«Удар» із-за огорожі

На початку 30-х років зі спорудою Дніпрогесу в м. Запоріжжя планувалося будівництво великого металургійного комплексу. Містобудівники, промисловці пропонували розмістити його на правому березі Дніпра. Селітебна ж частина комплексу знаходилася на лівому березі, зливаючись зі старим містом. Промисловість збоку, пануючі вітри дмуть в тому ж напрямі, місто поблизу води. Загалом, усе добре. Але доля, тобто люди біля керма, розпорядилися інакше. Вони послухали чиновників з оборонного відомства, які вимагали розмістити комплекс за водною перешкодою від передбачуваного противника. Економічно брудний металургійний комплекс було побудовано на лівому березі ближче до міста і з підвітряного боку.

У вісімдесяті роки гігант індустрії скидав на нього щодобово шістсот тонн пилу, а Дніпро в межах міста був замулений промвідходами до середини русла. Щось подібне спостерігалося в сусідньому Дніпродзержинську. Небезпечна екологічна ситуація склалася в багатьох містах Донбасу.

Поганими наслідками закінчилися дії посадових осіб і послужливих містобудівників, які розмістили хімічний промисловий комплекс у Черкасах. Щось подібне сталося і в лівобережній частині Києва. Жертвою таких дій стали люди, а також Київ, який безрозсудно розширився і втратив величезні лісові угіддя. Ті, хто це затіяв, вважали, що поступають у державних інтересах, розширюючи сферу виробництва. Згодом стало ясно, що по-державному мислили люди, які противилися цим рішенням, фахівці, які пропонували мудрі альтернативні варіанти. Але їх не слухали. Як і зараз. Розміщення ж окремих об’єктів у Києві хоч і не впливало негативно на екологію, але мало свої важкі моральні наслiдки. Таким стало будівництво житлового будинку Академії наук по вул. Володимирській, навпроти оперного театру. Ганьба, яку приніс він Києву, величезна.

Працюючи у сфері архітектури, мені часто доводилося знайомити гостей столиці з її визначними пам’ятками. Я не пам’ятаю випадку, щоб вони не запитували, чому, як це могло статися і де ж була громадськість. Навіщо дозволила? Була громадськість, були містобудівники, які попереджали, чим загрожує таке будівництво. Але високі чиновники з довіреними архітекторами вирішили все-таки улестити академіків і побудували цей жахливий будинок. Кажуть, що таке відбувається від низького інтелекту цих високих чиновників, але про академіків, одних з ініціаторів і учасників процесу, цього ж не скажеш. Нещасливий будинок за вказівкою зверху вирішили закінчити швидко, сподіваючись, що після цього припиняться всі скарги та розмови. Але помилилися. Розмови тривають досі і продовжуватимуться навіть після перебудови будинку. Думаю, що так буде і з багатьма теперішніми об’єктами Києва, проти будівництва яких постійно заперечувала громадськість, писала преса. Цікаво, що тоді на виступи громадськості все-таки реагували і часто вирішували на її користь. Сьогодні — ні. Що ж робити, коли на очах псують місто, коли крики про допомогу і порятунок ніхто не чує? А будівники вже ставлять огорожі для чергового «удару» по Києву. Більше року громадськість міста, фахівці-містобудівники борються проти забудови площі перед Олімпійським стадіоном. Я був шокований, коли побачив, що це будівництво почалося з території поряд розташованої школи, щоб потім через вул. Жилянську перекинутися на саму площу. Впливовий замовник забрав у школи, розташованої в затісненому дворі, шматок землі, вирубав дерева і будує торгову будівлю. Але щоб потім від нього мостом переступити вул. Жилянську на саму площу? Такого не міг вигадати жоден нормальний містобудівник.

Чи по-державному забудувати площу, призначену для евакуації зі стадіону людей, що позбавляє його статусу «Олімпійський». Навіщо закривати вид на стадіон і Черепанову гору, навіщо взагалі втрачати єдину, ще не забудовану в центрі площу.

Неподалік від стадіону є ще одна унікальна споруда Києва — костел. Навпроти сквер, який відкривав можливість огляду його з вулицi Горького навіть із вікон поїздів, що прибувають до Києва. Я особисто завжди не упускав моменту помилуватися костелом із вікна вагона. Це найкраще в архітектурі, що можна було побачити, під’їжджаючи до Києва. В усіх містобудівних розробках костел і сквер були їхніми архітектурними цінностями. Сьогодні будівельна огорожа, як удавка, обійняла територію скверу, а сам сквер перестав існувати, його вирубали. На цьому місці проектується великий готельно-офісний центр.

Адже можна і готель побудувати, і сквер зберегти, і не закрити костел. Таку ж удавку вже затягнуто і на сквері біля Палацу спорту. Знову ж всупереч усім містобудівним документам тут проектується величезний торговий комплекс, який всупереч Генеральному плану Києва і привабить до центру міста додатковий потік людей і транспорту.

Люди, що втратили почуття відповідальності перед Києвом, не задумуються над суспільним призначенням цих територій.

Зараз повним ходом iде будівництво величезного елітного житлового будинку на єдиному у Києві велотреку. Іншого, як відомо, в столиці немає. Чому не почекати, коли буде побудовано новий велотрек, не продумати по-державному, що ж там має бути, порадитися з громадськістю і ухвалити правильне рішення. Я переконаний, що там має бути сучасний громадський центр всеукраїнського чи європейського значення, який не тільки прикрасить місто, а й виконуватиме важливу ділову або міжнародну функцію. Невже для збагачення чи задоволення егоїстичних комерційних інтересів купки людей ми повинні розкидатися такими цінностями?

Нещодавно Містобудівна рада Києва розглядала проект елітного житлового будинку по вул. Грушевського, 9 на території дитячого садка і Маріїнського парку. Робиться це всупереч думкам громадськості, фахівців-містобудівників і проживаючих поряд киян. Будинок буде величезний, із підземними гаражами у схилі, як це було зроблено для приватного гаража на площi Слави. Мені довелося брати участь в обговоренні проекту будинку. Сказав приблизно так. Кілька років триває суперечка навколо забудови цього місця. Планувалося звести «Президент-готель», що могло б цілком здiйснитися. Але громадськість категорично висловилася проти запропонованого будівництва тут монстра на 25 поверхів. Дивно, що архітектори не розуміють, якої шкоди Києву завдасть така будівля в цій зоні. Постраждають і унікальний ландшафт із Маріїнським парком, і панорама міста з Києво-Печерською лаврою, і Дніпро, ширина якого з появою такої великої споруди візуально значно поменшає, як, проте, і самі схили.

Цей майданчик по вул. Грушевського, 9 має велику цінність. І розпоряджатися ним треба по-державному. На мій погляд, тут може бути тільки будівля громадського призначення, функціональна доцільність якої буде очевидна. Це може бути той же готель, але помірної висоти. Може бути і готель з апартаментами (квартирами) для депутатів, з необхідним набором приміщень обслуговування, занять, зустрічей, прийомів тощо.

На цьому місці міг би бути Музей історії Києва. У приміщенні міської Комендатури, що на Арсенальній площі, розмістити давній період, у новому — ХIХ— ХХ століття. А на плацу Комендатури — музей під відкритим небом. Незабаром у Києві розпочнеться туристичний бум. Музеїв мало, старовини залишається все менше, що показувати, чим приваблювати туристів? Це ж величезні гроші до бюджету. Багато країн тільки цим і живуть.

У європейських країнах, до союзу яких ми прагнемо потрапити, такі питання вирішуються шляхом вивчення громадської думки, проведення конкурсів на ідею чи концепцію, а вже потім приймається рішення. Зрозуміло, із залученням грамотних фахівців-містобудівників. А ми ставимо швиденько огорожі та охорону, щоб ніхто не знав, що там будується.