«В Україні – великий потенціал для розвитку сучасної ікони»

Молода львівська художниця Іванна Демчук пише сучасні ікони. Мисткині лише 26 років, але її вже знають за кордоном, а в Україні називають справжньою знахідкою серед молодих художників та пророкують успішне майбутнє. Ми поговорили з Іванною про особливості творчості в такому, здавалося б, традиційному мистецтві, як іконопис, його сучасні тенденції, а також про творчість самої майстрині.

— Із чого почалося ваше захоплення живописом?

— Захоплення живописом, а згодом іконописом, виплило з бажання творчої реалізації, помноженого на збіг обставин. Хоч випадковості, мабуть, таки не випадкові. Мої батьки — лікарі, тож не планували мені мистецького  майбутнього, зате в ранньому віці виявили декілька хвороб очей (астигматизм, далекозорість). Офтальмолог прописав мені цікавий вид лікування: щоб збільшити навантаження на одне око — багато малювати, ліпити, розфарбовувати, затуляючи інше око. Відтоді почалися дитячі гуртки, художня школа, захоплення класичним живописом. Тоді я і не думала, що зайде так далеко. Але світ мистецтва приваблював щоразу більше, і в результаті  я опинилася в коледжі ім. І. Труша. Батьки з повагою поставилися до мого вибору і намагалися підтримати. Але мама, задумуючись про «туманне майбутнє» художника,  постійно рекомендувала здобути ще одну освіту — наприклад, філологічну. Мовляв, нехай живопис залишається як хобі, але певніше освоїти якусь популярну професію. Замість популярної професії після коледжу я вирішила вибрати ще більш вузьку художню спеціалізацію — сакральне мистецтво. Це було досить спонтанне рішення, але я зовсім про нього не жалкую. Тут я полюбила іконопис спочатку класичний, а потім сучасний, і зрозуміла, що з ним буде пов’язана велика частина моєї творчої діяльності. 

«ДОТРИМАННЯ ВСІХ ПРАВИЛ ОБМЕЖУЄ МАЙСТРА»

— Як би ви охарактеризували свій живопис: як релігійний чи іконопис? У чому для вас полягає принципова відмінність між ними?

«СВЯТИЙ ЮРІЙ»

— Це дискусійне питання. У мене є картини, виконані в живописній техніці, а є — ікони. Між цими поняттями є принципові відмінності, у першу чергу технічні. Ікона виконують на дошці, покритій левкасом та зі шпугами (дерев’яними або залізними планками. — Прим. ред.). Живопис зазвичай пишеться на полотні іншою технікою та фарбами.

Цікавішим і більш спірним питанням є стилістика та канон іконопису. Це те, що вирізняє ікону з-поміж інших видів образотворчого мистецтва. Вона має свої стилістичні особливості, наприклад, зворотну перспективу, спосіб опрацювання — від найтемнішого до найсвітлішого. Художник починає з темного тла, поступово висвітлюючи лики, одяг святих. Відомий богослов Павло Флоренський писав, що «висвітлення» в іконі відображає богословську ідею світла, яке зароджується в темряві. Іконописець не може піти зворотнім шляхом. Питанням канону часто спекулюють: насправді канонів було не так багато, їх запровадили на Трульському та другому Нікейському соборах. Пізніше виникли приписи, які дехто також вважає канонами. У зошитах афонські монахи записували правила ікономалювання — грецькі єрмінії. Згодом монах Діонісій із Фурни видав їх у формі збірника, в якому міститься безліч приписів щодо того, як мають виглядати очі, якими повинні бути структура волосся, пропорції обличчя, колір, погляд тощо. Дотримання всіх цих правил обмежує майстра. Врешті-решт, це виходить просто копіювання, а роль митця зводиться до відтворювача одних і тих самих іконографічних типів. Тому я вважаю, що треба шукати в цьому золотої середини.

— Чи залишає релігійна тематика простір для експериментування?

— Вона трохи обмежує у виборі сюжету. Однак ці теми мені близькі, оскільки вони часто перегукуються з актуальними питаннями сьогодення. Що ж стосується зображальних засобів (стилістики, колориту), то я надаю перевагу творчості, максимально даю собі волю.

«АКТУАЛЬНИМИ Є СЮЖЕТИ ПРО ДОБРОГО САМАРИТЯНИНА ТА СВЯТОГО ЮРІЯ»

— Як обираєте сюжети для своїх ікон?

— Є певна лінія, з якою я намагаюся пов’язати більшість із них. Концепція стосується безперервної повторюваності явищ у людській історії. Актуальними, на мою думку, зараз є сюжети про доброго самаритянина або про святого Юрія — захисника і воїна. Еволюція людської свідомості не настільки зпрогресувала, щоб ми якісно відрізнялися від людини двохтисячолітньої давності. Перед нами постають ті самі проблеми та питання, ми можемо бути тими самими зрадниками, які розп’яли Христа.

«ПЛАЩАНИЦЯ»

Улюбленим моїм сюжетом є «Дорога в Емаус». Христос з’являється учням у вигляді людини, але вони його не впізнають. Чим цей сюжет близький сучасній людині? Ми не завжди бачимо в людях навколо нас Бога, те божественне начало, яке закладене в кожному з нас.

— Більшість ваших робіт об’єднано білим тлом, що є доволі незвичним для ікони. Яку роль відіграє колір у ваших роботах?

— Кожен колір в іконі є умовним. Він не належить самому предмету чи особі, а розкриває їхнє богословське значення. Більшість моїх ікон об’єднані білим тлом, оскільки, спостерігаючи життя Христа та святих, хочеться акцентувати на ідеї простоти, чистоти та відречення від земного багатства. Дуже рідко я використовую золоті німби або жовте тло (наприклад, в іконі «Спас у славі»). Також є одна ікона на чорному тлі — це «Оплакування Христа». Ікона була написана в липні 2014 року на іконописному пленері в Замлинні, й спочатку для неї планувався не настільки драматичний колорит, проте якраз 17 липня відбулася катастрофа — збиття «Боїнга»-777 біля Донецька. Богородиця тут із червоними від крові очима, яскраво-сині акценти туніки символізують небо.

Замість золотих німбів я часто використовую пурпурові — як символ царської, божественної влади, або червоні — ознака життя, перемоги над смертю, мучеництва та жертви Христа.

«КОЛИ НАВКОЛО ВІДБУВАЮТЬСЯ ТРАГІЧНІ ПОДІЇ, ДРАМАТИЗМ ПРОСТУПАЄ І В КОЛОРИТІ, І В СТИЛІЗАЦІЇ»

— Наскільки на ваш стиль вплинула традиція українського іконопису? Які характерні риси української школи вам найбільш близькі?

— Український живопис взагалі — велике джерело для інспірації. Мені подобаються старовинні українські ікони — «Ангел — золоте волосся», «Устюзьке Благовіщення». Але я не завжди відчуваю, що можу щось запозичити в них. Візуально мої ікони на них не схожі, подібною є хіба що емоційна складова.

Мене надихають ікони Федора Сеньковича, Івана Рутковича — це кінець українського Ренесансу та епоха бароко. В іконостасах з’являються цікаві експерименти, введення сучасних елементів на той час — ландшафтів, будівель, одягу. Та ж «Дорога в Емаус» у Рутковича виглядає незвично. Двоє апостолів зображені як подорожні в сучасному одязі. Це було досить революційно — так само, якби ми зараз зобразили їх у ділових костюмах. Мене це спонукає задуматися над тим, якою повинна бути ікона. Які цілі вона переслідує? Наскільки важливе її об’єктивне спрямування до першообразу? Чи може вона нести певний суб’єктивізм, що допоможе глядачеві щось переосмислити, можливо, наблизить ікону до сучасної людини?

— Наскільки у вашій творчості знаходять своє відображення сучасні події?

— Вони відбиваються у пошуку сюжетів. Я яскравіше відчула страсну тематику, коли стався Майдан та події, які за ним відбулися. Стало глибшим розуміння, як потрібно зображати ці сюжети, оскільки під час таких подій митець перебуває у відповідному світовідчутті. У цей період я написала ікони «Юрій змієборець», «Розп’яття», «Плащаниця». У мене вже є певний сформований стиль, і засоби зображення йому підпорядковуються. Ними можна показати як більш позитивні сюжети, так і страсну тематику. Коли навколо відбуваються трагічні події, драматизм проступає і в колориті, і в стилізації, що відчувається під час споглядання ікони.

— Якими є сучасні тенденції іконопису, зокрема в Україні?

— У світі зазвичай трапляються класичні зразки іконопису. Проте в Польщі, зрідка в Росії, ікона розвивається і в сучасному напрямі. У нас є спільні українсько-польські пленери в Новиці, де художники можуть ділитися досвідом. Як я спостерігаю, найбільш вдалий ґрунт для експериментів формується саме в Україні. Є цікаві ікони народного напряму — осучаснені, але інспіровані неповторною естетикою зображень народних, часто авторства напівпрофесійних майстрів. Можна говорити про спрямованість певних іконописців на неовізантійський стиль, інші творять під впливом народної ікони, хтось вносить готичні елементи та колорит, котрі в сучасній інтерпретації виглядають особливо цікаво, багато хто слідує мінімалістичній естетиці.

В Україні є великий потенціал для розвитку сучасної ікони. Невідомо, чи в інших країнах сприймуть сучасний іконопис і наскільки будуть у ньому зацікавлені. У Польщі, Франції та інших європейських країнах — можливо. Якщо процес розвитку ікони в сучасному напрямі відбувається тут, то це не випадково і матиме певний попит.

Звичайно, за кордоном є певні можливості. Але зараз, із розвитком Інтернету, мистецтво українських художників можна популяризувати і за кордоном, для цього не обов’язково їхати з України. Я вже брала участь у виставках у Польщі та Білорусі. Львівська галерея Iconart опікується багатьма художниками, які займаються сакральним мистецтвом, зокрема організувала виставку в Нью-Йорку, де було декілька моїх робіт. Також мої ікони є в приватних колекціях у Франції, Канаді, США, Швейцарії.