Відчути себе корисним

Днями Кабінет Міністрів затвердив Концепцію соціальної адаптації осіб із розумовою відсталістю. Як повідомляють podrobnosti.com, метою Концепції є визначення напрямів забезпечення державного соціального захисту осіб із розумовою відсталістю та подальшого удосконалення системи їхньої соціальної адаптації. Концепція спрямована на впровадження сучасних підходів до вирішення проблем соціального захисту розумово відсталих, надання державної допомоги з урахуванням особливостей їхнього стану і потреб.

Процес адаптації має на увазі, що людина повинна якнайшвидше вийти з категорії людей, які не можуть виживати самі. От лише як такий процес може відбуватися в розумово відсталих людей? Виживати самостійно їх не навчиш, адже рівень інтелекту в них істотно знижений, крім того, вони швидко забувають уже засвоєні знання та легко втрачають придбані навички. Посилює становище низький рівень толерантності, що існує в нашому суспільстві. Якщо на людей із фізичними недоліками, як стверджують експерти, українець уже майже відучився показувати пальцем, то до визнання інтелектуально недостатніх людей повноправними членами суспільства він ще не готовий.

Крім того, адаптації потребує не лише сама інтелектуально недостатня людина, але й її рідні. Як розповідає виконавчий директор всеукраїнської громадської організації Коаліція захисту прав інвалідів і осіб з інтелектуальною недостатністю Раїса Кравченко, розлучення у сім’ях з інтелектуально недостатніми дітьми трапляються набагато частіше, ніж у звичайних. У Британії, наприклад, підрахували, що шлюби, затьмарені розумово відсталими дітьми, розпадаються вдвічі частіше, ніж союзи людей зі здоровими дітьми. «Ми провели невелике опитування, що охопило 64 сім’ї з інтелектуально недостатніми дітьми, і виявили, що найголовнішою проблемою для них є психологічна», — розповідає Раїса Кравченко. Справа не тільки в напруженості стосунків між самими батьками, а й у їхньому страху за майбутнє свого дитяти. Жінка, яка зважилася виховувати дитину з інтелектуальною недостатністю, працювати не може, оскільки їй треба постійно перебувати біля неї. Цей факт породжує матеріальні труднощі в сім’ї, не кажучи вже про нереалізований творчий і професійний потенціали. Держава виділяє на інтелектуально недостатню дитину 68 гривень на місяць, якщо сім’я бідна — 200 гривень на дитину та годувальника разом. Водночас, за підрахунками фахівців, на розумово відсталу дитину потрібно на 250 гривень більше, ніж на звичайну.

Зі слів Р. Кравченко, існує ціла наука підтримки сімей з інтелектуально недостатніми людьми. Мати з дитиною повинні отримувати професійну допомогу вже з того моменту, як лікарі повідомляють діагноз. Перший вид такої допомоги — консультування-інформування. Тобто мама повинна бути максимально інформована про особливості діагнозу, про перебіг хвороби, про перспективи своєї дитини. Другий вид допомоги, який практикується за кордоном, але не практикується в Україні, — тимчасовий відпочинок. Мати може залишити свою інтелектуально недостатню дитину в іншій сім’ї чи спеціальному закладі на декілька днів. А протягом цього часу вона може, скажімо, з’їздити у відрядження чи у відпустку.

Зате в Україні існують реабілітаційні центри при соціальних службах, куди батьки можуть приводити свою дитину вдень. Зі слів начальника відділу соціальної роботи з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями Київського міського центру соціальних служб для молоді Людмили Пилявської, до них приводять найбільше дітей із інтелектуальною недостатністю, оскільки саме їм держава приділяє найменше уваги.

Як розповідає Раїса Кравченко, найбільше проблем з інтелектуально недостатніми людьми виникає тоді, коли їм виповнюється 17 і більше років. Бюджет не передбачає комплексних денних реабілітаційних центрів. Не існує в нас і такого виду реабілітації, як проживання з підтримкою. Така система діє на Заході — дорослі люди з інтелектуальною недостатністю проживають по кілька осіб у великій квартирі, будиночку чи міні-гуртожитку, при них є штат соціальних працівників. В основі цієї системи встановлено принцип нормалізації — стиль життя інваліда має бути максимально близький до стилю життя інших людей.

Звісно, останнє можливе лише за умови, що людина з інтелектуальною недостатністю відчуватиме себе корисною — тобто якщо вона працюватиме. Люди з легким ступенем інтелектуальної недостатності можуть виконувати роботу кур’єра, комп’ютерного набірника, робити ксерокопії, готувати каву, упаковувати продукти для супермаркету. З помірним, глибоким та важким ступенем недостатності — виготовляти сувеніри, плести з лози, ліпити з глини. Проте поряд із ними обов’язково повинен перебувати соціальний працівник.

Окрема тема — інтернати. З одного боку, оформлення туди дитини чи дорослої людини часто вирішує фінансову проблему — на утримання дитини в інтернаті відводять значно більше, ніж 68 гривень, та й мати, звільнившись від обов’язків доглядальниці, може працювати. З іншого боку, інтелектуально недостатній дитині, як і будь-якій іншій, хочеться жити в сім’ї, зі своєю мамою. «Існує дві полярні думки стосовно цього, — зазначає Людмила Пілявська, — одні вимагають скасувати інституціалізацію, а інші запевняють, що дитині буде добре саме в інтернаті, де для неї створені відповідні умови. А я вважаю, що треба дивитися за ситуацією: якщо сім’я досить забезпечена, то дитині краще жити з мамою та батьком, якщо ні, — то, звісно, в інтернаті.