Відродження храму

У неділю католикос усіх вірмен Гарегин II освятив кафедральний собор Вірменської апостольської церкви у Львові. З цієї нагоди до міста прибув спікер парламенту Вірменії Армен Хачатрян, президент Спілки вірмен України Нвер Мхитарян, відомий французький співак вірменського походження Шарль Азнавур із сином Мішею, а також посол Вірменії в Україні Грач Сильванян, посол Вірменії у Франції Едуард Налбандян, перший Президент України Леонід Кравчук. Усі вони, разом із численними гостями і, звичайно, членами вірменської общини Львова, яка нараховує понад три тисячі чоловік, пройшли урочистим ходом від міської Ратуші до церкви. Проте шлях до храму насправді був набагато довшим — він тривав майже 60 років.

Вірменську апостольську церкву Успіння Пресвятої Богородиці було побудовано у Львові 1363 року. Спочатку це була дерев’яна церква, а потім на її місці звели нинішній собор із каменя. Кафедральний собор був церковно-адміністративним центром як єпархія для України і середньої Європи, на чолі зі своїм архиєпископом, який призначався Католикосом усіх вірмен. Після Другої світової війни та звільнення Львова в 1945 році вірменську церкву було закрито і передано різним державним установам для використання як підсобне приміщення.

Після отримання незалежності, в 1991 році, в Україні знову було створено єпархію Вірменської апостольської церкви, центром якої є Львів. Міська влада передала общині каплицю і двір церкви, пообіцявши передати церкву повністю після «переселення» в інше місце музейного майна (там зберігалися ікони із зібрання митрополита Української греко-католицької церкви Андрія Шептицького).

Відповідне розпорядження віддав у листопаді 2001 року і Президент України Леонід Кучма, який отримав із нагоди святкування 1700-річчя прийняття християнства у Вірменії лист-звернення Католикоса всіх вірмен Гарегина II про відновлення собору. І лише в грудні 2002 року, коли за допомогою народного депутата України, президента Союзу вірмен України Нвера Мхитаряна, було вирішено питання будівництва нових музейних площ, Львівський Кафедральний Собор Успіння Пресвятої Богородиці було повністю передано у володіння української єпархії Вірменської апостольської Церкви та Львівській релігійній общині.

На прес-конференції, яка відбулася напередодні в суботу, Гарегин II сказав, що поновлення роботи цього собору стане серйозним поштовхом до розвитку вірменської общини не тільки у Львові, а й по всій Україні, оскільки для вірмен «церква протягом історії сприяла збереженню духовної цілісності та національної ідентичності». Католикос також подякував українській владі, яка ухвалила рішення про передачу храму і стримала обіцянку.

— Ми опинилися біля витоків історії багатовікової україно-вірменської дружби, — впевнений народний депутат України Нвер Мхитарян. — Зв’язки вірмен із Києвом стають міцними після прийняття Руссю християнства в 998 році. Розквіту вірменської общини сприяло й одруження великого князя Володимира Святославича на Ганні — сестрі візантійського імператора Василя II, вірменина за походженням. Українські вчені-історики стверджують: чотири вірменські букви на кришці саркофага самого князя Ярослава Мудрого в храмі Святій Софії, 22 вірменські написи XVI — XVII ст. у цьому ж храмі — все це докази того, що вірменські будівельники в глибоку давнину були визнаними майстрами своєї справи навіть далеко за межами батьківщини.

Князь Данило Галицький, який заснував у другій половині XIII століття Львів, виділив вірменам для поселення ділянку в північній частині міста. Там вони згодом побудували церкву, вулиці, міст і площу, названі Вірменськими. 740 років тому, 1363 року, львівські вірмени створили кафедральний собор, побудований у найкращих традиціях національної архітектури, і не було йому рівних у красі. І вже відтоді тутешня діаспора стала духовним центром вірмен, які проживали в Південно-Східній Європі.

Історія має властивість повторюватися. Сьогодні в Україні, за офіційними даними, живе близько ста тисяч вірмен, а за неофіційними — набагато більше. Всі вони чесно працюють на благо України — мирної та стабільної держави. Це дуже важливо. Адже у нашого народу, який пережив так багато катаклізмів у своїй історії, бажання спокою йде навіть не від розуму, а на рівні інстинкту: там, де буде мир і стабільність, усе буде добре. Тут, в Україні, наш невеликий народ із давнім генетичним кодом відчуває себе на батьківщині. Вони люблять свою батьківщину — Вірменію, але не менше — свою другу батьківщину, Україну.

Ми йдемо до європейських норм демократії. На цьому шляху перед нами стоїть багато важливих і невідкладних завдань, починаючи з підтримки в Україні вірменської мови та культури, виховання нового покоління згідно з багатовіковими традиціями національного духовного взаємозбагачення. Але, як свідчить народна мудрість, дорогу осилить той, хто йде. Тим більше, що головну дорогу, яка, як відомо, веде до храму, ми з вами вже пройшли. Із часів Великої Вітчизняної Вірменський собор у Львові служив лише музейним складом для ікон: відтепер у ньому служитимуть Богу. Так що сьогодні ми стали свідками, по суті, істинного дива: всі ці роки вірменська церква зберігала українські ікони, а українські ікони, за великим рахунком, зберегли цей неповторний пам’ятник архітектури: його багато разів могли знести та знищити, але Бог і люди не допустили цього.

Серед особливо почесних гостей був Леонід Кравчук — саме під час його президентства було прийнято рішення про поновлення храму. «День» попросив Леоніда Макаровича прокоментувати цю подію.

— Я щасливий, що це сталося 1991 року і має продовження. Це перше. Друге — так, це вірмени, але пан Азнавур сказав, що це українці вірменського походження. Коли вірмени будують храм, коли відкриваються синагоги, костели, інші храми — відроджується вся Україна. Бо це українці. Відроджується душа людини, яка живе в країні, і тому для мене було надзвичайно важливим бути саме тут. Я переконаний, що якщо на відкриття храмів такого масштабу будуть приходити люди різних національностей, як сьогодні, — будуть руйнуватися кордони ненависті, неприйняття людей різної духовності, різних національностей. Це буде означати, що світ ставатиме кращим, розумнішим, гуманнішим, не буде руйнації, воєн, нинішніх страхітливих ударів по цивілізаціях.