У пошуках «нормальної» науки
Це справжнісінький парадокс, бо визначальний і контролюючий істину орган суть нонсенс з погляду впливової «докси» сучасної методології науки, якою є концепція Т. Куна, активно, до речі, популяризована на сторінках «Дня» професором Шкодою. Напевно, тому розказана ним історія точно й цілком укладається в рамки нормальної науки — нормальної як у прямому, буденному, так і у філософському (кунівському) значенні цього слова. А от щоб побачити в цій банальній історії щось більше, а тим паче, «несумісність порядків буття», треба бути лицарем сумного образу науки. У цьому образі й лише в ньому цілком родючі Зави, Ради й ВАКи перетворюються на страшних велетнів, які тероризують прекрасних Дам і саму Науку.
Якщо проводити соціальні паралелі, то, дійсно, нормальній кунівській науці з її парадигмами й всевладдям наукових товариств якнайточніше відповідає феодалізм. Навіть за зовнішніми ознаками. I захист дисертації, i університетська система освіти, i професорські мантії — все точно як у Середні віки. Звідти ж і довічні уділи, i всевладдя сеньйорів. Що тут вдієш? Такою є природа науки — дякуємо Куну за роз’яснення. Що природно, то не ганебно. Перефразовуючи відоме висловлювання Черчилля, можна сказати, що нормальна наука, звичайно, погана наука, але нічого кращого людство поки не вигадало.
Тому цілком природно, що всілякі спроби «поліпшення» норми, що проводяться під знаменом об’єктивізації істини, як: ті, що ігнорують сеньйорове «право першої шлюбної ночі» (співавторство), публікації в закордонних журналах або апеляції у вищі інстанції, що виносять сміття з хати, справедливо розглядаються як зазіхання на владу феодала й спричиняють законне обурення прогресивно мислячих «наукових баронів». Останні абсолютно праві, коли ратують за поглиблення феодальної роздробленості (зокрема за ліквідацію ВАКу) й святість васальної клятви. Це єдиний шлях нормалізації стосунків у науковому середовищі.
Нехай буде більше удільних князівств, а отже, більше дипломів, ступенів, звань — хороших і різних. Хай буде вибір, Юр’їв день і ніяких ВАКів і апеляцій. Може, тоді й у нас, як на Заході, до вченого ступеня обов’язковим буде уточнення, де ти його отримав, а конкурсним критерієм для влаштування на роботу буде не просто спеціальна вища освіта як така, а освіта, отримана в певному (з рейтингом і репутацією) вузі. Тоді й «князі» турбуватимуться про рейтинг уділу та репутацію диплома.
Історія свідчить, що розквіт середньовічної культури зазвичай спостерігався саме в період феодальної роздробленості. Так було у нас в епоху Київської Русі, так було в мусульманському світі напередодні монгольського нашестя. І ще одна паралель із сучасною культурою: середньовічна людина була дуже мобільна. Не подобається пан — і лицар, трубадур, селянин знімаються з місця й переходять до іншого сеньйора. Система стала давати збої, коли влада, що абсолютизувалася, прикріпила людей до землі, а ті, у свою чергу, додумалися до поняття природного права — «Адам пахал, а Ева пряла нити паутин; кто же был над ними господин?»
«Науковий» аналог природних прав — абсолютна, об’єктивна істина. Її підніс до небес Гегель, а воювати за неї личить хіба що революціонеру-марксисту, який азіатською системою довічного найму навіки прикріплений до кафедри (втрачати йому, бачте, нічого). Істинний же лицар нормальної науки знайде собі гідного сеньйора (зава, вчену раду) i, вірою й правдою служачи йому, служитиме Її Величності Науці.
