Від «нібито» — до «насправді»
У зв’язку з початком Року Росії в Україні хочу висловити кілька міркувань лінгвістично-політичного характеру.
Уперше я почув, що все існує і відбувається «нібито» п’ять років тому, коли працював у багатопрофільному ліцеї. Спалах мовної епідемії вмить поширився по всьому закладу. Для тих, у кого підвищений імунітет, усе раптом стало невизначеним і сумнівним: «нібито сказав», «нібито зробив» і так нібито далі. Хворі ж, а таких ставало все більше (в тому числі й за стінами ліцею), чудово розуміли одне одного.
Носієм вірусу цього мовного паразита виявилася завуч нашого ліцею, заслужений вчитель-методист російської мови і літератури, причому вірус цей вона підчепила не де-небудь на маргінесі російської мови, а в Москві під час чергового відрядження.
Спочатку я подумав, що у російський столиці Кант став модним настільки, що регулятивними принципами його знаменитих «Критик» користуються тепер не тільки бородаті філософи не від світу цього, але вже навіть і російські обивателі. (Нагадаю, що великий кеннігсбержець рекомендує розглядати життєвий досвід так, НАЧЕБТО можливий досвід становив абсолютну... єдність, але водночас, НАЧЕБТО... чуттєво сприйнятий світ мав поза своїм обсягом одну вищу і вседостатню основу, а саме НІБИТО самостійний, первинний і творчий розум.., НАЧЕБТО самі предмети виникли з цього прообразу будь-якого розуму».)
Мій висновок був помилковим. Виявилося, що не в Канті справа, а в російській дійсності, яка і довела маси до апостеріорного пізнання регулятивних принципів поведінки. Дикий ринок — це «нібито ринок», конституційний порядок у Чечні — це «нібито порядок» (а так само і «нібито війна»), НАТО — «нібито товариш». Трансцендентальний принцип «як нібито» набув найбільшого поширення як географічно, підкоривши всі ареали поширення російської мови, так і стилістично, охопивши собою навіть сферу емпірії: на запитання про просте жіноче щастя відома актриса відповідала не просто, а в тому самому трансцендентальному значенні, що «вона нібито щаслива» (прочитано у Войновича, коли він був колумністом «Известий»). На черзі, очевидно, екзистенція «нібито живу», але це вже випадок швидше клінічний: «Пацієнт швидше живий, ніж мертвий».
Так що нині називати Росію батьківщиною трансцендентальної філософії можуть із цілковитою підставою навіть ті ультранігілісти, які досі сумніваються в російському походженні відомих ссавців із ряду хоботних.
«Нібито» є скороченим від «нібито насправді». Тривала зневага у російській мові до «всамделишнего» викликала реакцію-відповідь, і «на самом деле» бере реванш. Тепер відповідно до новомодних московських віянь слід замість «как бы» говорити «на самом деле» (почуто від Олега Скрипки — учасника телемосту Росія — Україна).
Наївно було б вважати, що така серйозна перебудова в паразитоценозі російської мови має суто лінгвістичні причини. Не в надбудові справа, а в базисі. Нова кремлівська політика має набагато більше «насправді», ніж «нібито». Чеченські «нібито терористи» (які насправді проходили за розрядом «борців за свободу») стали терористами насправді, і їх все-таки «замочили» (нехай і не в сортирі). Нібито рівноправний союз Росії і Білорусі став насправді рівноправним, і Росія показала, що має право отримувати гроші за свої енергоносії. І ринкову економіку в Росії визнали, і «нібито дружба» з НАТО трансформувалася у конструктивне партнерство.
Дуже хочеться, щоб принцип «насправді» запанував і в російсько-українських відносинах. Відносинах двох насправді незалежних держав-партнерів, стратегічних й однаково шанованих. Без ностальгічного придиху про «братську дружбу народів» і фаталістичної паранойї від географічної необхідності жити «навіки поруч».
