Великдень i Час
Цього року християнські країни світу знаходяться в довгому періоді Пасхальних свят. Першими відсвяткували католики та переважна більшість західних протестантів — день 23 березня став для них початком відзначення Воскресіння Христового. А через кілька довгих тижнів — 27 квітня — Великдень відзначають православні за так званим старим юліанським календарем. (Десь у 45 році до Різдва Христового відомий Гай Юлій Цезар, який сам цікавився астрономією у перервах між війнами, доручив єгипетським ученим розробити новий, більш точний сонячний календар, який сьогодні називають «старим».)
Але чому християнство, розділене 1054 року на Східне і Західне, з догматичних причин ще раз поділилося 1582 року — коли Римський папа Григорій ХIII замінив старий юліанський календар на новий? Чому Православний світ не прийняв цей календар? Адже це була не просто «папська» забаганка — старий язичницький юліанський календар на той час уже вельми розійшовся як із астрономічними даними, так і з приписами перших християнських вселенських Соборів.
Східне християнство, втім, категорично відмовилося прийняти більш правильний григоріанський календар. Попри навіть те, що Григорій ХIII звертався до Вселенського патріарха Ієремії II (до речі, це той самий патріарх, який побував колись в Україні) з пропозицією перейти на значно більш точний календар. Цікаво, що до патріарха Ієремії писав із цього самого питання також князь Костянтин Острозький, який був на боці Нового календаря (!).
Для прийняття остаточного рішення патріарх Ієремія скликав Собор східних патріархів, які категорично засудили новий західний календар як такий, що порушує канони православ’я. Собор також призвав православних християн твердо триматися старого стиля, а всім «відступникам» навіть загрожував анафемою. Хоча, як твердять теологи, календарні тексти не належать до недоторканої області Божественних догматів. У результаті, однак, вийшло так, що реформа Григорія ХIII тільки поглибила протистояння західних і східних церков, а східний православний світ ще раз засвідчив свою глибоку прихильність старовині — попри всі наукові докази. У цих календарних процесах суб’єктами протистояння стали також православні українці, які на той час перебували під владою Польщі — вони категорично відмовилися «змінювати час», вважаючи це великим гріхом (у дійсності, то не є гріх; про що свідчить серед іншого й те, що в наші дні Московський патріарх поздоровляє з Воскресінням Христовим Римського Папу — за григоріанським часом!). У той час в Україні почалися «календарні» негаразди, суперечки, сутички, для роз’яснення яких та для заспокоєння підданих король Стефан Баторій видав послідовно аж три універсали! Та не допомогло. Зрештою, король був змушений дозволити українцям «жити за старим стилем, доки все якось утрясеться або поки буде укладено якусь угоду між Римським папою і Східними патріархами». (Стефан Баторій помилився — і сьогодні ще не «втряслося».)
На думку спеціалістів, наприклад, отця Софрона Мудрого, календарна справа в сучасному християнському світі досі повністю не розв’язана. Більше того — великі і святі для кожного християнина дні все ще залишаються (соромно сказати!) приводами для відчуження, для «стояння» християн проти християн. Ще й сьогодні можна зустріти чимало поважних «учених» теологів, які твердять, що так званий «новий стиль» видумано папами єдине для того, щоби «знищити з лиця землі православ’я» (!). Це тим більш наївно, що в числі 2 мільярдів (приблизно) християн планети Земля, православні складають менш ніж 300 млн.
У свій час також на Заході були християни, незадоволені введенням нового григоріанського календаря, однак католицькі Італія, Португалія, Іспанія, Франція, Швейцарія, Голландія, Німеччина перейшли на новий календар майже негайно після Папського декрету; Польща і Литва (окрім українців!) — 1586 року; протестантський світ, який тоді енергійно формувався, папські нововведення прийняв наприкінці ХVII (незважаючи на жорстоку ворожнечу і навіть війни з римськими папами).
Попри «неприйняття» східними церквами, всі православні люди світу вже давно живуть за «новим» григоріанським календарем — народжуються, навчаються, пишуть книги, оформляють паспорти, свідоцтва про народження чи смерть тощо. Хоча Християнські Свята, як Великдень, наприклад, випадають із реального виміру часу сучасної людини (а може, так воно і треба — щоби Свята «випадали»?)
Є тут ще одна складність — східна Паска неухильно «дрейфує» в літо і через певний — не малий, правда, — час узагалі перестане бути весняним святом. Але ж Ісус Христос Син Божий був розіп’ятий і Воскрес, як пишуть учені теологи, в середині квітня!
Варто ще нагадати, що проблема святкування Великодня розглядалася ще на Першому Вселенському соборі християн (325 рік, Нікея). Вже тоді було визначено, що «для рятівного сповідування віри всім християнам необхідно відзначати Великдень в один і той самий день». Це визначення було прийнято як загальним рішенням, так і підписом кожного присутнього на соборі отця. У постанові Собору йшлося і про те, «як негарно і гріховно, коли в один і той самий час одні християни постяться, а інші — сидять дома і бенкетують!»... Таким чином, Отці Першого вселенського собору (Собору, який визнають як західні, так і східні християни) вирішили і постановили одноголосно — найсвятіше свято Великодня відзначати всім в один і той самий день! А що ми сьогодні робимо?
Думаю, що в ситуації, яка складалася століттями, для кожного християнина залишається тільки одне правильне рішення — відзначати Велике Свято Великодня двічі — згідно з обома календарями. Христос Воскрес, християни!
