У 20 років лягла під танк

Донедавна в українській армії існував дискримінаційний підхід стосовно жінок-військових та їхніх заслуг. За статистикою, із 55 тисяч жінок, які працювали у військових структурах, тільки 25 тисяч вважалися військовослужбовицями і лише три мали старші військові звання. Ситуацію змінив «закон військової рівності» (№ 6109), який ухвалили восени 2018 року. Він зрівняв права обох статей і надав однакові кар’єрні можливості для чоловіків та жінок. Кажучи конкретніше, дав можливість жінкам служити гранатометниками, кулеметниками, снайперами, обіймати посади заступника командира розвідувальних груп, командира бойової машини піхоти або керувати цілим взводом оперативного призначення, як-от вінничанка Маргарита КИСЛЯК.

Наприкінці зими 2018—2019 року вона підписала контракт і стала першою жінкою-командиром взводу військової частини № 3028, яка підпорядкована Нацгвардії і дислокується в селі Калинівка Вінницької області. У свої 22 роки командир Кисляк має в підпорядкуванні 30 бійців. Навчаючи їх відпрацьовувати військові завдання, займатися топографією, бойовою підготовкою та фізкультурою, Маргарита щодня тренується сама, бо невдовзі збирається вирушити на схід, на підтримку своїх побратимів у зоні проведення бойових дій.

ВІДСТРІЛЯТИСЯ НА «ВІДМІННО»

Літо. Спека. Стадіон військової частини і ледь помітні в «зеленці» за ним солдати, які відпрацьовують бойову підготовку під командуванням Маргарити Кисляк. Попри спекотну погоду, бійці у повній екіпіровці, бо завдання у них серйозне — оточити противника і дати бій. Пліч-о-пліч стоять хлопці та дівчата. Вони всі як один виконують наказ свого командира: «Наступ», «Контакт», «Бій», «Відбій». Вирізнити невисоку на зріст Маргариту одразу складно. Але вже за п’ять хвилин стає помітно, хто на цьому полі головний. Попри свою лагідну усмішку й дівчачу привабливість, вона має серйозний зосереджений погляд і бойовий командирський голос. Зізнається, що з’явився він не одразу, за місяць-другий служби. А от бажання стати військовою було ще з дитинства. Підсилилося, коли вступила на військову кафедру Вінницького національного аграрного університету. А остаточно охопило під час випускних іспитів, коли вдалося на «відмінно» відстрілятися і пройти «обкатку танка».

— В аграрному я навчалася за спеціальністю «Облік та аудит», хоча, відверто, робота з документами в кабінеті — це не зовсім моє, бо люблю рух, драйв, відчуття адреналіну. Коли побачила в університеті оголошення про відкриття військової кафедри, одразу зрозуміла, що це моє. Але що таке справжня військова служба, зрозуміла лише на полігоні, коли нас вивезли на навчальні збори під Гайсин, — розповідає Маргарита. — Ми відпрацьовували все на рівних з хлопцями, не було поблажок чи особливого ставлення, всі були рівними, і це мені неймовірно подобалося. На практиці відпрацьовували різні бойові завдання. Одне з випробувань — «обкатка танка». Це коли боєць маскується в окопі, над яким проходить танк, а потім має влучити в нього навчальною гранатою. Психологічно пройти таке випробування нелегко, бо страшно. Може, через це підполковник почав викликати першими хлопців. Але я підняла руку і сказала: «Можна я буду першою?» Не могла чекати...

В окопі потрібно було лягти на землю і накрити голову руками. Але Маргарита від страху чи з цікавості дістала мобільний телефон й увімкнула камеру. У неї досі зберігається відеозапис, як над нею скреготіли гусениці. А коли танк проїхав, дівчина дістала гранату і кинула йому услід, поціливши прямо в люк. Її сміливість та вправність здивували інструкторів. А для неї навчання стали вирішальними у виборі професії.

КОМАНДИР ВЗВОДУ, А НЕ СОЦІАЛЬНИЙ ПСИХОЛОГ

Після закінчення військової кафедри дівчина отримала звання молодшого лейтенанта запасу і спеціальність соціального психолога. Ще продовжуючи навчання в університеті, вона вирішила шукати роботу. Довго не ходила і порогів не оббивала. Прийшла у найближчу до дому військову частину № 3028, що в Калинівці, і сказала, що хоче служити Україні. Але вакантної посади психолога не виявилося. Натомість дівчині запропонували очолити взвод, однак після того як вона пройде навчання, комісії й успішно складе іспити на навчальній базі в Івано-Франківську. Маргарита з усім цим впоралася.

— Я й не очікувала, що мені так пощастить. Складні випробування, навчання, підготовка мене не лякали, бо я маю хорошу фізичну форму, достатні навички зі стрільби (з пістолета й автомата), у групі була однією з найкращих, — розповідає дівчина. — Не боялася й того, що доведеться служити на рівних з чоловіками, бути їхнім командиром. Тому без вагань погодилася на пропозицію. Додому летіла ніби на крилах. Знаєте, як це круто, коли збувається найзаповітніше бажання?! Хвилювалася за два моменти: тільки б не підвести керівництво і впоратися на іспитах, і що скажуть мама й тато про мою службу в Нацгвардії?

КАФЕДРА ЗАМІСТЬ ВИШУ

Маргарита народилася у звичайній сільській родині. Мешкає разом з батьками в селі Писарівка, це за кілька кілометрів від Калинівки. Крім неї, в сім’ї ще двоє синів, її старші брати. Саме завдяки їм дівчина росла в товаристві хлопчаків: ганяла у футбол, гралася машинками і стріляла з рогатки. Мати Маргарити, пані Оксана розповідає, що в доньки з дитинства був твердий характер, але росла вона старанною і слухняною, хоча й дещо потайною, не завжди ділилася своїми думками, враженнями, тим паче планами на майбутнє.

КОМАНДИР ПРОВОДИТЬ ЗАНЯТТЯ ІЗ БОЙОВОЇ ТА ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ, ТАКТИКИ, ТОПОГРАФІЇ ТА СТРІЛЬБ

— У рік, коли почалася війна, Маргаритка закінчила школу. Тоді вона вперше мимоволі сказала, що якби у Вінниці чи десь поблизу був військовий виш, то подала б туди документи. Тоді її бажання мене налякало, і я подумки перехрестилася: добре, що й нема того воєнного, бо й так мало не щодня плакала, дивлячись новини по телевізору... Закінчила коледж, вона наздогнала своїх ровесників на третьому курсі в аграрному університеті. Опановувала спеціальність «Облік та аудит». Я й гадки не мала, що її бажання стати військовою не минуло. Та потайки від мене, порадившись лише з батьком, вона поступила на військову кафедру, — розповідає Оксана Кисляк. — Лише через рік, коли їй довелося їхати на навчальні тренування в Гайсин, я дізналася про цю військову підготовку. Плакала, відмовляла, переконувала — не допомогло. А коли побачила її в оливковій формі, то материнське серце розтануло. Цей колір так пасує до її очей та світлого волосся, вона ніби розцвітає. Тепер, як тільки вона заступає на чергування в частині, проводжаю її поглядом до воріт, потім до зупинки маршрутки. Горда за свою дитину. Прошу у Бога щасливої долі...

ЖІНКА ЗАВЖДИ ЖІНКА

Маргарита мріє і про весілля та щасливе подружнє життя. Дівчина вже вишила собі весільний рушник, сорочку для майбутнього чоловіка, зараз завершує сукню для себе. Каже, що саме вишивання бісером навчило її зосереджуватися при стрільбі. Ніби нічого спільного, але перш ніж натиснути на спусковий гачок, потрібно сконцентруватися, наче розмістити бісеринку на полотні.

— Я відпочиваю за вишиванням. Маю у своєму доробку чимало картин, дві вже подарувала, решта прикрашають стіни вдома. Вишила собі вишиванку, майбутньому чоловікові, хоча ще не маю нареченого і весілля не планую, але люблю, щоб у мене все було заготовлено. Така собі наречена з приданим, — з усмішкою продовжує Маргарита. — На службі нам не можна носити яскравий макіяж чи фарбувати нігті. Але жінка завжди має залишатися жінкою, попри свої звання і посади. Тому я суто для себе закінчила курси декоративної косметики, отримала водійські права, у планах — записатися на курси з дизайну брів та вій. А ще хочу навчитися стрибати з парашута і подорожувати по всьому світу...

ВЕЛИКА ЧЕСТЬ І СЛУЖБОВІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Та поки мрії залишаються мріями, бо тепер на Маргариту чекають добові чергування, виїзди на полігон, стрільби, охорона громадського порядку під час масових заходів і понад 30 бійців у підпорядкуванні, з якими вона проводить заняття з бойової та фізичної підготовки, а також тактики, топографії та стрільб. Солдати-строковики свого взводного цінують, кажуть, що готові з нею і у вогонь, і воду, бо ж разом проводять 24 години на добу.

— Командир Кисляк спочатку була тихенька, а тепер має справжній командирський голос — не почути її неможливо, — каже з усмішкою солдат строкової служби 3-го взводу Домінік СОВА. — А якщо серйозно, то вона відповідальна, справедлива, коректна і все пояснює спокійно. Щоправда, подеколи складається враження, що просвічує тебе, немов рентген, ніби все знає. Тому я зробив для себе висновок, що краще нічого не приховувати. Командир розумна, хоч би що трапилося — зрозуміє. З нею безпечно та спокійно. І хоча строковики участі в бойових діях не беруть, з таким взводним не страшно і в бій іти.

Власне, у бій Маргариті йти зовсім скоро. За військовим порядком контрактники мають відслужити півроку на місці дислокації і тоді вирушатимуть на передову. Тож восени 22-річна командир вирушить у зону проведення бойових дій. На запитання, чи не страшно, відповідає негайно: «Накази не обговорюються!». А потім додає: «Я знала, на що погоджувалася, коли підписувала контракт. Готова морально та фізично служити своїй Батьківщині, захищати своїх батьків, побратимів. Це велика честь та відповідальність бути офіцером Національної гвардії, не маю права підвести».