Гарячі теми:

Веселий мудрець Ігор Губерман

17 травня, 00:00

Ще у сімдесятих-вісімдесятих роках усією нашою колишньою неосяжною стали розлітатися дивні, гострі куплетики явно "не сокирою стесані". Незвично вільні, безжально дотепні і водночас філософсько-парадоксальні, вони зросли у стихії самвидаву. Чимось невловимо вони нагадували мудрого шанувальника Бахуса Омара Хайяма та іронічного гульвісу Франсуа Війона. Потім виявилося, що у цих безіменних шедеврів є таки автор - Ігор Губерман. Схоже, що поетична душа мусульманина Хайяма переселилася у тіло єврея Губермана, а з Війоном його об'єднують деякі тюремні моменти біографії.

Творець цікавий передусім тим, як і наскільки відбито у його житті парадокси й абсурди епохи, що саме - внутрішня свобода чи рабство - стоїть за його вчинками. У творчості Губермана найбільше вражає його повна внутрішня незалежність. Він з однаковою гідністю і розкутістю може іронізувати над собою - і над "державним бардаком". Не будемо забувати, що чимало його "віршиків", як він їх називає, було написано тоді, коли "гонораром" за них міг стати термін. Що Губерман і отримав.

- Ігорю, за що все-таки вас посадили?

- Про це є у моїй книжці "Прогулянки навколо бараку". Я сів "за скупку краденого". Тих, хто не влаштовував радянську владу, саджали або за скупку краденого, або за наркотики. Я от хочу в Ізраїлі організувати клуб людей, котрі сиділи в Союзі за наркотики. Вони їх бачили вперше у житті у той момент, коли опер діставав їх при обшуку.

А зі мною було простіше. Я колекціонер. Знайшли двох квартирних злодіїв, котрі вже сиділи, і вони засвідчили, що я купив у них п'ять крадених ікон. А оскільки при обшуку їх у мене не знайшли - їх не було у природі, - то я сів не тільки за скупку краденого, але і за збут. Усе дуже просто.

Істинна причина - навіть не мої віршики. Мені запропонували або сідати, або посадити Віктора Брайловського, математика, - він у цей час був редактором і видавцем підпільного журналу "Євреї в СРСР". На нього влаштували справжні лови, і "органи" хотіли мати на нього хоч якийсь компромат з боку друзів. Мені запропонували це прямим текстом. Так... я сів 1979-го року.

На наш барак пошли столбы

свободы, равенства и братства.

Все, что сработали рабы,

всегда работает на рабство.

Тоді ж я написав:

В любви и смерти находя

неисчерпаемую тему,

я не плевал в портрет вождя,

поскольку клал на всю систему.

- А що це був за журнал - "Євреї в СРСР"?

- Він був організований 72-го року, підпільно, "відмовниками" - тими, кому не дозволили виїздити до Ізраїлю. Його робили фізики, математики, біологи, в основному вчені зі ступенями. Опинившись "у відмові", а це страшна річ, вони повели себе, як вільні люди: марно не базарили, а організували свій науковий семінар з фізики - аби наукові м'язи не зів'яли. І випускали цей журнал. Там співробітничали всі мої друзі, ну і я теж, від самого початку.

- Ваші вірші публікувалися, скажімо, у "Літгазеті"?

- Ні, ніколи. На поріг не пускали. "Старий, - говорив мені один з редакторів, - у тебе хороші віршики, але ти ж розумієш, що ми можемо друкувати тільки "шедеври". А зараз вони репетують, що вони, мовляв, мене виховали.

У мене от вийшло дві книжки прози - "Єрусалимські щоденники", "Прогулянки навколо бараку" - і збірки віршів - "Гарики на кожний день", "Камерні гарики" (це чотиривірші, написані у Загорській і Волоколамській тюрмах). Є у мене і книжка "дитячих гариків", ніби написаних від імені дітей:

В тени от водокачки,

где садик и беседка,

играли две собачки,

как папа и соседка.

- Мені з давніх часів запам'ятався один ваш чотиривірш:

Живя не грустя и не ноя,

и радость, и горесть ценя,

порой наступал на говно я,

но чаще говно на меня.

Чи не послужило таке ставлення до совкової дійсності однією з причин вашого від'їзду?

- Коли я повернуся з табору 84-го року, ніхто і не думав про перебудову. Я тоді видав такий віршик:

В краю инфарктов и седин,

уже изверясь в переменах,

живу, как партия, один

и, как она, слабею в членах.

А от що я присвятив першим "виконробам перебудови":

Доблестно и отважно

зла сокрушая рать,

рыцарю очень важно

шпоры не обо...рать!

Ці ж віршики стали опосередкованою причиною мого пришвидшеного виїзду. Нас із жінкою викликали до ВВІР восени 87-го року, у самий розпал "законності і прав людини", і красива така чиновниця сказала чудову фразу: "Міністерство внутрішніх справ ухвалило рішення про ваш виїзд". Ну, ми комизитися не стали.

- Як ваша жінка ставиться до ваших численних "гариків" на любовну тему? Як вони відбивають ваше особисте життя?

- Ну, як вони відбивають мою долю, хрін я вам зізнаюсь. А жінка ставиться до них абсолютно спокійно. Вона вважає, що це ліричний герой.

Какие дамы нам не раз

шептали: "Дорогой!

Конечно, да! - Но не сейчас,

не здесь, и не с тобой!

Чи ось:

Мужчина должен жить не суетясь,

а мудрому предавшись разгильдяйству,

чтоб женщина, с работы возвратясь,

спокойно отдыхала по хозяйству.

- І на прощання, Ігорю, будь ласка, ще один "гарик".