Творчу енергію – в Либідь

Оживлення Либеді в Києві — триває. Група активістів, про яких «День» писав нещодавно у матеріалі «Звільнити Либідь із бетону» (№123 від 15 липня 2015 року), від своєї ідеї — вдихнути у річку нове життя та наповнити її простір енергією — не відступають ні на крок. Щомісяця збираються тут учасники групи «Либідь Є» та проводять різні акції, щоби впорядкувати простір річкової набережної, поспілкуватися з однодумцями і разом зробити все для відновлення Либеді.

Цього разу активісти зібралися на Фізкультурній, 30 (саме цю ділянку набережної вибрали для реалізації своїх ідей, вважаючи місцину найцікавішою та найбільш перспективною). Взялися втілювати одразу кілька задумок: майстрували дерев’яні лави, висаджували хризантеми у саморобний горщик для квітів, пускали паперові кораблики та дофарбовували на бетоні лабіринт для ігор. Чи вдалося зробити тут арт-простір та зелену зону — бачив «День».

ЕМОЦІЙНІ КОРАБЛИКИ

З погодою для акції пощастило неймовірно: панувала по-справжньому літня спека, як-не-як був розпал бабиного літа. А річкова прохолода та тінь від дерев робили свою справу. Так і хотілося сховатися тут від палючого сонця. У холодочку серед творчого розгардіяшу розфарбовувала горщик, більше схожий на маленьку клумбу для квітів, Любов Сиротюк.

«Я долучилася, бо мені це цікаво, тут знаходжу натхнення, мені хочеться, щоб ця річечка приносила киянам візуальне задоволення, — розповідала Любов. — Минулого разу ми намалювати тут «Твістер», зіграли в нього кілька разів.  Сподіваємося, що хтось, окрім нас, буде сюди приходити. А ще плануємо намалювати на бетоні схему квартири, таким чином показати, що тут  цікаво. Це буде як фотозона, але всі ці акції не так для того, щоб тут щось лишилось, а щоб надати розголосу проекту».

Любов Сиротюк зробила із паперу десяток корабликів, навіть підготувала для них плавців: повирізала паперових тваринок, дівчаток-хлоп’ят. Активісти всі гуртом запускали їх на воду, радіючи, як діти, чий же кораблик першим здолає фінішну стрічку — шнурівку з різнокольоровими трикутниками. Це теж справа рук Любові, правда, чоловіки довго морочилися, поки перекинули ту стрічку на інший берег та зафіксували, щоб не зрушилася з місця. Любов каже: один вечір креативу — і ось такі результати. Зате емоції від звичайного собі, на перший погляд, запускання корабликів — неймовірні. І це ж може робити тут будь-хто.

РІЧКА ЯК ПУБЛІЧНИЙ ПРОСТІР

За кілька годин дружньої роботи на набережній з’явилося дві лави, третю чоловіки домайстровували. Дерево скрипіло, коли шуруповертом вкручували у нього цвяхи, легенько рипіли дошки під пилкою. Але шум води пересилював навіть ці звуки: в Либідь у цьому місці впадає ще одна річка, загнана в колектор, — Клов. І цей міні-водопад шумів — гучніший за інструменти.

ЩОБ ХРИЗАНТЕМИ У ГОРЩИКУ ГАРНО «СИДІЛИ», ТРЕБА БУЛО ПІДСИПАТИ ЗЕМЛІ. ЇЇ ВИРІШИЛИ ВЗЯТИ ТУТ ЖЕ, НА БЕРЕЗІ

Готові лави, ясна річ, одразу випробовували на міцність: хтось сідав попити чаю з печивом, хтось перепочити, щоб набратися сил та доробити ще одну дерев’яну конструкцію — лаву-трибуну (до речі, усі матеріали активісти роздобули безкоштовно). Автор дерев’яної трибуни  — архітектор Сергій Ковальов, це під його керівництвом проходив воркшоп, де він учив активістів, як робити вуличні меблі:

«Це буде стилізована трибуна, це рішення, як на ландшафті можна щось розмістити. Це наочна спроба показати людям, що річка — це не просто колектор, а публічний простір. Це дуже потужний архітектурний інструмент, що дає можливість показати якусь проблематику, донести жителям міста, що справді це місце не може залишатися таким. І не можна дозволити, щоб тут щось будували. Бо є навіть проект, щоб прокласти тут дорогу аж до Дніпра, а річку загнати повністю в колектор», — розповідає Сергій Ковальов.

Лишалося відкритим єдине питання: чи лишати готові лави тут на ніч, бо трибуна вбудована у землю, і поцупити її — менше шансів? А от мобільні та компактні лави змушують активістів задуматися: чи довіритися киянам?

БУДЕ ДОЩ — БУДУТЬ БАЙДАРКИ

Доки працювали, доти і розмірковували. Заодно розповідали про інші плани. Архітектор Семен Поломаний, котрий розробив проект відновлення річки і переміг із ним у конкурсі CANaсtions, наголосив, що планують створювати тут громадський простір, хай навіть імпровізований.

«Хочемо домалювати ще лабіринт, є лінії на бетоні — чорні, зелені, ще доробимо білі, це може бути гра, певно, на тему Либеді. А в ідеалі хотіли б ще постелити штучний газон і таким чином продовжити зелений берег. Але не вийшло його роздобути. У принципі обійшлися без нього, але сенс у тому, що на цих зелених берегах можна влаштувати зону відпочинку.  Є ще екстремальна ідея — зробити тут сплав на байдарках, коли стане у річці більше води, це буває після постійних дощів. Але є такий мінус, що рівень води у річці швидко змінюється, хоча, може, і такого рівня вистачить. Тут хороша течія, цей відрізок має великий похил, майже гірський, і сама річка дуже активна, енергійна», — розповідав Семен Поломаний.

НАЙБІЛЬШЕ ХВИЛЮВАЛИСЬ АКТИВІСТИ ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗБУДОВАНИХ ЛАВ. НА ЩАСТЯ, УСІ ВОНИ СТОЯТЬ НЕУШКОДЖЕНІ НА БЕРЕЗІ ЛИБЕДІ

Про свої кроки та задумки активісти розповідають у соцмережах, і проектом активно цікавляться, навіть запрошують активістів на урбан-фестивалі. Щоб за територією був постійний нагляд та більш-менш стабільна підтримка, активісти хочуть залучити до проекту місцеву громаду. Як-не-як, ті, хто живе поруч, мають бути зацікавлені в додаткових місцях відпочинку.

«МОЯ МРІЯ — РОБИТИ ТУТ ФЕСТИВАЛІ»

І просто під час цього заходу знайшли однодумця. Сюди ж, на набережну річки, приїхав працювати художник Єжи Коноп’є. В нього квест: за 33 дні має щодня видавати по творчій роботі. Художник розповів, що давно стежить за проектом і сам хоче долучитися до відновлення річки. Навіть має певний досвід: три роки тому проводив вечірку на березі Либіді, коли була зима, надворі — ніч, мінус вісімнадцять. Але друзям було тепло та весело: смажили на вогнищі сосиски, робили глінтвейн — так зустрічали нібито кінець світу. «Моя мрія — робити тут фестивалі, у мене багато ідей і насправді давно хотів з вами налагодити контакт», — наостанок додав художник. І побіг працювати.

Дехто з киян приходив до активістів на півгодини, хтось лишався до самого кінця. Серед учасників акції був і наш знайомий -Віталій Даниленко, саме він раніше проводив для «Дня» оглядову екскурсію Либіддю. За його словами, від часу нашої зустрічі ентузіазм не зник, навпаки, додалось більше досвіду та наполегливості: «Проект розраховано на багато років, довжина річки — 17 кілометрів, а тут усього кілька метрів задіяно, тому все ще буде. Завжди середовище впливає на психологію людей, ті ж самі лавочки — коли таких виробів мало, їх намагаються забрати. Але ми знову зробимо. Ми проявимо наполегливість, і буде момент «ікс», коли їх не буде сенсу красти. Наприклад, у Швейцарії сприймають вулицю як дім. Колись я запитав, чому ви не рвете магнолію, бо у нас букети би нарвали, і вони відповіли: навіщо, це ж наш дім».

Кілька годин з активістами пролетіли як одна мить. Молоді, натхненні та спраглі до змін — ці люди якось надихають і змушують ще більше полюбити Київ. Завдяки їхнім зусиллям ця місцевість поступово перетворюється на затишний куточок для відпочинку. Сюди справді хочеться прийти ще.