Ці нелегкі правописні норми...

Звертається до вас один із ваших читачів, який, можна сказати, з деяким критицизмом ставиться до вашого видання, оскільки належить до національно-демократичного табору (а конкретно — до Конгресу українських націоналістів), об’єктивного висвітлення існування якого не побачиш у прихильних тонах на шпальтах «Дня». Але це все ж не заважає мені регулярно цікавитись матеріалами вашої досить поважаної серед численної української аудиторії газети (україномовного варіанту).

Та цей лист я хочу присвятити не змістовним працям (таким, на мою думку, як стаття «Самоспалення перед храмом» Ігоря Сюндюкова чи співзвучна моєму ставленню до цього ж питання «Ярмарка науки» Клари Гудзик, які з’являються на сторінках «Дня»), а більш заземленому питанню, що стосується останнім часом не тільки вашої газети, а й, на жаль, майже всіх видань з паралельною українською мовою (російські мене не дуже хвилюють — нехай про це турбуються «русскоязычные» чи росіяни, хоча й там помилок достатньо), — низького рівня правописних норм. Щоб не бути голослівним, візьмімо хоча б той же номер, у якому надруковані вищеназвані матеріали (22 лютого 2002 року). У статті «Щастя для всіх — і задарма» помилка у невідмінюваному в українськiй мовi найменуванні міста Газа «... не бачив репортер «Подробиць» у секторі Газу (підкреслено мною. — В.Г. ), в анонсі серіалів за участю відомого французького актора Ж. Депардьє знаходимо таке: «невтомний Жерар Депардьє зараз одночасно знімається у шести фільмах і одному сериалі . Прем’єру двох сериалів за його участі незабаром покаже телеканал СТБ». Тобто допущені помилки — за правилом дев’ятки в іншомовних словах, коли літера «і» пишеться після дев’яти приголосних перед наступним голосним: радіо, адажіо тощо; та закінчення іменника жіночого роду.

Але це квіточки у порівнянні з тим, які перли можна побачити у статті «Український Сибір», яку ваш скромний читач узявся більш серйозно перечитати з олівцем у руці.

Та для того, щоб покритикувати всі лінгвістичні та орфографічні помилки, тут довелося б чималенько місця використати. Я не збираюся проводити урок щодо правописних норм для працівників газети — сподіваюся, що у колективі є для цього й більш освічені, і досвідченішi працівники.

Хотілося б на цьому й поставити крапку, але подальше знайомство з матеріалами вашого видання все більше мене, та й не тільки мене, схиляє до думки, що таке ставлення до правописних норм у «Дні» та інших виданнях є не просто звичайним недоглядом, а має тенденцію несерйозного, м’яко кажучи, ставлення до всього українського, що начебто виринуло раптово у кінці ХХ ст. і так само зникне. Ви, мабуть, не будете заперечувати, що так звані українські видання російською мовою аж ніяк не формують у «русскоязычного» громадянина українського походження поваги до рідної землі, рідної мови. А звідси — йому байдуже й те, чи збережеться український дух в Українській державі, якщо зникне ця споконвічна мова, передана нам у спадок сотнями поколінь, які жили на цій землі. І коли отой читач, що є не тільки патріотом цієї землі, де живе, але й національно свідомим українцем, читає тексти з безліччю помилок, то, мабуть, не раз замислиться, за що його й тут зневажають, так як і в готелі, і на митниці, і в театрі і т.д., у порівнянні з іноземцями, вважаючи, очевидно, за другий сорт, який так і не зміг піднятися після ламання хребта протягом декількох століть північно-східним сусідом, мову якого сформовано за принципом есперанто і яка раптом стала вищою від рідної української мови. (Розкажи москалеві по-московськи, що се в нас слово ніжне, мальовниче, голосне, як пісня! Хочеш повіяти запашною садовиною, а йому несе квашеною капустою. П. Куліш.) І змушений вiн буде ще раз задуматися, коли ж у своїй хаті буде своя правда, і сила, і воля... Та й візьметься вже будити... себе та інших від цього сну, що зветься життям в Українській державі...

З надією, що таке видання, як «День», де буде більше патріотичних і національно-актуальних, ніж угодницьких і кон’юнктурних матеріалів, ростиме й позбуватиметься тих недоліків, на які мав честь звернути увагу.

ВІД РЕДАКЦІЇ:

Ми вдячні панові Грищуку за високу оцінку нашого видання, як і за критичні зауваження щодо дотримання правописних норм. Але ми не можемо погодитись із твердженням, що «таке ставлення до правописних норм у «Дні» ... має тенденцію несерйозного ставлення до всього українського». Усі працівники редакції докладають зусиль, щоб на шпальтах нашої газети не було помилок. Але специфіка двомовного видання, коли переклад здійснюється комп’ютерними програмами, які теж ще далекі від досконалості, та намагання оперативно подавати матеріали даються взнаки. Як кажуть, не помиляється тільки той, хто нічого не робить, хоча ми розуміємо, що це аж ніяк не є виправданням. Тож ми, зі свого боку, робитимемо усе від нас залежне, аби «День» став взірцем дотримання норм правопису, і не тільки українського.