Вчитись так, як треба

Естонія — це Тарту. Тарту — це Тартуський університет, а Тартуський університет — це Юрій Лотман: філологія, семіотика, еталонний розбір «Євгенія Онєгіна», закохане заглиблення в слово. Принаймні таке в мене, та й, гадаю, в багатьох гуманітарно спрямованих людей було уявлення про цю маленьку (лише 1,312 млн населення, 45227 км2 території) прибалтійську республіку. А втім, побувавши в Тарту та Таллінні в складі групи українських журналістів спеціально для ознайомлення з місцевим університетським життям, я пересвідчився, що естонська освіта має чимало інших вершин.

Найбільше, загалом, вражає те, як естонці не тільки спромоглися зберегти високий рівень освіти у радянський час, а й розвинути її в перехідний період, привівши до найвищих стандартів Євросоюзу. Наприклад, вищезгаданий Тартуський університет, який і при СРСР був чи не найпрестижнішим у всій імперії, на сьогодні — єдиний виш у країнах Балтії, що увійшов у 2% найкращих у світі, а 32 науковця Tartu Ulikool входять в 1% найбільш цитованих дослідників.

А третій за величиною університет країни — Талліннський — створено лише 2005 року шляхом злиття цілковито різнорідних структур і установ — від заснованої ще в ХVІ столітті Академічної бібліотеки до кількох радянських і пострадянських інститутів і ліцеїв, але наразі це потужна освітня установа, чиї дипломи визнаються у провідних західних країнах.

ФОТО НАДАНО УНІВЕРСИТЕТОМ М.ТАРТУ

ПРОЦЕСИ

Три дні ми бігаємо із зустрічі на зустріч. В Естонському університеті природознавства нам читають захопливу лекцію про виробництво біопалива. Виявляється, що паливо можна здобути з будь-якої органіки, і не тільки за допомогою реактивів, а, наприклад, застосовуючи різкі перепади тиску на кшталт тих, що викликають кесонну хворобу. А найкраще потенційне джерело енергії в цьому сенсі — океанська мікрофлора, що в пробірці виглядає як звичайна ряска, але здатна виробляти нафту сама по собі й подвоює свою живу масу лише за добу, а ще, виявляється, постачає планеті переважну частину кисню. Наприкінці «хімічної» екскурсії нас пригощають ковтком оригінального напою, зробленого з дистильованого спирту, настояного на корі дубу.

Далі — цілий гараж експериментальних автомобілів. Нам показують пневмомобілі, якими студенти особливо пишаються, бо збирають їх власноруч. Працюють ці машинки виключно на силі стиснутого повітря, котре закачується в спеціальні балони. Ба більше, тут щороку влаштовують справжні міжнародні пневмоперегони, і наші нові друзі там весь час беруть призи. Пропонують нам проїхатися. Кататися на пневмомобілі — це все одно, що їхати на велосипеді, настільки це тихо і весело водночас. При цьому зрозуміло, що прямого практичного застосування в цих конструкцій немає, але це вкрай корисна гра технологічного розуму, яку тут заохочують.

В ІТ-центрі Тартуського університету працюють над інтернетом речей, кінцева мета — навчити всі побутові прилади обмінюватися інформацією між собою, щоб холодильник замовляв продукти, яких бракує; вентилятор сам умикався в спекотний день незадовго до вашого приходу, і всім хатнім господарством можна було б керувати з одного ноутбука. Ще тут допомагають в міському проекті «Від хрущовки до смартовки» — переробляють жахливий радянський «житлофонд» на сучасні високотехнологічні помешкання.

В Інноваційному центрі Талліннського технологічного університету Mektory один студент влаштовує нам цілий рок-концерт, щоб продемонструвати програму, яка дозволяє прямо з мобільного телефону міняти музичні режими на електрогитарі й заграти хоч «метал», хоч блюз без зайвих зусиль. Інший  талант написав програму, що відстежує, в яких додатках у комп’ютері ти працював, і вираховує, наскільки раціонально використовуєш свій час перед монітором. Ще одна технобанда придумала електронний посібник для вчителів — з просто-таки розкішним інтерфейсом, котрий зв’язує на сторінці всі необхідні факти й формули з обраної теми, — все можна не просто знайти за один «клік», а й подивитися у взаємодії.

У підвалі університету обладнано невеличкий дискоклуб із діджейськими бітами з прихованих динаміків та зі світломузикою, однак це всього лише демо-лабораторія, присвячена... вентиляції. Виявляється, вчитися цій важливій справі ніхто не хотів, і тоді тут побудували цілий атракціон з музикою, дзеркальною кулею під стелею, димами, що, ефектно вириваючись із замаскованих отворів, не тільки створюють відповідну атмосферу, а й показують, куди і як тече повітря, і навіть модно вбраною лялькою-жінкою, що сидить на стільці й розказує, як це круто — займатися вентиляцією.

Загалом, те, як обладнані тутешні лабораторії та навчальні приміщення, викликає навіть не заздрість, а щось на кшталт естетичного захвату, як від досконалого твору мистецтва. Естонські університети — справжній Едем технологій, буяння винахідливості, велетенський реактор, що з шаленою інтенсивністю продукує фахівців і проекти. Тому-то й не дивно, що Естонія — одна з найбільш електронізованих країн світу. Комп’ютер тут став такою ж основою економіки, як деінде нафта або фінанси.

Хоча й про філологію не забувають. Колишній філологічний факультет виріс у цілий Інститут філософії і семіотики, який розвиває, наприклад, такі інноваційні напрями, як біосеміотика — наука, що досліджує знакові системи, властиві живим організмам, причому на всіх рівнях — від генетичних кодів до проблем існування мови й мислення у тварин; сама концепція цього напряму так само сформульована в Тарту.

СТУДЕНТИ

Стартап в Естонії — не модне слівце, а звичайна практика для будь-якого тямущого студента. Майже кожен, окрім навчання, ще й розробляє якийсь спеціальний пристрій чи програму, чи бере участь у великому груповому проекті. Через одного ця молодь є співзасновниками власних компаній. «Дорослі» фірми у свою чергу вкладаються в університетські події, спонсорують університети та окремі проекти, будують власним коштом аудиторії та лабораторії, надають обладнання, але передусім інвестують у студентів та втілення їхніх задумів — призначають свої стипендії, видають гранти. По суті, після диплома конкретна компанія вже має готового фахівця, котрого забирає собі.

Студенти мають на навчальні плани більший вплив, аніж викладачі, та називають своїх професорів на «ти», за винятком вихідців із Росії та України: ті, травмовані пострадянською ієрархією, котра ставить знання на друге місце після послуху, «викають». Ректор Талліннського університету не призначається урядом, а обирається прямим голосуванням викладачів і студентів. Спілкування з викладачами відбувається постійно, аж до переписки глупої ночі, якщо є термінова потреба. Наприкінці семестру студенти так само виставляють викладачам оцінки. А втім, межа між викладачем і студентом навіть ще прозоріша, бо значна частина старшокурсників самі викладають молодшим колегам.

Частина корпусів відкриті цілодобово, і знаходиться чимало люду, які працюють і вчаться вночі; деякі команди під час роботи над складними проектами навіть живуть там. На іспитах можна використовувати книжки та ноутбуки, бо призначення тесту — не перевірка того, наскільки точно ти визубрив програму, а чого ти насправді навчився.

ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

Студенти можуть офіційно працювати у вільний від навчання час без спеціального дозволу. Якщо студент зайнятий реалізацією стартапа, тоді роботу над ним можуть зарахувати як окремий повноцінний курс, звільнивши таким чином автора від частини навчальної програми; презентацію завершеного проекту буде зараховано як іспит. Головний наголос — не просто навчити винаходити, а й як надати винаходам практичне застосування.

Естонія свідомо обрала стратегію інтернаціоналізації і залучення іноземних студентів. Студентів із України тут понад 200, їхнє число весь час зростає. І, як сказав нам один із них: «У Києві мене вчили робити вигляд, що я щось роблю. Тут справді вчать».

Лишається тільки сподіватися, що й ми колись дотягнемося до подібного рівня.

У наступних номерах нашої газети читайте інтерв’ю з провідними науковцями Тартуського університету — Михайлом ЛОТМАНОМ (син) і Пеетером ТОРОПОМ.

ДОВІДКА «Дня»

Думається, знання читачів про Тарту буде не досить повним, якщо не згадати й той факт, що з 1030 року (час заснування) до 1224-го це місто йменувалося Юр’їв. І названо воно було на честь засновника — Великого князя Київського Ярослава Володимировича (Мудрого), християнське ім’я якого, як відомо, було Георгій (Юрій). «Повість минулих літ» про похід Великого князя (1030 рік) оповідає так: «В тому ж році пішов Ярослав на чудь, і переміг, і поставив город Юр’їв». Отаким є «українське коріння» цього дивовижного естонського міста.