Учителі — важливі

Наше видання завжди відкрите для спілкування з неформатними педагогами, котрі хочуть і можуть навчати дітей не за шаблонами, а так, як їм радить досвід. Тому не оминули можливості поспілкуватися саме з такими під час церемонії нагородження найкращого учителя України — Global Teacher Prize Ukraine. Уже вп’яте напередодні Дня працівників освіти (відзначається в першу неділю жовтня) громадська спілка «Освіторія» спільно з партнерами відзначає найкращих педагогів країни. Цього року ТОП-десятку гідних представників освітньої професії обирали з-поміж більш ніж трьох тисяч учасників, котрі подали заявки на преміювання.

Отож, приз на суму в 300 тисяч гривень разом із шансом втілити свої освітні проєкти й відвідати найбільшу освітню подію Global Education and Skills Forum одержав учитель української мови та літератури із Києва Артур ПРОЙДАКОВ. Коли переможця попросили прокоментувати, в чому його суперсила як педагога, Артур Пройдаков зазначив: «Я шукаю разом з учнями творчий конструктивний діалог. На уроках української мови та літератури ми прагнемо проводити взаємозв’язки із сучасною актуальною українською культурою: музикою, телебаченням, серіалами, фільмами. І мені дуже хочеться, щоб на виході із школи учні знали не лише теоретичні матеріали чи параграфи підручника та основні твори з української літератури, а ще й мали якусь картинку, що зараз відбувається в сучасному українському мистецтві. Разом з ТікТоком та Ютубом ми використовуємо подкаст-платформи, щоб максимально заохочувати дітей до різноманітних варіантів навчання поза межами класного середовища».

СПІЛЬНОТА ІЗ 10 ТИСЯЧ ОДНОДУМЦІВ

У таких учителів варто повчитися й самим, позаяк вони уміють чути сучасних дітей і пропонують їм такий формат навчання, який учні підхоплять на ура. Недарма ж премію Global Teacher Prize Ukraine називають учительською «Нобелівкою» (наша премія — це аналог міжнародної Global Teacher Prize, яку заснував фонд Varkey GEMS Foundation, щоб відзначити важливість педагогів).

Цього року девіз премії: «Учителі важливі та можливі», який, власне, й виражає важливість відзнаки. Зоя ЛИТВИН, засновниця премії, голова громадської спілки «Освіторія», зазначила, що найважливіше досягнення за ці роки — це згуртована спільнота вчителів, котрі надихають і підтримують одне одного. «Цього року це вже десять тисяч учителів. Якщо слідкувати за долею наших фіналістів, то вони очолюють школи, продовжують учителювати і навчати колег, засновують громадські спілки й разом з колегами розвивають освітню сферу на рівні системи, — додала пані Зоя. — Наші переможці були спікерами у Верховній Раді, на їхню честь називають небесні тіла. Цьогорічна ТОП-десятка також унікальна — тут є імениті вчителі з історією, і молоді фахівці, котрі нещодавно розпочали педагогічний шлях, але вважають це покликанням. Дедалі більше молоді приходить у нашу професію, і щороку бачимо серед наших учасників дедалі сильніші кадри. Навіть більшає серед них учителів із приватних закладів. З одного боку, це представляє нашу дійсність, а з другого — це сигнал для держави, що на бюджетному рівні неконкурентні умови, які викликають в учителів скепсис, і вони йдуть у приватний сектор».

До речі, в нинішній ТОП-десятці було кілька вчителів, котрі працюють у приватних школах, а, приміром, Лідія НАСОНОВА, учителька, української мови та літератури і зарубіжної літератури в одній із харківських шкіл, прийшла в освіту зі сфери маркетингу. Тепер навчає дітей, застосовуючи свій досвід із попередньої роботи. Так, діти слухають на її уроках промови Стіва Джобса, але тема цих уроків — не створення компанії Apple, а відокремлені члени речення.

«Сучасна система освіти дуже орієнтована на результат. Ми дивимося на те, що має бути в кінці, а не на те, як побудований процес. Якщо подивимося, як проводиться заняття за кордоном, то там, як правило, орієнтація на процес. Діти мають розуміти, що з першого разу не все виходить, що не з першого разу твір напишеться ідеально. Тому ставлення до помилок та процесу має бути іншим, — так бачить зміни в освіті Лідія Насонова. І додає, що школи ще не спроможні створювати хорошу атмосферу не лише для дітей, а й для вчителів. — Справді, зарплата вчителя — це проблема, але атмосфера….  Я прийшла у школу із бізнесу, де багато уваги приділяється м’яким навичкам. Будь-яка компанія, яка хоче розвиватися і створювати класний продукт, дуже сильно вкладається у своїх людей. Це тренінги з комунікації, вміння працювати в команді й атмосфера всередині колективу. Українські школи теж на цьому шляху, але він дуже повільний».

ПОРАДИ ВІД ФІНАЛІСТІВ

У кожного із ТОП-десятки цьогорічних фіналістів свій підхід до школи, навчання та дітей. Так, Юлія ДОЛЖАНСЬКА, вчителька української мови та літератури теж із Харкова, використовує на уроках ігри, вечірки з іменниками, записує короткі відеоролики як підготовчий посібник до ЗНО, а віднедавна почала ще й працювати з дітьми з особливими потребами.

Гліб РЕПІЧ, учитель хімії (Київ), вважає, що якогось особливого секрету немає, якщо викладач щиро цікавиться своїм предметом. «Якщо я роблю різні хімічні експерименти з речами, які існують у нашому побуті, то дітям зрозуміло, навіщо вивчати хімію, — каже він. — Зараз у нас система освіти, яка успадкована із радянської школи й нагадує фабрику клонів, бо всіх дітей ми навчаємо за однаковою програмою, всі предмети під одну лінійку втовкмачуємо їм у голову, незважаючи на індивідуальні особливості і здібності кожної дитини. Тому саме персоналізована освіта, щоб діти змогли зосередитися на тих предметах, які їм цікаві й допоможуть стати успішними в житті, — ось це і є ключ до успішного навчання».

Валентина ГАТАЛЬСЬКА, учителька англійської мови (Київ), ще 1995 року створила власну мультимедійну програму для навчання, потреба в якій визріла зовсім нещодавно, під час пандемії та дистанційного навчання. Тож зараз вона радить колегам не боятися експериментувати і напрацьовувати власну методику навчання, користуючись правом учителя на власний вибір.

Олена ХОМИЧ, учителька початкових класів однієї із київських шкіл, навчає не лише своїх учнів, а й дітей на трьох континентах (Північна Америка, Європа та Австралія), проводить тренінги в найвіддаленіших селах країни, за її методиками працюють багато освітніх закладів. Її порада — бодай годину на день приділяти саморозвитку, а в дітях бачити джерело креативу.

Наслухавшись порад справді неймовірних учителів, виникла думка клонувати їх хоча б по одному в кожну школу країни, щоби стали агентами освітніх змін на місцях. А наостанок ми розпитали кількох номінантів премії Global Teacher Prize Ukraine, які, на їхню думку, нині маємо здобутки й виклики за 30 років незалежності України.

«НЕ БУВАЄ НЕ ТАЛАНОВИТИХ ДІТЕЙ, БУВАЮТЬ ЛІНИВІ БАТЬКИ…»

Ганна БУТ, учителька біології, громадянської освіти, німецької мови, художньої культури (Мелітополь):

— Дуже багато є змін, і вони пов’язані не лише з освітою, а й зі змінами в дітях. Бо діти вже не ті, які були 30 років тому. Це незалежні діти, які вміють і люблять висловлювати власні думки. Ми робимо все для того, щоб вони не боялися це робити, щоб відчували себе незалежними. Але те, що відбувається, коли вони покидають, приміром, стіни аграрного ліцею — нашого навчального закладу, це реалії, з якими стикається кожен із нас, коли покидає будь-який навчальний заклад. Тобто ми малюємо їм картинку, що зовні все прекрасно й чудово, а насправді все зовсім по-іншому, світ не такий ідеальний... Ми знаємо, як зараз працює економіка, що відбувається з робітничими професіями. Своїм дітям я намагаюся донести, що кращої країни, ніж наша, нема, іншого Києва немає, він один унікальний. І взагалі все, що відбувається тут, твориться саме завдяки тому, що вони тут є. На жаль, трапляється таке, що до закладів приходять з агітацією до навчання в Польщі. І слід звернути увагу нашій державі, що матеріальний статок все ж таки відіграє величезну роль у житті людини. Бо якщо водій чи слюсар з ремонту колісних автотранспортних засобів буде отримувати якихось п’ять тисяч гривень зарплати, то як на неї прожити... Тоді наші учні виїжджають за кордон, і нам дуже важко, освітянам.

Я долучилася до премії, щоб заявити, що за профтехосвітою наше майбутнє — за робітничими професіями і за нашими вмілими учнями. У них справді руки золоті. Я дуже люблю своїх учнів, свій колектив і нашого директора, бо це людина, котра від щирої душі за незалежність, за Україну і за те, щоб викладачам працювалося якнайкраще. І саме завдяки тому, що у нашого директора така позиція, я мала змогу вільно робити кроки вперед, і зараз я в ТОП-десятці. До речі, вдруге — торік і цього року я потрапила до ТОП-трійки кращих учителів громадянської освіти. Бо мені хочеться дбати про дітей. Не буває не талановитих дітей, бувають ліниві батьки, а потім уже ми, вчителі.

На мою думку, зараз не вистачає правдивості в освіті, потрібно позбуватися подвійних стандартів, не слід бути відірваними від реалій, адже доводиться визнати, що багато освітніх закладів дуже далекі від того рівня навчання, який пропонують приватні школи. Мені теж хочеться, щоб у моїх учнів були такі можливості.

«ПОТРІБНО БУТИ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ДІТЕЙ»

Богдан ЗАВИДОВСЬКИЙ, учитель біології, природознавства, хімії, «Я у світі» (Дніпро):

— Із хорошого нині — це Нова українська школа. Я викладаю в початкових класах предмет «Я досліджую світ» і бачу його переваги. Це і те, яким чином потрібно формувати проєктну роботу, як заплановані уроки за темами, як вони інтегровані міждисциплінарно, — мене це дуже захоплює. І цей контекст дійсно сучасний і зацікавлює дітей. Бо треба робити поробки, сканувати QR-коди, дивитися навчальні відео на різні теми, тож я дуже вболіваю за НШУ, хочу, щоб ця реформа продовжувалася в подальшому на середню і старшу ланки школи, сподіваюся, що так і буде.

Мені здається, що бракує розуміння держави. Кажуть, що вчителі на місцях краще розуміють, що робити і як, але держава мусить задавати якісь тренди, формувати план та механізми, що їх учителі мають впроваджувати. Насправді секрети навряд чи розкажу, але потрібно бути прикладом для дітей, насправді любити їх, спілкуватися з ними в позаурочний час, тобто щиро ними цікавитися, і тоді вони зацікавляться нами й тим, що ми робимо.

«СУСПІЛЬСТВО МАЄ СПРИЙМАТИ ВЧИТЕЛІВ ЯК ЗМІНОТВОРЦІВ»

Оксана ЄРОХІНА, вчителька англійської мови (Херсон):

— У вчителів з’явилося багато можливостей для саморозвитку, вони можуть обирати той стиль роботи, який пасує і їхнім дітям, і влаштовує вчителів. Тобто педагог став більш незалежним у виборі, як донести дітям добре та вічне і як їх навчити. У вчителя з’явилося багато можливостей спілкуватися з однодумцями по всьому світу, відвідувати різні заходи, які присвячені професійному розвитку, і, отже, доносити до дітей та колег те, що він здобуває там.

Чого ми не досягли? Не будемо про сумне — це, звичайно, гроші, але таке життя, позаяк учитель — це звичайна людина, котрій треба їсти, пити, лікуватися і мати змогу для реабілітації після важкого навчального року. Було б чудово, якби у вчителя була можливість отримувати оплачувану академічну відпустку, під час якої він міг би й відпочивати, і подорожувати світом, і набувати нового досвіду. І для дітей було б просто чудово, якби такі програми підтримувалися фінансово в Україні. Я знаю, що є багато програм, які успішно працюють у США, мої діти беруть участь у них. Хотілось би, щоб і ми підтримували наших здібних дітей.

Мета ж цього конкурсу — донести, що вчителі можливі й важливі водночас, тому що, відверто кажучи, хоч і не мають багато можливостей для всього, проте важливі, бо суспільство має сприймати їх як реальних змінотворців. А ми можемо творити зміни на користь нашого суспільства.

«ХОРОШИЙ УЧИТЕЛЬ НЕ ПОТРЕБУЄ ЯКОЇСЬ ПРОГРАМИ — ВІН ЗНАЙДЕ ЇЇ САМ»

Павло ВІКТОР, учитель фізики (Одеса):

— Ми постійно на етапі змін, і за 30 років ми нарешті зрозуміли, що наша школа потребує суттєвої роботи. Тобто зараз ми поки що йдемо вниз. Я бачу це по тому, як не вистачає вчителів. Вони йдуть зі школи, їдуть за кордон і працюють там науковими співробітниками. Оскільки я фізик, то знаю, що вчителі фізики працюють програмістами. Тобто коли до вчителя держава повернеться обличчям, справа почне рухатися з місця. А зараз учителі-ентузіасти на своїх уроках намагаються вчити якомога краще. Але, на жаль, таких обмаль. Як правило, це вчителі старшого віку, а нам потрібно залучати молодь. Є такий закон збереження енергії: будь-яка робота виконується за рахунок енергії. Так-от, ця енергія міститься у грошах. Коли вчителі будуть отримувати гідну зарплатню, то можна буде казати, що наша освіта іде вгору. Зараз учителів просто немає. І тут спрацьовує ланцюгова реакція: погані учні йдуть у педагогічні виші, виходять погані вчителі, і як наслідок учні стають ще гіршими. Коли ми дійдемо дна, зрозуміємо, що треба докорінно змінювати в системі освіти, і це не лише реформи. Має бути робота з учителем, а не з програмами. Хороший учитель не потребує якоїсь програми — він знайде її сам. Дайте вчителю можливість нормально жити, і все буде гаразд.

Я закінчив фізичний факультет Одеського державного університету, працював 20 років в університеті, а потім пішов до школи. Мої батьки — теж учителі. І я дуже люблю свою роботу, незважаючи на проблеми. Коли працював у виші, у мене було багато вільного часу, зараз його не маю, але це години, наповнені справжньою справою. З дітьми потрібно бути просто самим собою. Мені справді цікава фізика, це справа всього мого життя — діти це бачать, довіряють мені, а я їм.