Вітчизняне ТБ: українське без українського?
У «Дні» від 25 червня із зацікавленням прочитав відповіді експертів на запитання газети: який український телевізійний продукт зміг би належно презентувати Україну на європейському медіаринку?
По-перше, як мені здається, це повинен бути продукт, який цікавий самим українцям.
По-друге, це, безумовно, повинен бути національний продукт, бо людям цікаво знати особливості інших народів, знати всю різнобарвність, яка є у світі. Бо світ цікавий тим, що в ньому є багато квітів, а коли засадити всю Землю одним лише видом, то світ стане бідним. Я погоджуюся з Євгенією Сохацькою, що наше телебачення не показало ні для свого народу, ні для інших: ані пам’яток старовини — Чигирин, Хотин, Батурин та інше; ані наших замків, які є у Західній Україні; ані наших церков. На мій погляд, недостатньо пропонує наше телебачення й українську пісню, музику, танці різних регіонів; недостатньо представлений притаманний нашому народу гумор. Ми не показуємо нашу чудову фауну і флору. Були цікаві українські передачі про полювання («Ні пуху ні пера!»), хоча виходили вони в незручний час.
Мало, на мій погляд, прямого ефіру, тим паче — із наданням глядачам можливості ставити питання гостям у студії. Навіть правовий всеобуч не приваблює, бо у росіян він ефективніший і цікавіший, наприклад, передача «Година суду» (телеканал Ren-TV), де за годину проаналізують три судові справи, від початку до кінця.
Я погоджуюся і з Ольгою Балакіревою, що треба більше висвітлювати сьогодення країни, в тому числі традиції, культуру, ментальність народу, особливості мови.
