Вавилонська вежа

Вавилонські громадяни обурювалися, що будівельний матеріал, призначений для будівництва житла, витрачають на нікому не потрібну вежу. Вони ходили навколо вежі пікетами та ставили наївне, зате цілком резонне питання:

— А чому в нас не працює закон всесвітнього тяжіння? Цеглини повинні притягуватися землею, а вони відпливають кудись у небо.

Чиновники думають: потрібно ухвалити цей закон. Хоча б у першому читанні. Тим паче, що з ним зростає вагомість вежі загалом і кожного чиновника зокрема. Але попередньо — відразу в трьох читаннях — ухвалили закон про особисту недоторканість, аби не підставляти особисту голову під державну цеглу.

І відразу почало бракувати будівельних матеріалів. Тим часом як раніше цеглини відпливали тільки вгору, то тепер вони попливли в усіх можливих напрямах.

— А чому в нас не працює закон збереження речовини? — запитували пересічні вавилонські громадяни й шикувались у пікети.

Нічого не вдієш — довелося приймати закон про збереження речовини. Заходилися його приймати, а він не приймається. Більшість протидіє, не хоче цей закон ухвалювати. На дідька він здався — при особистій либонь недоторканості! Спробували ухвалити закон про те, що дія дорівнює протидії — хоча б дорівнює протидії! — але й цей закон не приймається: протидії багато, а дії немає.

Отоді згори й перемішали їм мови, аби вони не будували цю пустопорожню вежу за рахунок житлового будівництва. Бо ще доберуться до неба, розведуть на ньому свою канцелярію, і тоді з неба хоч святих винось.