може претендувати на те, щоб бути одним із найкоротших судових засідань в історії вітчизняного діловодства — тривало воно всього дванадцять хвилин. Причина — неявка до суду третьої сторони, ще минулого року визнаних винними працівників СБУ і прокуратури. Здавалося б, абсолютно нормальне явище — люди, які винні у смерті невинної людини, не з’явилися до суду через те, що перебувають у «местах, не столь отдаленных». Аж ні, на сьогоднішній день у місцях позбавлення волі знаходиться тільки один(!) із семи(!) визнаних винними у справі Юрія Мозоли. Усі інші або вже відбули покарання у вигляді трьох-чотирьох років позбавлення волі, або були звільнені за амністією. Їх осудили ж не за статтею «вбивство» чи «тортури» (внесеної, нагадаємо, до Кримінального законодавства тільки з вересня минулого року), а за «перевищення службових повноважень, службову фальсифікацію і нанесення тілесних пошкоджень, що призвели до смерті». Показовим є й той факт, що у справі, яка нараховує, до речі, 42 томи, проходило близько 40 чоловік. На лаві підсудних виявилися лише семеро. На даний момент все ще відбуває покарання один...

Нагадаємо, шість років тому, у 1996 році, після ряду вбивств у Братковичах, коли до Львівської області було стягнуто значні сили СБУ і прокуратури, за підозрою у вбивствах було затримано двадцятишестилітнього жителя с. Городок Юрія Мозолу, проти якого свідчила його 78-літня сусідка Р. Черевко (яка, зі слів сусідів Юрія, вже давно перебувала на обліку у психіатра). Остання обставина, проте, не збентежила правоохоронців — вони затримали Ю. Мозолу без санкції на арешт (яку було отримано лише після трьох діб, коли Ю. Мозола був уже мертвий) і на протязі все тих же трьох діб Юрія закатували (пробачте — стосовно підслідного «перевищили службові повноваження»), віддавши батькам спотворене тіло. Як розповіла кореспонденту «Дня» матір Юрія Іванна Мозола, «я не впізнала сина, Юра немов постарів на двадцять років, він був абсолютно сивим, зап’ястя опухли від наручників, тіло було синього кольору, а одну ногу, коли тіло клали у домовину, довелося підв’язувати, тому що вона постійно виверталася».

Після всього цього і навіть після того, як суд визнав співробітників правоохоронних органів винними, мати і батько Юрія ще протягом року не могли отримати статус потерпілої сторони, його надали тільки дружині Ніні. Остання, зазначимо заради справедливості, отримала 50 тис. грн. компенсації за моральний збиток, а щомісячна допомога на дитину за втрату годувальника становить близько 62 грн. А мати і батько Юрія вимушені жити на пенсію — 129 грн. кожен. Це при тому, що протягом п’яти років після смерті Юрія батько вбитого Іван Мозола не отримував жодної копійки, сім’я жила тільки на пенсію Іванни Мозоли (інваліда третьої групи). У результаті в будинку, де живуть старенькі, відключили газ, борг за який становить близько трьох тис. гривень. При всьому цьому за всі минулі шість років ніхто(!) жодного разу не вибачився перед людьми, у яких держава в особі несумлінних правоохоронців відібрала єдиного сина.

Така, здавалося б, дика ситуація, на жаль, для України не рідкість. Однак в історії вітчизняного судочинства відомий лише один випадок, коли жертві жорстокого поводження вдалося «відсудити» у правоохоронців компенсацію, яка в результаті виявилася мізерною через хронічний дефіцит коштів. Зі слів Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, жорстоке поводження із затриманими і підслідними в органах попереднього слідства в Україні перетворилося у страшну систему. Найбільш поширеними є, — говорить вона, — катува ння голодом. Однак тут не все залежить від правоохоронців. Так, на добове утримання одного ув’язненого в СІЗО або ІТТ держава виділяє лише від чотирьох до семи гривень, та ні копійки не виділяється на харчування у РВВС. Друга проблема — «вибивання» свідчень із підслідних. Зі слів Н. Карпачової, це досить поширене явище, і незважаючи на рапорти правоохоронців про те, що вони невпинно борються з ним, до апарату Уповноваженого постійно надходять листи зі скаргами від підслідних. Непрямим підтвердженням того, що «вибивання» свідчень дійсно існує, можуть слугувати і слова голови Верховного Суду України Віталія Бойка на торішньому пленумі цього органу: «...Є численні випадки, коли обвинувачення будується на зiзнаннях підозрюваного чи звинуваченого, отриманих, як правило, на початку розслідування, від яких він відмовляється на судовому засіданні...»

Навіть із внесенням статті 127 «Тортур» до нового Кримінального кодексу ситуація навряд чи кардинально зміниться. Річ у тому, що в зазначеній статті не вказується суб’єкт злочину — посадові особи. Таким чином тут, очевидно, залишено свого роду «лазівку» — за відсутності одного з учасників процесу, в цьому випадку суб’єкта, стаття не може бути ефективно застосована. До того ж, на думку правозахисників та юристів, покарання, передбачене вітчизняним Кримінальним кодексом за тортури, дуже м’яке порівняно з «Європейською конвенцією проти тортур», ратифікованою Україною ще в 1997 році. Остання визначає тортури чи жорстоке поводження, як тяжкий злочин, що карається строком позбавлення волі від п’яти до десяти років (за злочини з подібним формулюванням вітчизняне законодавство карає позбавленням волі від 5 до 10 років). Вітчизняна ж стаття Кодексу передбачає покарання за тортури — позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. А тим часом стаття 17 Закону «Про міжнародні договори України» свідчить: «Укладені та ратифіковані міжнародні договори України становлять невід’ємну частину національного законодавства України». Однак досі ще жодну міжнародну угоду в області прав людини не було надруковано в українських офіційних джерелах, і застосовуватися вона не може. А якщо б уже згадану конвенцію опублікували в Україні відразу після її ратифікації в 1997 році, хто знає, як би закінчився судовий процес у справі Ю. Мозоли. Зі слів Н. Карпачової, крім цих проблем необхідно внести до статті 127 третій пункт про те, що у випадку, якщо тортури призвели до смерті, звинувачену посадову особу повинні засудити до довічного позбавлення волі.

На думку Уповноваженого, такі жорстокі заходи, разом із семінарами, що проводяться для правоохоронців з прав людини, дозволять забезпечити дотримання прав громадян. Крім того, очевидно, що відстоювати свої права можуть і повинні всі, тим більше, що згідно з торішнім рішенням Конституційного Суду, кожен громадянин України має право подавати в суд на органи СБУ і прокуратури. І тут дуже важливе питання про матеріальні компенсації. Річ у тому, що з позаминулого року набула чинності постанова Кабміну про те, що витрати на відшкодування збитків, нанесених громадянам внаслідок незаконних дій правоохоронних і судових органів, лягають на плечі правоохоронних органів, СБУ і Генпрокуратури. Згідно з цим документом, вищезазначені організації повинні відшкодувати заподіяні збитки з коштів, виділених на власне утримання. Саме ця постанова може бути набагато ефективнішою, ніж усі разом узяті заведені правоохоронцями журнали з прав людини, куди затримані можуть написати про ставлення до них. Змоделюємо ситуацію. Наприклад, до якого-небудь обласного відділення, наприклад, МВС, СБУ чи прокуратури протягом року подаються десятки позовів із вимогою відшкодування матеріального збитку. Суд постановляє задовольнити вимогу позивачів, внаслідок чого, просто кажучи, недофінансовуються самі правоохоронці, які в результаті будуть зацікавлені в тому, щоб таких скарг було набагато менше і, зі слів Н. Карпачової, «самі будуть зривати голови за протиправні дії».

А тим часом слухання поки прецедентного позову до органів СБУ і прокуратури про виплату батькам Юрія Мозоли компенсації за моральний збиток у розмірі 130 тис. грн. перенесене на 28 березня. Суд постановив визнати явку третьої сторони обов’язковою...

P. S. Представники Львівського управління СБУ і облпрокуратури коментувати ситуацію відмовилися, зазначивши, що все вирішить суд. Щодо ситуації загалом, то в прес- службах згаданих органів кореспондентові «Дня» сказали, що вже є судова ухвала, якою визнано провину працівників правоохоронних органів і «говорити тут вже нема чого».

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Юрія Мозолу, 1970 року народження, слюсаря автосервісу, було затримано 26 березня 1996 року за підозрою у здійсненні численних вбивств у с. Братковичах Городоцького району Львівської області. За словами його матері Іванни Мозоли, Юрій був добрим і люблячим сином, виступав за місцеву футбольну команду, а в юності брав участь у різних змаганнях, виступаючи за команду школи. «Відтоді як Юра став працювати на автосервісі, — згадує Іванна Мозола, — він став головною нашою опорою, адже ми з чоловіком — інваліди, а тоді ще ні пенсії, ні зарплати не платили, а Юра платив за газ, світло, завжди допомагав по господарству, у нього ж золоті руки були. Він був дуже побожною людиною, без молитви ніколи не лягав спати. А коли почалися вбивства у Братковичах, він разом зі своєю сім’єю переїхав до нас у Городок — від біди подалі». Після смерті Юрія Мозоли у нього залишилася дочка, якій цього року виповниться одинадцять років. Зі слів Іванни Степанівни, батька вона буде пам’ятати тільки за фотографіями.