Відчуття спільності долі
В Україні є свій Схід і Захід, у чомусь суттєвому відмінні Правобережжя і Лівобережжя, регіони з різним історичним минулим, а отже, й політичним та суспільно- організаційним досвідом, історичними спогадами (відношу сюди й оцінку комуно-радянської доби). Минуле позначається й на етнічному складі населення окремих областей та країв, наприклад, частка українських росіян не скрізь однакова. Не оминути й інших відмінностей: культурних, звичаєвих, ментальних, навіть рівня «совковості».
Усе це так, але після 1991 року, в самостійній Українській державі, перед всіма нами стоять однакові виклики: політичні, економічні, цивілізаційні, внутрішньоукраїнські й глобально-інтеграційні. Минуле залишається в минулому (це які там маргінали ходять з вилинялим гаслом «Объединения за Советский Союз»?), годинник історії рухається вперед, і назад його стрілки не повернути.
З 1991 року Україна вже має нову власну історію. Прикро, що вона позначена багатьма труднощами і невдачами, зокрема й у здійсненні влади тими, кому її довірили. Прикро, що ось уже десять років безплідно, а може, й із непотрібним нігілізмом, говоримо про нібито брак української національної ідеї. Не погоджуюся з тим, що її немає. Може, не всі нею переймаються, та це вже інше питання....
Наразі не будемо тут про національну ідею. Не менш важливо «нам», «східнякам» і «західникам», «північанам» і «південцям», пройнятися відчуттям спільності долі. В одній країні — Україні, де з правіку на своїй землі живуть українці, які дали їй цю назву, що увійшла у геополітичний словник світу.
Спільність нашої долі на державному просторі, окресленому українськими кордонами й українською Конституцією, від самого початку незалежності й українського відродження після імперії — це безумовний факт, об’єктивна реальність. Із цього факту, цієї реальності випливає наша спільна відповідальність за Україну, своє життя в ній, подолання негараздів, виправлення історичних несправедливостей, зокрема й стосовно корінного етносу — українців. Все ж бо взаємопов’язане, і нема «щастя по- донецьки», «по-закарпатськи» чи «по-кримськи».
Пасивне очікування цього прозріння, а саме — відчуття спільності долі, лише ускладнить, хаотизує просування до кращого для всіх. (Недавно заступник голови думського Комітету у справах СНД, член фракції «Яблоко» Держдуми Росії В’ячеслав Ігрунов, завітавши до Львова, сказав, що Україні і українцям, на його думку, слід чіткіше самовизначитися, і що російські демократи пошанують їхній вибір. Він також сказав: «Я не вважаю «ЗУБР», «Русский блок» та інші подібні рухи доцільними. Це організації ностальгуючого плану, які хочуть того, що в принципі неможливе, що залишається в минулому».
«Доля — не випадковість, а предмет вибору; її не очікують, а завойовують», — мовив колись Вільям Дж. Браян — хоч і не наш, але мудрий чоловік. У цій думці — заклик до активної спільної діяльності, у нашому прикладі — творення свого «кращого світу». Різних площин, напрямків такої діяльності: політичних, економічних, духовних — набагато більше, ніж може часом здаватися. Ось хоч би цей, можливо, найзрозуміліший, що відповідає інтересам людей на Заході і Сході: в Україні є громадська організація «Спілка власників землі», покликана сприяти становленню приватних господарств селян, долаючи опір окремих місцевих чиновників з недавніми колгоспними «феодалами», дошукуючись до не завжди прихильної до самостійних приватних господарів влади й шукаючи технічної допомоги міжнародних фондів розвитку та сусідніх з нами західних країн, наприклад, рільників Польщі, Угорщини...
Нам, «східнякам» і «західнякам», треба старатися краще розуміти одне одного, зокрема й те, чому так масово, у тому числі і збройно, чинили опір галичани комуно-більшовицькому режимові, який вважали чужим і поневолюючим, знати і розуміти їхні моральні, духовні, патріотичні спонуки. «Чим менше ми знаємо, тим більше підозрюємо», — мовив інший мудрий чоловік. Це стосується й відкинення — настав цей час! — запущених старою компартійною пропагандою шаблонних міфів, спрямованих на знищення в Україні українськості, її національного духу.
Є нові проблеми, на які маємо спільно звертати увагу, для добра всіх. Наприклад, відстоювання демократії, з її позитивними, творчими атрибутами. Можливо, слід би застерегти проти надмірного захоплення «регіональною політикою», яка виражає передусім егоїстичні інтереси місцевих кланів, їх лобіювання на різних рівнях. Застерегти проти небезпеки відродження, в якійсь оновленій, модернізованій формі, монопартійної системи, приниження демократичної партійної конкуренції, а значить, ідей і способів розвитку. Це не якісь надумані, а реальні нинішні українські проблеми.
...Чимало нам разом треба зробити, громадянам країни, в якій живемо, багато дечому запобігти з відчуттям спільності нашої долі. Таким відчуттям, що дисциплінує й активізує, додає спільної волі і мужності.
