Тримайте фронт!
Радісне та величне: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав...» викликає у багатьох особливі відчуття. Радість воскресіння, на якій щоразу наголошують священики, для віруючої (читайте просвітленої) людини викликає духовне задоволення.
Разом із тим, критичний погляд на речі змушує замислитись: ми — учасники театральної вистави і довкола нас — актори чи тут справді зібрались люди за покликом віри? Ми ходимо до церкви, тому що так звикли, чи це наш світогляд і ми віримо в Бога і це нас збагачує?
Ці запитання не випадкові. Хоча їх відвертість в багатьох може викликати обурення. Втім, для інших — це привід замислитись. Власне, чи не тому ми вибираємо ту церкву, яка не боїться вийти за власні стіни, вести діалог і не вдаватись до образ. Ми обираємо отців, які не просять «мовчати, молитися і платити». Навпаки, кожен із нас шукає церкву, яка запитує: «А як ти гадаєш?» Ми йдемо туди, де можна бути самими собою. В атмосфері соціальної несправедливості ми обираємо спільноту вільних і рівних людей.
Голі бетонні стіни. Холодна підлога встелена тонким полотном. Репродукції замість мальованих ікон. Усі ритуали богослужіння як на долоні — тут ще немає іконостасу. Плече до плеча стоять сотні прихожан. Так виглядає недільна літургія в Патріаршому соборі УГКЦ у Києві. Що манить сюди людей?
Напевно, — це простота, бо служителі церкви не чекали позолоти і правлять вже тепер. В недобудованому храмі. Звісно, з часом тут будуть усі необхідні церковні атрибути. Але по суті греко-католицька церква має завжди залишатися такою простою і доступною, як нині Собор Воскресіння Христового!
Греко-католики роблять сміливі й реформаторські кроки назустріч новим прихожанам. До храмів УГКЦ поза межами Галичини вже не ходять виключно «заробітчани» зі Львова чи Івано-Франківська. Подобається це комусь чи ні, але УГКЦ відновлює своє багатовікове київське коріння. Разом із тим, в умовах суспільної кризи, греко-католики активно включилися в процес формування громадянського суспільства.
За тиждень до Великодня, у Квітну неділю, Предстоятель УГКЦ Блаженнійший Святослав звернувся до людей із такими словами:
«Тримаючи сьогодні в руках освячену лозу, кажемо всій Україні й усьому світові, що хочемо будувати християнську Україну, щоб мир, істина та справедливий суд були правилами, засадами нашого життя. Лише тоді ми матимемо життєвий простір в Україні, де можна не просто виживати, а жити в повноті й гідності людини».
Справді, Бог створив людей вільними й рівними, то чи мають право «царі — васали» вносити свої корективи в задум Всевишнього? В період політичних репресій церква не має права мовчати, а її парафіяни не повинні бути бездіяльними. Блаженнійший Святослав Шевчук сказав те, що сказав. Нарікання не те, що церква втручається у світське життя чи у політику, тут уже не спрацює. Порушене фундаментальне право людини на свободу. Власне тому, «мир, істину та справедливий суд» мають вимагати всі християни, навіть, ті, хто звик перекладати власну відповідальність на ласку Божу.
Нещодавно українці відсвяткували Великдень. Хто з багатим кошиком, а хто з однією паскою. Скоро травневі свята — усі будуть заклопотані городами. Влітку — жнива та відпочинок. І так цілий рік за звичним графіком. І чи згадає хтось із нас слова Блаженнійшого Святослава?..
На Провідну неділю, у патріаршому соборі один із ієрархів УГКЦ саме завершив богослужіння. Владика приязно посміхався і вітав прихожан словами: «Христос Воскрес!». Привітався і до мене, і додав коротку фразу: «Тримайте фронт!»
Просто і влучно. Ми справді маємо тримати фронт, а церква буде з тими, за ким правда і справедливість.
