Відміна «Лючії»: симптом чи діагноз?

15 січня в Національній опері України повинні були давати «Лючію ді Ламмермур» Доніцетті. На відміну від інших, на цю виставу було спеціально випущено окремі афіші — адже того вечора в партії Лючії мала намір знову виступити народна артистка України і СРСР, незрівнянна Марія Стеф’юк. Але життя розпорядилося інакше — «Лючію» ніби переслідує зла доля (минулого разу виставу було затримано через масове спізнення виконавців, які не могли проїхати містом через перекритий рух транспорту). Цього разу виставу взагалі відмінили, не запропонувавши заміни. У касах було продано всього кілька десятків квитків (до речі, не більше, ніж на минулу «Лючію»). Дуже прикро, що заповнюваність залу в першому театрі країни залишається на такому низькому рівні. Напевно, ситуація могла б скластися інакше, якби для реклами вистави було зроблено більше. Адже важко уявити, що кияни та гості міста настiльки байдужі до таких важливих художніх подій. Мимоволi виникає запитання — для кого існує наш театр? Мабуть, дирекції має бути небайдуже, що робиться для пропаганди творчої продукції Національної опери, та чи можна для цього зробити ще щось. На жаль, репертуарна афіша театру в цілому залишається досить консервативною. Але це ніяк не є причиною для таких волаючих «проколів», який трапився з «Лючією». Можливо, для рекламного інформування про найбільш значущі вистави нашої опери потрібно передбачити певну кількість додаткових бюджетних коштів. Від цього всі ми тільки виграємо.