У юрбі біля трону пісні про свободу

«День» серед відгуків на статтю М. Жванецького «Пишущему и показывающему» одержав і листи, автори яких готові позмагатися з відомим письменником у «його» жанрі — сатирі.

Хіт осені — романс «Под сению закона» на музику Устинова, слова Бородіна. За ним — марш Лесіна «Преса вільна».

По-новому й молодо звучить, мовляв «Я другой такой страны не знаю», мовляв, «где так вольно дышит человек», в обробці Жванецького — «Чию свободу ущемляють?!» (У «Московских новостях».

На прохання всіх, герой Кремля Шаманов виконав голосно та від душі: «Артиллеристы! Путин дал приказ!.. Із сотен, тысяч батарей за слезы ихних матерей по ихней Родине — Огонь! Огонь!»

Дует — Захаров Марк та Райкін Костя — тепло і м’яко, на одному диханні — «Кто Путина сердце прочел...».

Батьки й діти Михалкови строчать вже третій гімн, мовляв «новый мир построим...» «Мой папочка для Сталина писал, мой батюшка для Путина напишет!»

Ну ж буде гімн!.. І каву пити будуть, і Путiна піднімуть.

Які часи — такі пісні.

Жовтих пісень листя жовте кружляє...

Золотої осенi 2000-го на заклик Кремля до «культурних», і щоб без усяких там «Отчизне посвятим...», відгукнувся Міхал Міхалич (у «МН», №37, «Пишущему и показывающему») і правду написав... але не про головне. Про головне написав неправду. У спокусі угадати і догодити забув, що «пуще всех печалей и барский гнев, и барская любовь». Гнів панський переправив він на ЗМІ, які про мудрість не забули.

Ну що ж, цей Сатир для ЗМІ, та гуморист для влади, він зачарований багато чим — і що «народ мовчить», і повною свободою..., що «пенсії, зарплату платять» і що «шахтарі вже не лежать на рейках» — скоріш за все, присіли недалеко... Війни торкнувся, між іншим, мовляв, немає винуватих, мовляв, «уся країна зброю клепала, вона висіла на стіні», мовляв, у тім і діло — рушниця висіла на стіні, рушниця висіла... І тричі клявся президенту, немов він сам собі не вірить, мовляв, суперники вам — ЗМІ, а я при вас — завжди!

«Судеб Жванецкого и Путина скрещенье». В Кремлі вершилася розмова:

— Ну що, Мишутко, як живеш?

— Мені на щастя нарікати гріх, і «класу я не з жебраків», живу в достатку і добрі, і їм і п’ю я на сріблі...

— З ким на паях?!

— З Вами, Владім Владімич!

— Хорош!

Я пам’ятаю, спритно в тебе про накопичення грошей: «Купи велику ти за три, продай за п’ять ти невеличку...». До речі, ти ж у нас жартівник?

— Ще б пак!

— Так пожартуй, невже мені повчать тебе, про категорії загальні, про пенсії, зарплати, про війну, свободу ЗМІ та інші, інші волі. І справі дай законний вид і сенс. Устинов все підтвердить.

— Та відповім я «делікатно Вам і з довоєнним вихованням» — Завжди готовий я! Пардон. На справу президента — ун моменто. Про це пишу в «Московских новостях».

— Пишіть же, Міша-піонер, пишіть... І ще. Чи міг би ти доктрині інформбезу коротший дати вид? Ну, мовби «Краткий курс...»?

— Авжеж, чого ж, усе це є в «Московских новостях».

— Що саме?

— Ось речення таке: «Пишущему и показывающему... Я своей рукой вырезал бы тебя целиком».

— Хорош! Крутий і лаконічний!

Одна біда — про радіо забув, про тих, що говорять... От так і будемо разом — всіх їх вирізувать й мочить гуртом!

А що іще в «Московских новостях»?

— Пишу, що «за свободу, але власну» — увів поняття я приватної свободи.

— А ну ж бо, почитаю... Ти, часом, не братан синку юриста? — Мене, я бачу, тричі захищаєш від «пишучих». Хорош і молодця!

— Покірно вдячний. Ні, не брат, але ми близькі — і любимо пожартувать, й обидва з Вами.

— І тут хорош — питання гостре — мовляв «Чию свободу ущемляють?!» — Молчанова з Ястржембським перевершив! А ти ж бо, дядько, найчесніших правил. Проколи є, але в цілому мене це захопило. Дико. Не творчість — чудотворство! А втім, ще б більше нагострився, коли б у Лесіна ти трошки поучився.

В Кремлі свободою горять, в Кремлі серця для честі живі...