Тримайте баланс!

Із дитинства в нас виробився ритм, за яким новий виток в житті починається з вересня. Цьому посприяли роки навчання в школі, потім — у виші чи іншому навчальному закладі. А цьому новому витку, як правило, передує відпустка — коли маємо потребу відпочити, відновити сили. Це стосується дорослих і дітей, людей технічних професій і гуманітарних. Але зараз — мова про людей типу «людина — людина», а саме — тих, хто щодня безпосередньо працює з дітьми, — вчителів. Чи встигли вони прийти до норми протягом майже двох місяців відпустки і тепер йти до учнів із любов’ю, а не із власною втомою? Улітку був час, яким треба було правильно скористатися. Хто не встиг і хто встиг — для тих інтерв’ю про емоційне (професійне) вигоряння з директором київського представництва Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії психотерапевтом Катериною ОВЧАРЕК.

— Пані Катерино, роботу вчителів, викладачів, вихователів у дошкільних закладах, особливо зараз, коли престижність цієї професії знизилася, можна віднести до розряду екстремальних, адже присутня постійна відповідальність за дітей та ще й мала зарплата. Мабуть, синдром емоційного вигоряння їм властивий найбільше. За вашими спостереженнями, з часом ця проблема загострюється?

— Перш за все емоційне вигоряння стосується сфери діяльності «людина — людина». Це вчителі, викладачі, менеджери по роботі з клієнтами — всі, хто спілкується з людьми. Крім того, особливо емоційне вигоряння стосується сфери рятівних професій, де є велика відповідальність. Що ж до вчителів, то в них вона — дуже велика, адже за всіма не услідкуєш. Ця робота — енергомістка, вимагає постійно працювати на емоціях. Тому емоційне вигоряння (його ще називають професійним вигорянням) відбувається в кожного у свій період — у кого наскільки вистачить запасу. Якщо не відновлюватися, не вживати профілактичних заходів, то, буває, доходить навіть до синдромів — наприклад, коли в людини настає фізичне виснаження. Процес такий: починається з емоційної сфери, коли не хочеться ні з ким підтримувати контактів на тлі дратівливості (тому що багато контактів й так). Потім це впливає на ставлення до роботи — не як до творчості, коли потрібно виявляти ініціативу, а як до рутини. Далі спостерігається втрата смислів — у роботі, в діяльності, виникає апатія. Такий емоційний фон переключається на фізичну сферу, й тоді даються взнаки якісь хвороби — аж до травматичних факторів. Травматизм також говорить, що є якась психосоматика. Адже коли людині не вистачає уваги — а увага пов’язана з тим, що на неї потрібна певна кількість енергії, а її не залишилось (енергетичне виснаження), — тоді буде й травматизм. Якщо розглядати людину в чотирьох сферах — сфера тіла, ментальна і сфера емоційна плюс духовна, то виснаження виявляється у всіх сферах, тобто відбувається цілісне виснаження.

— На якому році роботи у вчителя може виявитися емоційне вигоряння?

— У кожного — по-своєму. Все залежить від об’єму навантаження. Поки молодий — здається, що енергії багато, але рано чи пізно ситуація переламується. Дуже впливає ненормований робочий день. І якщо людина не вміє відновлюватися, тобто не займається саморегуляцією і якщо немає балансу між віддачею енергії та тим, що отримуєш ( емоційні проблеми всередині колективу чи питання, пов’язані з роботою, аж до зарплати: коли мала зарплата, то вигоряння відбувається швидше), — таким чином відбувається емоційне вигорання.

— Ви часто зустрічаєтеся з педагогами, які потребують відновлення, з психологами з такими ж проблемами, із соціальними педагогами — виходить, спеціальна програма потрібна для всього педагогічного колективу?

— Є й у педагогів проблеми, крім того, я часто зустрічаються з тим, що таке вигорання є у психологів. Якщо вони не вміють тримати межі між тим, де — їхня проблема, а де — чужа, то вони за день проживають кілька проблемних ситуацій з клієнтами. Якщо говорити про профілактику, то потрібно вчасно проводити саморегуляцію. Наприклад, приділяти увагу тілу, своєму емоційному стану — вміти себе відновлювати після робочого дня. Методи є дуже різні — в тренажерному залі, масаж, плавання, медитація. Тобто потрібно приділити собі увагу. А енергія є там, де є увага до себе. Якщо ми приділяємо собі увагу, то ми наповнюємо себе енергією. Можна відновитися через тіло, через творчість (інноваційну сферу), через емоції (для цього має бути професійний співучасник, якому можна відреагувати). І найважливіший фактор — що можна відновлюватися через знаходження смислів, навіть смислу того вигорання: якщо ти робиш це заради чогось, то це допомагає успішніше пройти всі ці стани виснаження. За кордоном педагогам надається терапія — вона входить в їхню страховку. У нас цього немає, тому в нас такі втомлені вчителі, для яких часто спілкування не в радість, а в навантаження.

— Відпустка вчителів, яка триває майже два місяці, — вона себе виправдовує, вчителі встигають відновитися перед 1 вересня?

— Так, звісно. Єдине, що її, як правило, дають в кінці навчального року. Але специфіка в тому, що не всім вчителям вистачає енергії дотягти до літа. «Дорога ложка к обеду», і якби людина, яка відчуває себе втомленою, могла б взяти кілька днів, щоб відновитися, думаю, педагогам було б так набагато ефективніше. В кожної людини — свій спосіб, і кожна людина має знайти ці механізми саморегуляції завдяки чотирьом сферам. В кожної людини є якась провідна сфера. Комусь потрібне навантаження у фітнес-клубі, а хтось відновиться за допомогою духовної літератури.

— Наші вчителі розуміють що в них є проблема, що її потрібно вирішувати?

— На жаль, такого розуміння немає. Я веду клуб психотерапії — навчаю соціальних працівників та психологів майстерності. І коли доводиться ділитися інструментом, то навчального семінару може не вийти, тому що всі починають говорити про своє, все перетворилося з навчального семінару в терапевтичний. У людей так багато всього назбиралося, що вони в кожній темі бачили своє, і вони мали відреагувати на це своє. Бо по-іншому ніякого нового знання отримати неможливо. Тут ще треба згадати аспекти системи нашої навчальної — велике навантаження на вчителів, відповідальність. Це посилює емоційне вигорання.

— Емоційного вигорання взагалі неможливо уникнути?

— Якщо вчасно робити профілактику, знати, де твоє слабке місце, вчасно «підстеляти соломку». Тобто, якщо я відчуваю, що вже втомлююся, значить, я маю щось робити, щоб відновити себе. Свого роду такий внутрішній кодекс: я не маю права йти в люди, якщо я не наповнений енергетично. Бо якщо мені не буде що їм дати, то я буду наповнюватися енергетично завдяки комусь. Це можна назвати енергетичним вампіризмом. Такий виснажений стан впливає на всіх, хто спілкується з такою людиною, — членів родини, співробітників, сусіда в транспорті навіть, бо тоді все спілкування проходить на вищих тонах, на криках. При цьому є інші прояви вигоряння — коли проявляється в’ялість, слізливість, апатія. Є такі дві реакції.

Звісно, шкільний психолог всім не допоможе. Частина його роботи направлена на дітей, потім — на роботу з батьками і роботу з педколективом. Але до колективу часто навіть не доходять руки... Добре, коли є сучасні технології й людей навчають, як справлятися з власними емоціями і як навчати самодопомозі іншим. У першу чергу — розв’язувати міжособистісні конфлікти (між дітьми, між дітьми і вчителями, між самими вчителями тощо). Тобто, які вчать медіації.

— Сучасні діти — їхня незалежність, просунутість, самовпевненість теж посилюють емоційне навантаження?

— Це однозначно, впливатимуть. Чому діти такі? Одного без іншого не буває: діти собі багато дозволяють, тому що бачать, що дорослих можна «дістати». А якби вчитель був у ресурсному стані, то будь-яку ситуацію сприймав би, як в звичайній побутовій ситуації, — зміг би віджартуватися чи домовитися. Тобто знайти в собі емоційні сили бути на рівних з дітьми. Якщо авторитарно на дітей тиснути, то вони опираються. Зараз діти не допустять, щоб до них так ставилися. Вони не розуміють сили, а щоб з ними домовитися, то для цього потрібен емоційний ресурс, а ще — культура поведінки. Вчитель зараз має бути не вище за учня, а на рівні — з позиції партнерства діти сприймають педагогів нормально. Якщо вони відчувають, що на них тиснуть, то, якщо й не будуть опиратися демонстративно, все одно знайдуть можливості, аби відігратися. Таким чином, буде постійна гра в обоє воріт, поки з гри хтось не вийде і не стане спілкуватися з позиції «дорослий — дорослий», а не з позиції «я — батько, а ти — дитина».

Емоційна компетентність викладчів, педагогів теж повинна бути більш розвинутою. Що таке емоційна компетентність? Вони повинні розуміти свої почуття, відрізняти їх від чужих, вміти ними керувати. Так само вони мають розуміти почуття інших і знати, як з чужими почуттями взаємодіяти. Але в нас цьому не дуже приділяється увага. В школах ще присутня колишня «закалка», а час-то змінився, діти — змінилися... В сучасних дітей є інші можливості, й у них, відповідно, розвиваються інші якості. Можливо, вони навіть відчувають що є «просунутішими» за вчителів, і знають, як самі можуть їх навчити. А через позицію нерівності відбувається постійне протиріччя між педагогами і дітьми, постійна боротьба.

Що ж до профілактики емоційного вигоряння, то нею буде вивчання своєї емоційної сфери плюс постійне відслідковування свого внутрішнього балансу, щоб бути в постійному ресурсі. Що важливо — методична частина для підвищення майстерності вчителя, його інтелекту в наших школах є, а психологічна частина — рідко. Мало хто з керівництва розуміє важливість стрес-менеджменту — управлінням своїм стресом — все, що буде допомагати людям працювати в цій сфері нормально. Мається на увазі, що так само, як в людини має бути нормальним робоче місце, так само має бути в порядку емоційна складова кожної людини, а відтак — колективу. . В Київському інституту позитивної крос-культурної психотерапії ми навчаємо цієї медіації, самодопомоги на щодень. Це корисно як для психолога, так і для будь-якої людини. Важливо, щоб людина стала терапевтом сама собі й для свого оточення, тому що емоційне вигоряння може бути в кожного. Наш продукт називається «Рекреація для спеціалістів». Це спеціальна заходи, які стосуються всіх чотирьох сфер, аби знайти ресурс. Я відчула необхідність такої програми, коли вела методичне об’єднання, — коли побачила, що людям потрібні були не знання, а відреагування емоцій.