Українська «Джейн Ейр»,

Як бачимо зі словника іншомовних слів 1954 року, для «соціалістичних» сімей ця «особа» стала неприйнятною. Якщо батько Олександра Сергійовича Пушкіна вигнав на старості літ його улюбленого гувернера француза Монфо за «пристрасть до бальзаму», то Радянська влада вигнала цю професію взагалі, як «класово чужий елемент».

Однак із виходом українського суспільства із «соціалістичних рік» в «океан капіталізму» — професія гувернера стала знову затребуваною.

Слово «гувернантка» замаячило надією на сите життя, передусім, вихователькам дитячих садків і вчителькам. Це їхні телефони миготять у виданнях щодо працевлаштування. Серед оголошень є навіть від «молодої людини з педагогічною освітою, яка володіє карате». Одразу вам і вихователь, і охоронець. Однак, ураховуючи, що немало адюльтерів (у романах) пов'язано з гувернерами і гувернантками, знайти місце молодому каратисту буде непросто. Єдиний варіант: до самотньої заможної пані з дітьми. Не варто спокушатися і юним чарівницям, що мріють, завдяки роботі в багатому домі, влаштувати свою долю. Їхні таємні помисли далеко не секрет для дружин «нових українців», тому останні віддають, в основному, перевагу гувернанткам зрілого віку. Найбільші шанси у вчителів іноземної мови. Утім, і тут свою роль відіграє випадок.

Мій дзвінок: «Я за оголошенням» приводить абонентку на іншому кінці проводу в душевний трепет. Настрій відразу знижується на десяток градусів, коли признаюся, що я не роботодавець, а кореспондент газети... На маленьке опитування погодилося шість киянок у віці від 28 до 52 років. Мотивація до зміни роботи у всіх спільна: важке економічне становище і неможливість реалізувати себе як творчого педагога в офіційній дитячій установі. Багато з- поміж них, як мені сказали, закінчили курси гувернанток. Їм відомо, що існує асоціація гувернанток. Однак якщо вступити в неї, кажуть, що віддавати доведеться до 80% заробітку. Тому мої респондентки вважають за краще діяти поодинці. Хоч і усвідомлюють, що це не зовсім законно, з погляду податкової адміністрації. До речі, година роботи гувернантки в середньому коштує $1,5. Багато це чи мало? Судити важко... Так само, як і засуджувати «за незаконну трудову діяльність».

Поцікавимося тими, хто вже накопичив досвід у цій професії.

«РІЧ»

— Я повинна була доглядати дворічну дитину. Юна мама та її чоловік були студентами, а дідусь, який мене наймав, — бізнесмен. Перший день роботи. Приходжу о восьмій ранку, як мені звеліли. А там усі ще сплять. Господар, вийшовши в одних трусах, повів мене в кухню і відчинив напханий продуктами холодильник: «Приготуй- но швиденько нам сніданок». Я стала поратися біля плити. Повз мене бігали напівголі люди, голосно сякалися у ванній, не звертаючи уваги на мене, як на «неживий предмет».

У домі був культ їжі, і я стала однієї з «деталей м'ясорубки». В обід до дому підкочувало дві-три іномарки, ввалювалися гості. Моїм щоденним обов'язком було нагодувати десяток дорослих мужиків, прибрати за ними, приготувати вечерю і продумати страви на сніданок. До вечора я падала від утоми, самій не було сили навіть поїсти. На те, щоб серйозно займатися з малятком, мене, природно, не вистачало. Головне — лише б не влізло воно кудись, не поранилося. Платили мені пристойно. Однак через чотири місяці я з «пампушечки» перетворилася на «топ-модель», яка аж світиться, постаріла. І пішла. Тепер думаю: можливо, скажене фізичне навантаження було не таке страшне, як постійне принизливе відчуття, що до тебе ставляться як до речі.

ДОВІРЯЙ, АЛЕ ПЕРЕВІРЯЙ

— Мене взяли гувернанткою до 6-річного хлопчика. Він виявився добрим і недурним. Швидко розв'язує задачки, пише, непогано розмовляє англійською. Виховує Ігоря батько (йому років із 45) за якоюсь жорсткою системою. Забороняє його похвалити, приголубити, обійняти. Мати (їй років із 27) «голосу» в домі не має. Дивацтва господаря скоро дістали і мене. У домі всюди встановлено пристрої для стеження. Це почало отруювати мені життя. «А чого тобі нервувати? — каже подруга. — Ти нічого поганого не робиш і не звертай уваги на ці «очка». Я намагалася прислухатися до її поради, але це виявилося непросто. Я, завжди жвава і безпосередня, стала скутою. Через місяць господар сказав: «Завтра я буду приймати у вас екзамен». У цьому я не знайшла нічого дивного: господар повинен знати, чого навчився його син. Я ретельно підготувалася. Утрьох ми увійшли в дитячу. І тут батько хлопчика включив магнітофона. Я почула свій голос місячної давності... Це наш перший урок! Мене це приголомшило! Я зрозуміла, що тут УСІ РОЗМОВИ ФІКСУЮТЬСЯ. Важке матеріальне становище примушує мене терпіти. Однак витримати цей постійний психологічний тиск стеження надто важко.

Важко судити, що в цій новій (добре забутій старій) професії типове, що ні. До того ж обов'язки гувернантки часом плутають із послугами репетитора-предметника і хатньої робітниці. Не дивно, що наймані працівники із приводу вимог «нових українців» часто відгукуються: «Вони самі не знають, чого хочуть». У тому числі, і від власних дітей. Про досить цікаву ситуацію розповіла педагог зі стажем Світлана, 45 років.

ДРУГА МАМА

— Господарі сказали, що рано йдуть на роботу, їхня дівчинка сама мені відчинить. Однак попередили: вона — важка дитина. Я подзвонила. Двері відчинилися. І я мимоволi відсахнулася: на порозі квартири сидів здоровенний дог. Собак я люблю і не боюся. Проте тут заціпеніла. До тями мене привів задоволений дитячий сміх... Свою 10-річну дочку батьки вважали бездарою і ледаркою. Вона погано вчилася і нікого не слухалася. Спочатку я приручила собаку. Потім вона стала мені допомагати виуджувати із шафи дівчинку, коли та зачинялася, не бажаючи навчатися. Я шукала причину «дикої» поведінки дівчинки. І зрозуміла: вона дуже самотня. Батько — власник фірми, мати працює із ним. Додому обоє приходять пізно. Я постаралася стати дівчинці другом. Вона відтанула. І з навчанням усе налагодилося.

Одного разу, коли я була у ванній, у двері подзвонили. Чужий дитячий голос запитав: «Ти одна вдома?» — «Ні, ми з мамою...». Мене це щиро зворушило...

На мій погляд, такі вже дуже «родинні» взаємини між гувернанткою і дитиною — то занадто. Тут просто справа в байдужому ставленні батьків до дитини. Гармонійнішою є все- таки певна «золота середина», про яку йдеться в наступній історії.

КОЖНИЙ НА СВОЄМУ МІСЦІ

— Господарку привабили мої нестандартні відповіді на запитання анкети, яку ми заповнювали для банку даних. Вона зателефонувала і запросила приїхати. Сидимо ми у вітальні, розмовляємо. Відчиняються двері, входить маленька дівчинка і відразу — до мене. Сперлася ліктями на мої коліна і сказала: «Я — Настя». Ми відразу подружилися. Микитка був трошки балуваний. Він старший, і раніше вся увага була йому. І знаєте, чим я його взяла? Умінням слухати. Це було головне правило в моїй сім'ї. Чоловіка рано не стало. Дочок я ростила сама. І якщо вони хотіли поговорити, я все кидала, сідала й уважно — очі в очі — слухала. Інтересами дітей я живу щиросердно і відчуваю себе з ними такою ж дитиною. Треба частіше ставити себе на місце дитини.

На вулиці ви, напевно, не раз бачили, як молода мама тягне за собою дитину. Вона за нею не встигає, плаче. Мама її лає, і їй невтямки, що дитині просто незручно так рухатися — підстрибом, з піднятою рукою. Спробувала б вона сама.

Я відчуваю повагу з боку господарів. З першого дня мене називають так, як я представилася: на ім'я та по батькові. У домі бувають досить високі гості, але мене завжди запрошують до столу. Часом я сама тихенько прошу господиню: «Можна мені піти? Краще я зроблю щось по господарству».

Мені повністю довіряють. Я не докучаю господарям дріб'язковими проблемами. Проте одного разу, признаюся, взяла на себе серйозну відповідальність. Ми відпочивали в Ялті на дачі. Якраз у той час проходив саміт глав держав. Господарі були там. У Насті ввечері почала різко підійматися температура і дійшла майже до сорока. Мабуть, перекупалася в морі. Ну що — дзвонити по мобільному й отруювати господарям свято? А чим вони допоможуть? І хіба я сама не турбувалася про своїх дочок у таких випадках? Швиденько — тазика з водою, оцтові обтирання, кисленький чай тощо. Нарешті дитина почала дихати рівніше, температура спала, дівчинка заснула. Господарі повернулися о третій годині ночі. Не казати? Казати? Проте навіщо? Щоб не спали всі? Я ж усе одно буду всю ніч біля Насті. Не сказала. Призналася господареві тільки вранці, коли він здивовано дивився на безладдя в дитячій.

Приятельки іноді кажуть: «Як ти, інженер (а я за професією інженер поліграфічного виробництва) могла стати хатньою робітницею? До речі, я ще не сказала, що суміщаю роботу гувернантки із роботою хатньої робітниці. Молода дівчина, яка прибирала, звільнилася, і я сама запропонувала господарям і ці послуги. Отож приятелькам я відповідаю: «Усі жінки зайняті вдома такою роботою. Безкоштовно. Багато хто знехотя. Я ж люблю створювати затишок, я — домашня жінка. А тут за те, що я люблю робити, мені ще й платять. Так, я втомлююся, як утомлюється будь-яка нормальна людина, котра працює сумлінно. Однак мене це не дратує. Я відчуваю себе у своїй тарілці, у своїй стихії.

РЕЗЮМЕ

Отже, з попередніх ситуацій можна зробити певні висновки. Психологічна перепона між господарями і найманими працівниками буде існувати завжди (що не дивно). Проте тривалість і взаємовигода цих стосунків залежить від рівня культури перших і терпимості других. Чим гармонійніше вони будуть поєднуватися, тим більше буде вивільнятися такого дорогого тепер часу в господарів і тим успiшнiшою буде праця гувернанток.

P.S. Редакція «Дня» на сторінках газети пропонує розпочати дискусію про працевлаштування. Як ви знайшли свою роботу? Чи довго шукали? Хто вам допоміг — біржа з працевлаштування, знайомі, випадок? Чи ви вважаєте за краще працювати за наймом, згідно з обумовленим двостороннім контрактом, чи воліли б стати власником? Якщо ви хочете стати власником, але поки що не стали, що вам заважає (чого бракує)? Які, на Ваш погляд, перспективи розвитку малого та середнього бізнесу на найближчий час в Україні? Які ваші рекомендації для прискорення його розвитку?

Відповіді надсилайте звичайною поштою (04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2л, редакція газети «День») або електронною (pravo@core.day.kiev.ua) з позначкою «Праця».