Василь ГАЛАСА: «Ми боролися за реалізацію свого права на самовизначення»

...На цьому тижні я збирався зустрітись iз паном Василем. Але... 5 жовтня на 83 роцi вiн пiшов iз життя. У понеділок, 7 жовтня, у центрі Товариства політв’язнів i репресованих у Києві відбулося прощання з полковником УПА Василем Галасою.

Василь Галаса («Орлан», «Назар Савченко», «Дніпровський», «Чорноморський») — полковник УПА, політвиховник, заступник Провідника ОУН на «Закерзонні» та політичний референт цього краю. Організатор рейдів УПА на Польщу, Чехію і Словаччину. Згадується на багатьох сторінках книг і документів, зокрема 28-й том «Літопису УПА» присвячений діяльності його осередку.

— Що покликало УПА до життя?

— У передвоєнні часи український народ опинився у бездержавному стані, тобто перебував під владою чотирьох окупантів: Галичину захопила Польща, Карпатську Україну — Чехо-Словаччина, Буковина опинилася в руках румунів, а Велика Україна, як ми тоді називали центральні та східні терени, перебувала під бiльшовицькою окупацією; інакше цю владу ми й не називали. Навіть якби це був просто комуністичний режим, то не було б організовано Голодомору, під час якого померло понад 9 мільйонів українців.

Після програних визвольних змагань українського народу в 1917—1921 роках, коли було втрачено Українську Народну Республіку, ми — тогочасна молодь — зрозуміли, що за державу треба боротися. До створення УПА ми боролись у підпіллі ОУН. Ось текст присяги бійців УПА: «Я, вoїн Укpaїнcькoї Пoвcтaнчoї Аpмiї, взявши в pyки збpoю, ypoчиcтo клянycь… боpoтиcь зa пoвне визвoлення вcix yкpaїнcькиx земель i yкpaїнcькoгo нapoдy вiд зaгapбникiв тa здoбyти Укpaїнcькy Сaмocтiйнy Сoбopнy Деpжaвy. В цiй бopoтьбi не пoжaлiю нi кpoви, нi життя, i бyдy битиcь дo ocтaнньoгo вiддиxy i ocтaтoчнoї пеpемoги нaд yciмa вopoгaми Укpaїни…»

Про легальну боротьбу не було й мови. Наприклад, у польському парламенті були представники від «Українського Народного Демократичного Об’єднання» (УНДО) — офіційно зареєстрованої партії, але ця українська делегація була лише показовою. Її представники не могли забезпечити навіть культурно-релігійних прав українців, не кажучи вже про участь у розв’язанні соціальних питань.

У 1939 році «бiльшовицько-нацистські приятелі» розділили між собою Польщу й західно-українські землі опинились у складі СРСР. Відтоді внутрішньо-політичні утиски стали ще сильнішими. «Совєти» заборонили навіть те, що дозволяли поляки. Були скасовані всі партії взагалі, — навіть керівники компартії Західної України були розстріляні.

— Скажіть, пане Василю, чому перші відділи УПА стали утворюватись саме на Волині?

— Чому саме на Волині та Поліссі? Тому що в «Райхскомісаріяті Україна», як після окупації німцями були названі центральні й північні українські землі, нацисти поводились особливо жорстоко. Ці жорсткі умови німецької окупації, які мали готувати пiдґрунтя для перетворення земель у колонію, насправді ж дали умови для створення української народної армії.

— В Галичині не було таких репресій з боку нацистів, як у східній та центральній Україні?

— В Галичині справді був трохи легший режим, але вже після того, як 30 червня 1941 року ОУН проголосила «Акт про відновлення української державності», німці розкрили перед нами карти, виразно показавши свої ворожі до України наміри. Після проголошення «Акту» українських націоналістів стали розстрілювати й засилати в концтабори, як С.Бандеру та Я.Стецька.

— Які стосунки УПА мала з Червоною армією?

— Наше ставлення до Червоної армії було обумовлене тим, що там знаходилися наші брати-українці. Так само як і з німецькими нацистами, ми воювали з НКВД та іншими представниками сталінської влади, але ми ніколи не воювали проти Червоної армії. Коли ЧА переходила через наші терени (один раз — наступаючи на захід, другий — повертаючись назад після капітуляції Німеччини), ми вели пропагандистську роботу. Тисячами друкували листівки, в яких зверталися до солдатів українською та російською мовами: «Ви правильно робите, що гоните наших ворогів — німецьких окупантів, з нашої рідної землі, але пам’ятайте, що як повернетесь, то на вас чекає нова неволя. Коли закінчите війну з Гітлером — повертайте зброю проти Сталіна».

Багато наших ворогів кажуть, що ми, мовляв, «стріляли червоноармійцям у спину» — цього не було. Навіть просто з людських міркувань. Краще згадайте «Заградительные отряды» НКВС, які знаходились позаду розстрільної, як казали в радянській армії, «позиції» та тримали на цівці потилицю радянського солдата, щоб стріляти у разі його відступу.

— Чи були випадки, коли червоноармійці переходили до лав УПА?

— Звичайно, що були. Наприклад, на Закерзонні, де я воював (тобто за так званою «лінією Керзона», зараз ця територiя перебуває у складі Польщі), був заступник командира відтинку Петро Москаленко («Байда») — колишній офіцер Червоної армії. Він організував сотню з одних лише східних українців. З цієї сотнею воював у Карпатах, а захворівши на легені, перейшов у легші умови на Закерзоння (поляки тоді ще не навчилися воювати з партизанами). Там він і був призначений заступником командира відтинку Василя Мізерного («Рена»).

Також зі мною був викладач Київського університету, його псевдо було «Професор», були брат і сестра з Полтавщини. Взагалі, серед людей, які воювали разом зі мною, були десятки й сотні східних українців, що долучилися до боротьби ОУН і УПА.

— Розкажіть про національні відділи інших народів в УПА.

— Ми створювали національні відділи з тих червоноармійців, що тікали з німецького полону. Національні відділи в УПА мали узбеки, азербайджанці, грузини, казахи, вірмени, киргизи та інші народи. З приходом Червоної армії ми їх відсилали на свої землі боротися за власні самостійні держави. Принагідно, на тій же Волині, де зародилась УПА, проходила «Конференція поневолених Москвою народів», представники яких вже мали у складі УПА свої національні відділи. Матеріали публікували в журналі «Наш Фронт» — там були сторінки різними мовами — білоруською, російською, грузинською тощо.

— На яких засадах мала бути побудована українська держава?

— 1944 року був створений «підпільний» український парламент — Українська Головна Визвольна Рада. На великому Зборі УГВР була схвалена ціла низка документів, у тому числі — «Присяга вояка УПА» (до цього часу вояки УПА приймали присягу часів УНР) та було розроблено проект Конституції майбутньої держави.

По-перше, українська держава мала будуватись за демократичними засадами. Ми знаємо, що особиста диктатура може, в процесі своєї дії, деформувати багато питань. Приклади — хоч би й ті ж Гітлер та Сталін. Так ось, навіть ОУН перейшла замість одноособового верховного керівництва на триособове. Було створено Бюро Проводу ОУН, яке очолив Головний Командир УПА Роман Шухевич. Також у склад Проводу входили Дмитро Маївський та волиняк Ростислав Волошин.

Такий же принцип вживався і в УГВР. Президентом був киянин Кирило Осьмак, а окрім нього у складі керівництва були Йосип Позичанюк, людина соціал-демократичних поглядів з Вiнничини, та Василь Мудрий, представник УНДО із західних областей. До того, як створити УГВР, було опрацьовано різні грунтовні питання, в тому числі й економічні, як селянське або, як ще називають зараз — земельне.

В проекті відзначалось, що ми — проти експлуатаційної системи колгоспів; але даємо це питання на розв’язання самим селянам — чи захочуть вони працювати індивідуально, чи захочуть створювати земельні кооперативи. Але без примусової праці, без тієї «стахановщини», жорсткого рабського режиму, коли людям навіть не давали на руки паспорта. Вільні селянські кооперативи звичайно передбачались, тільки повторюю, це питання віддавалося на розв’язання самим селянам. Далі — восьмигодинний робочий день, безплатна освіта, безплатне медичне обслуговування. Тобто мали бути створеними всі умови для повноцінного життя українського народу, як в інших цивілізованих країнах світу. Ми, борючись за українську державу, не вигадували чогось такого, чого в світі немає. Ми боролись за реалізацію свого права на самовизначення, за свою державу. Після Другої світової війни, і в Азії, і в Африці майже не лишилось жодної колонії. Коли створювалась ООН у 1947 році, в світі було майже 50 держав, а сьогодні — більше 180. Борючись за українську державу, ми робили те саме, що й усі народи світу.

На честь 60-річчя створення УПА, офіційно відкрито веб-сайт «Українська Зброя» (ukrarmy.kiev.ua), присвячений історії української армії від давніх часів до сьогодення. Матеріали надходять з усіх куточків світу — фотографії, книжки, архівні документи.

Телефон ведучих сторінки «ІСТОРІЯ ТА «Я»:

414-90-00 — Сергій МАХУН, Ігор СЮНДЮКОВ, «День» Адреса електронної пошти (e-mail): master@day.кiev.ua