Українська інтелігенція впоралася з викликом історії
За часів змін у людей частенько виникає відчуття, що вони прийшли не туди, куди йшли. Дійсність виявляється не такою райдужною, якою вона виглядала, коли ще була майбутньою. Починається осмислення пройденого шляху, пошуки відповідей на запитання: «Хто ми є?», «Чого хочемо?», «Що нас чекає?»
Сьогодні під рубрикою «Полеміка» ми друкуємо думки двох авторів на проблеми духовності суспільства, роль інтелігенції в ньому, на те, як нинішні соціально-економічні трансформації позначаються на людині. Звичайно, автори не обходяться без оцінки пройденого шляху. І що примітно — їхні погляди на нього не протилежні. Вони просто різні.
Ректор і викладачі Національного університету «Києво-Могилянська академія», відповідаючи на анкету редакції газети («День» № 244 від 31.12.99), явно не змогли вийти за рамки існуючої у ЗМІ, монографіях, підручниках тощо одностайності в оцінках подій періоду новітньої історії України. Смисл ухильних і недостатньо аргументованих відповідей зводиться до того, що українська інтелігенція не справилася зі своїм покликанням. Аргументувалося вищевикладене недорозвиненістю і ущербністю радянської інтелігенції у зв’язку з відсутністю умов для її формування і розвитку. Загалом, інтелігенцію представлено, як якусь сіру, одноманітну і безлику масу, яка пройшла через ХХ сторіччя «...не бросивши векам ни мысли плодовитой, ни гением начатого труда».
Можливо, такі відповіді пов’язані з повсюдним блокуванням позитивної інформації про радянський період, на що не раз звертали увагу навіть зарубіжні фахівці. Наприклад, італійський вчений Дж.Боффа, коментуючи нескінченні викриття у наших ЗМІ радянського періоду історії, зазначав, що вони таки ж далекі від істини, як і апологетика.
Критеріями оцінки діяльності інтелігенції є якість і рівень соціально-економічного, культурного, політичного та інших параметрів розвитку. Крім того, необхідно враховувати, наскільки розвиток адекватний стратегічним цілям України і тенденціям історичного прогресу, тобто виклику історії.
Суть виклику історії ХХ століття полягає у необхідності переходу Російської імперії, до складу якої входила Україна, з доіндустріального до індустріального суспільства. Росія, незважаючи на бурхливий початок розвитку капіталізму у другій половині XIX століття, все ж відставала у соціально-економічному розвитку від економічно розвинених країн. Після повалення монархії тимчасовий уряд у Росії, Центральна Рада, Гетьманат, Директорія в Україні виявилися неспроможними відповісти на виклик історії. Це виявилося під силу Радянському уряду, причому перший радянський уряд вважається найвисокоінтелектуальнішим урядом ХХ століття.
Якщо подивитися на нашу інтелігенцію з урахуванням вищенаведених підходів, то вона з лихвою справилася зі своїм покликанням — бути інтелектуальною елітою нації у ХХ столітті. Інтелігенція взяла активну участь у культурній революції, що відбулася вслід за подіями Жовтня 1917 року, у ході якої:
1. Подолано страшенну неписьменність населення, 76 % якого не уміли ні читати, ні писати. Приміром, у першу світову війну російська армія мала найвищий відсоток неписьменних солдатів (біля 68%) серед армій, що перебували на європейському театрі військових дій. Однак за фантастично короткі терміни Україна стала не тільки країною суцільної письменності, але й увійшла до числа країн з найвищим рівнем освіти. Біля 70% населення України мали вищу і середню освіту. Що ж до вищезазначеного рівня освіти в армії, то спецслужби фашистської Німеччини констатували, що рівень освіти червоноармійців виявився вищим, ніж солдатів будь-якої армії цього ж театру дій, у тому числі й німецько-фашистської.
2. Чималою заслугою інтелігенції є те, що у ХХ столітті, особливо за радянських часів, створено духовних цінностей (наприклад, творів мистецтва), побудовано об’єктів культурно-освітнього призначення (бібліотек, музеїв, театрів, палаців культури, клубів тощо), організовано різного роду художніх спілок, народних театрів, хорів, колективів художньої самодіяльності більше, ніж за всю тисячолітню історію України. Кобзарське мистецтво уперше в історії культури України піднялося на якісно новий рівень — воно стало професійним (при цьому не треба забувати про розстріляний з’їзд кобзарів на початку 30-х років. — Ред. ).
Жоден період в історії України не був так рясно прикрашений такими яскравими, надзвичайно талановитими діячами кіно, театру, композиторами, поетами, драматургами тощо, як це мало місце у ХХ столітті.
З таким багатим урожаєм духовних цінностей, який було зібрано в СРСР у ХХ столітті, не може зрівнятися жодна цивілізація у світі. Однак бурхливе відторгнення і дискредитація виробленого у ХХ столітті величезного духовного багатства СРСР під гаслом повернення до «загальнолюдських цінностей» створило реальну загрозу втрати і підміни їх хибними цінностями, в основі яких лежить бездуховність, примітивне споживацтво, культ матеріального успіху, користолюбство і відчуження людини. Не можна не згадати при цьому, що гасло «загальнолюдські цінності» виявився блефом: на сьогодні ніяких «загальнолюдських цінностей» ще не сформовано. Поки що існують цінності цивілізацій, народів і їх соціально-класових утворень. На це вже наприкінці 80-х років звертала увагу громадськості та частина інтелігенції, яка не піддалася ейфорії всезагального паплюження, заперечення і дискредитації історично вироблених цінностей східно-слов’янської цивілізації і радянської суперцивілізації.
З метою недопущення забуття досягнень духовного відтворення в СРСР, що нанесло б непоправних збитків людству, ряд найбільших дослідницьких організацій США вирішили підготувати фундаментальне видання під назвою «Культура радянської цивілізації».
3. Інтелігенція відіграла важливу роль у створенні науки як системи, що має свою структуру і апарат управління. Якщо до 1917 року науку було представлено окремими вченими або відносно невеликими колективами, то, починаючи з названого періоду, її вже було представлено великими науковими організаціями.
Про потугу українського науково-технічного потенціалу говорить той факт, що на початок останнього десятиріччя ХХ століття в Україні працювало у два з половиною рази більше наукових працівників, аніж, наприклад, у Франції. Кількість винаходів на 1000 жителів у вказаний період була на рівні США. Чудові досягнення вчених загальновідомі. Наприклад, створену радянськими вченими модель охорони здоров’я ВОЗ визнала еталонною для всього світу і рекомендувала всім країнам для впровадження. Радянська система дошкільного виховання і навчання також визнана найкращою у світі. Радянська система планування і управління економікою, а також система соціального захисту також вплинули певним чином на формування сучасних управлінських технологій і у цій області діяльності практично у всьому світі.
4. Радянська інтелігенція в особі вчених та ІТР дала гідне наукове забезпечення переходу України з доіндустріального до індустріального суспільства. Це справді доленосний подвиг усього народу, у тому числі, й інтелігенції, бо це дозволило вивести нашу країну на нові рубежі у світовій політиці і у міжнародному розподілі праці. За рівнем індустріалізації Україна займала одне з провідних місць у Європі. Наприклад, за вартістю основних фондів промислових підприємств Україна поступалася у Європі тільки Німеччині. Завдяки переходу до індустріального суспільства Україна досягла феноменальних успіхів у соціально-економічній, соціально-культурній та інших сферах діяльності.
Вельмишановні опоненти, котрі оспорюють успіхи розвитку в Україні, посилаються на країни Заходу, які досягли значно вищого рівня розвитку. Ці країни, дійсно значно перевершують Україну за рівнем соціально-економічного розвитку. Однак опоненти не звертають уваги на думку більшості фахівців у галузі історії капіталізму. Наприклад, лауреат Нобелівської премії Зомбарт писав, що Захід став багатим не завдяки ринковій економіці, а завдяки нестримному грабежу колоній у минулому і слаборозвинених країн сьогодні. Протягом 300 років на одного європейця безкоштовно працювало 3 азіати і 4 африканці. Що ж до України, то її народові у ХХ столітті двічі доводилося все починати практично з нуля після величезних руйнувань під час війни 1918-1920 рр. і Великої Вітчизняної війни. При цьому відновлювати доводилося без іноземних позик, опираючись на свої власні сили.
Перехід до індустріального суспільства вимагав від народу титанічної напруги сил. Це була плата за відставання у розвитку. Завдяки індустріалізації народ вистояв у бурях ХХ століття, таких як Друга світова війна, у якій він зумів не тільки відстояти свою свободу і незалежність, але й звільнити інші народи від німецько-фашистського ярма. Вже до кінця передостаннього десятиріччя ХХ століття Україна стала наближатися до рубежів постіндустріального суспільства.
У даній статті автор зупинився тільки на позитивних досягненнях інтелігенції України у ХХ столітті, оскільки негативні моменти цього періоду із завидною постійністю широко висвітлюються у ЗМІ, виступах, доповідях, монографіях, підручниках тощо.
На жаль, в Україні так і не відбулося широкого осмислення підсумків ХХ століття.
На закінчення хотілося б зазначити таке.
У світі наприкінці ХХ століття посилилося протистояння прогресивних і регресивних тенденцій. Негативною реакцією на прогресивні тенденції є посилення націоналізму, сепаратизму, релігійного фундаменталізму, поширення різного роду містичних вчень сект тощо.
Не залишилася осторонь від цих процесів і Україна, у якій у протистоянні прогресивних і регресивних тенденцій гору взяли регресивні. Це виражається у посиленні націоналістичного і сепаратистського рухів, загостренні протистояння конфесій, реставрації історично віджилих економічних моделей, символіки, цінностей, етичних орієнтирів, способу життя. Прихильники цього руху вдало назвали його «відродженням». Сили історичного регресу, що прийшли до влади під лозунгом реформування, зруйнували економічну інфраструктуру України, зруйнували ідеологічні й етичні устої суспільства. Тому не випадково у документах міжнародних організацій Україна та країни СНД означаються як «країни із зруйнованими структурами». Ціною за «втечу у минуле» українського суспільства є розвиток таких негативних тенденцій, як демодернізація і деіндустріалізація економіки України, а також деінтелектуалізація українського суспільства.
