«Важко любити те, чого не знаєш»
На Вінниччині завершилася громадська ініціатива з адаптації переселенців, у якій взяли участь понад дві тисячі учасниківІз учасників проекту 75% — переселенці, які проживають у Вінниці, 25% — корінні вінничани. Проект мав на меті допомогти першим адаптуватися до нових умов життя, а других — навчитися розуміти нових членів громади.
Перші переселенці зі сходу України приїхали до Вінниці рівно три роки тому — на початку літа 2014 року. Нині в області проживає 12 тисяч внутрішньо переміщених осіб, половина з тих працездатного віку. Знайти постійне і гідне місце роботи вдалося кожному п’ятому, решта перебиваються на підробітках або ж працюють неофіційно. Згідно з опитуванням, яке проводили вінницькі громадські активісти, тільки 30% переселенців впевнені, що інтегрувалися в громаду і відчувають себе її частиною. Серед причин успішного інтегрування називають працевлаштування (або переїзд з роботою), спільні заходи з місцевою громадою та спеціальні проекти, орієнтовані на поліпшення адаптації внутрішньо переміщених осіб.
Один із таких упродовж року реалізовувала громадська організація «Вісь» за підтримки Українського жіночого фонду. Він включав у себе два аспекти: з одного боку допомогти переселенкам адаптуватися до нових умов життя, з іншого ж — посприяти громадам порозумітися з новими учасниками. Спільно вони проводили різні культурно-мистецькі заходи, майстер-класи, ходили в кіно, музеї, театр. А на завершення проекту відвідали історико-культурний заповідник «Буша».
«Мистецькі групи почали збиратися у січні цього року. Відвідували їх переважно жінки та діти. Чому так? Проведені дослідження показали: жінки готові контактувати і спілкуватися більше, аніж чоловіки, які здебільшого зорієнтовані на тому, щоб заробляти гроші для родини, — коментує голова ГО «Вісь» Світлана Дубина. — Спочатку учасниці проекту навчалися писати міні-проекти, потім реалізовували свої ініціативи, у яких брали участь та їхні «колеги» з числа внутрішньо переміщених осіб, і нові друзі-вінничани. Історій успіху упродовж дії проекту було багато, але найзнаковіша, як на мене, сталася, коли ми їхали в Бушу. Одна з жінок-переселенок, зайшовши до автобуса, каже до мене: «Я даже не знаю, вот эта женщина, она переселенка или нет? Все так перемешались, кажется, мы все знакомы уже очень давно». І це, напевно, головний індикатор успішності проекту».
Під час кожного майстер-класу активісти ставили собі за ціль налагодити діалог, забезпечити психологічний комфорт для усіх учасників. Саме тому мистецькі ініціативи чи майстер-класи проводили не лише вінничанки, але й ті, хто переїхав до Вінниці з Донбасу. Інна Єрмакова, наприклад, викладачка ДонНУ імені Стуса, провела майстер-клас з фотографії, а її колега Анна Глушко — «урожайне» заняття з валяння. Каже, що просто хотілося поділися тим, що приносить їй задоволення.
«Проект був побудований таким чином, що кожна з його учасниць мала можливість проявити власну ініціативу. Так народилася наша ідея «Подільське коло майстринь», у рамках якої я провела майстер-клас із валяння, — розповіла Ганна. — Ми освоювали техніку фелтінгу, або, інакше кажучи, вчилися валяти з вовни. А паралельно дізнавалися різні цікаві факти: що таке слівер, кардочос, меринос, чим мокре валяння відрізняється від сухого, які ефекти досягаються при додаванні у валяння шовку, льону, бананових ниток, що то за «страшна зброя» — голки для валяння. Ну і, звичайно, релаксували в теплій атмосфері під дружнє «штрикання» нашого майбутнього яблучного врожаю. Який вийшов дуже багатим!».
Учасниці мистецьких і культурних ініціатив головним своїм меседжем проекту вважають фразу: «Важко любити те, чого не знаєш». Під цим девізом вони познайомилися, разом реалізовували низку ініціатив і стали близькими друзями. Без пізнання одне одного, кажуть вони, неможливо прийняти, зрозуміти і потоваришувати. А спільні справи об’єднують.