Візуальна біблійна історія

Складні часи ставлять перед людьми екзистенціальні питання, спонукають звертатися до вічного, духовного. Тож цьогорічний Великдень особливий у всіх значеннях цього слова. Кожен храм у свій спосіб намагається зафіксувати найважливіше свято — Воскресіння Христове та події, що відбулися напередодні. Вівтарний запрестольний образ «Тайна Вечеря» Андріївської церкви, давньоруські мозаїки «Євхаристія» (таїнство започатковане на Тайній Вечері) Софійського та Михайлівського Золотоверхого соборів, «Суд Пілата» П.Сведомського та «Воскресіння» М.Нестерова у Володимирському соборі...

Як саме ці події втілено в живописі Кирилівської церкви, стало одним з питань «Дня» до Ірини МАРГОЛІНОЇ, кандидатки історичних наук, дослідниці, яка вже майже 40 років вивчає цю пам’ятку. Про унікальні сюжети, що збереглися в храмі, самостійну позицію Української Церкви в XVII ст. та Богородицю, яка немовби пригортає до себе глядача — детальніше в інтерв’ю.

«ВИТОНЧЕНИЙ МАЛЮНОК НЕМОВ ПЕРЕТВОРЮЄ ВЕСЬ ЖИВОПИС НА СВОЄРІДНУ МІНІАТЮРУ»

— Напередодні Великодня, чи могли б ви розповісти про те, які фрески чи живописні композиції Кирилівської церкви присвячені цьому святу або пов’язані з ним?

— Поза сумнівом, у Кирилівської церкви цікава історія, архітектура, персоналії, які з нею пов’язані, водночас найцінніше, що зберігається в цій пам’ятці — це настінний живопис. Це 800 квадратних метрів фресок ХІІ століття, один темперний портрет XVII століття й роботи художників ХІХ століття, які працювали в пам’ятці під керівництвом професора мистецтв А.Прахова, серед них і видатний Михайло Врубель. Зокрема, в Кирилівській церкві представлено його живописні сюжети, які передують найголовнішому християнському святу.

У ХІХ ст., коли був ремонт, яким керував архітектор Беретті, вирішили зняти всі нашарування живопису й нанести свіжий. А коли почали знімати, то священик Кирилівської церкви, чудово обізнаний на іконографії, Петро Орловський побачив, що під пізніми нашаруваннями відкрився якийсь невідомий живопис. Він зрозумів, що це давня первісна фреска. До Києва запросили професора мистецтвознавця А.Прахова, розпочалася реставрація, яку виконували здебільшого учні й викладачі першої в Києві малювальної школи М.Мурашка, згодом такі відомі художники, як Їжакевич, Пимоненко, Селезньов, і менш відомі — Кузнєцов, Платонов, Климанов та інші. Це була ціла когорта талановитих українських художників. Їм Прахов доручає десь повторювати фреску олійними фарбами, десь писати нові композиції, якщо нічого не збереглося.

Також Прахов зрозумів, що треба зняти величезний іконостас XVII століття, оскільки той не вписується в інтер’єр давньої церкви. Тому він вирішив спроєктувати новий, мармуровий. У іконостас потрібно було поставити чотири ікони. Хто має їх написати? Він їде до свого друга, викладача академії живопису в Петербурзі П.Чистякова, щоб він рекомендував того, хто впорався б з цією місією. І якраз у цей час у кабінет постукали, і зайшов молодий чоловік, як про нього писав Прахов — «русяве волосся, блакитні очі, не російська зовнішність». Це був Михайло Врубель. Його якраз і порекомендували як найкращого учня Академії. Так завдяки цій ситуації Михайло Врубель опинився в Києві, але перед виконанням замовлення на ікони, які він написав лише за рік у Італії, Прахов запропонував Врубелю взяти участь у розписах Кирилівської церкви.

ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ. ВРУБЕЛЬ. КИРИЛІВСЬКА ЦЕРКВА

На горішній південній стіні центральної нави Кирилівської церкви виконано композицію «Вхід Господній у Єрусалим» — сюжет, що передує Великодню. Автор твору, М.Врубель, мав лише свідчення про те, що на цій площині колись був аналогічний сюжет. Ця інформація зобов’язувала художника здійснити спробу віртуально зазирнути в давнину і спромогтися відтворити колись існуючий тут сюжет. Христос на осляті підходить до брами Єрусалима, радісні мешканці вітають його, за ним на певній відстані йдуть його учні. На задньому плані помітно пальми, з яких діти зривають гілля та кидають під ноги Ісусу, молоді хлопці постилають одежі під копита осляті, виказуючи особливу повагу, ушановуючи таким чином прихід до Єрусалима довгоочікуваного Спасителя.

У цій роботі Врубель відтворив центральну й праву частини, його добрий приятель та учень Ф.Зозулін, за його вказівками, працював над лівою частиною композиції. Вся вона займає досить значну площу, однак глядач начебто не помічає цього, оскільки витончений малюнок немов перетворює весь живопис на своєрідну мініатюру. Художник застосовує традиційну для стародавнього живопису зворотну перспективу й шляхетний стриманий колорит, у якому домінують зелені й охристі тони. 

«ПОБУДОВА СЮЖЕТУ НЕЗВИЧНА, ТОМУ ЩО ЗДЕБІЛЬШОГО НАД ІСУСОМ ХРИСТОМ СУМУЄ БОГОРОДИЦЯ, ЙОГО УЧНІ, А ТУТ ТРИ АНГЕЛИ»

У Кирилівській церкві є ще одна робота Врубеля, присвячена подіям напередодні Великодня — композиція «Надгробний плач». Вона розташована в нартексі Кирилівської церкви, там є так звані ніші-аркосолії, де колись були давні поховання ХІІ ст. князів з роду засновника Кирилівської церкви Всеволода Ольговича. В одній з цих ніш у південній частині залишилася вільна від живопису стіна, і Прахов пропонує Врубелю заповнити цей стінний простір. Це поховальна ніша, і Врубель цілком свідомо обирає сюжет, співзвучний її призначенню — «Надгробний плач».

НАДГРОБНИЙ ПЛАЧ. ВРУБЕЛЬ. КИРИЛІВСЬКА ЦЕРКВА

Майстер написав чотири ескізи до цієї роботи. До цього всі свої композиції в Кирилівській церкві він писав без ескізів, одразу на стіні — завдяки видатному дару художника-монументаліста. Потреба в ескізах була зумовлена зокрема тим, що його роботи до цього були здебільшого на другому поверсі, де фрески не збереглися. Натомість у цьому випадку, навколо були твори давніх майстрів ХІІ ст., і художнику треба було перевтілитися на митця того часу. Врубель мав показати ескізи Прахову, але той був зайнятий, і художник на свій страх обирає найкращий на його думку ескіз і — акцентую! — без спеціальної ґрунтовки (бо перш ніж роботу виконувати на стіні треба зробити ґрунт) виконує цю композицію. Автор вважав, що це ескізна робота:  Прахов її подивиться, надасть свої зауваження, тоді він зробить ґрунтовку. Проте коли професор побачив роботу, то сказав, що не потрібно і, навіть, не можна нічого змінювати. 

У композиції тіло Ісуса Христа розташовано горизонтально, над ним схилилося три ангели, які сумують за померлим Ісусом Христом. Побудова сюжету незвична, тому що здебільшого над Ісусом Христом сумує Богородиця, його учні, а тут три ангели. Мистецтвознавці визначають, що вона дуже перегукується з роботою Андрія Рубльова «Трійця». Оскільки Врубель був символістом, то можна припустити, що тут передано святу Трійцю: в трьох ангелах зображені Бог Отець, Ісус Христос і Святий Дух. На мою думку, виходить, що тут передано, зокрема, як Ісус Христос дивиться на своє померле тіло, сумує над ним. 

Твір виконано в спокійних приглушених охристих тонах, які притаманні саме давньому живопису, фігури не об’ємні, а пласкі, дещо статичні, водночас сюжет напрочуд виразний. Емоційний акцент «Надгробного плачу» Врубель підкреслює тлом — темно-синім, напруженим, грозовим небом, яке стало свідком цієї трагічної події.

«І З ЦИХ РОЗКВІТЛИХ ЗАГАДКОВИХ АЗАЛІЙ, ЛІЛІЙ ТА ІНШИХ КВІТІВ НАЧЕ ЗРОСТАЄ, РОЗКВІТАЄ ХРИСТОС Й НАБУВАЄ НОВЕ ЖИТТЯ»

Після того як помирає Ісус Христос, приходить Воскресіння — Великдень! У Кирилівській церкві, на превеликий жаль, немає сюжету Воскресіння. І взагалі сюжет Воскресіння не так часто трапляється як у монументальному живописі, так і в іконописі. Але відомо, що Врубель для Володимирського собору пише кілька ескізів Воскресіння. Вони зараз зберігаються в Національному музеї «Київська картинна галерея». Як на мене, ці його сюжети Воскресіння напрочуд емоційні, експресивні, а найголовніше — вони незвичні й величні. Зазвичай показують, як Ісус Христос підіймається з гробу, особливо в бароковому живописі (в давньому живописі взагалі дуже мало композицій Воскресіння). А Врубель по-своєму осмислив цю подію.

Найбільш вражаючий ескіз — це коли Ісус Христос ніби сходить з хреста. І хоч це Воскресіння, в Спасителя немає радості на обличчі, навпаки, напруження. Його ноги непомітні, бо на цьому місці — квіти, немовби викладені з дорогоцінних камінців, і з цих розквітлих загадкових азалій, лілій та інших квітів наче зростає, розквітає Христос й набуває нове життя. Це потужний сюжет, у ньому відчувається щось незвичне, фантастичне, невідоме людському оку й розуму, з застиглих кришталевих квітів народжується життя, світ, Воскресіння.

«ФРЕСКИ ХІІ СТОЛІТТЯ МАЮТЬ ВИКЛЮЧНО СЛОВ’ЯНСЬКІ ПІДПИСИ, А НЕ ГРЕЦЬКІ»

— Для мене композиція «Надгробний плач» є символічною для Кирилівської церкви. В ній поєднано водночас і стиль давньоруських фресок ХІІ ст. і стиль Врубеля символіста, яскравого представника модерну ХІХ ст. Так само і в церкві загалом переплітаються традиції різних століть. Чи могли б ви розповісти, як вони співіснують? Зокрема, є версія, що Кирилівська церква збудована в романському (візантійському) стилі...

— За Володимира і Анни на початку ХІ ст. розпочинається активне будівництво християнських храмів, майстрами, які приїхали разом з візантійською царицею. Проте грецькі майстри не могли все зробити самі, вони набирали учнів з місцевих умільців. Із цих учнів почала формуватися місцева мистецька школа.

У ХІІ ст., коли князь Всеволод Ольгович закладає Кирилівську церкву, на теренах Київської Русі вже вибудувалася своя архітектурна й своя живописна школи. Зокрема, в ХІІ столітті тривали міжусобиці за київський престол. І тоді вже пишних будівель, навіть сакральних, не будували. Храми були скромні, ошатні, з товстими стінами, трохи нагадували фортеці. Там можна було заховатися чи відбиватися від ворогів. Саме так називають архітектори Кирилівську церкву — «церква-фортеця». Фахівці вважають, що архітектура храму тяжіє до аскетичного романського стилю, але вже з місцевими архітектурними рисами.

Кирилівський храм розписували вже місцеві майстри, бо всі сюжети, які там збереглися до наших часів із ХІІ століття, мають підписи не грецькі, а виключно слов’янські. Це і є одним із вагомих аргументів, що вже сформувалась своя архітектурна, живописна школа, і свій стиль, який, безумовно, мав подібності з візантійським.

«У КИРИЛІВСЬКІЙ ЦЕРКВІ Є ТАКІ СЮЖЕТИ, ЯКИХ НЕМАЄ В ЖОДНІЙ З САКРАЛЬНИХ ПАМ’ЯТОК УСІЄЇ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ОЙКУМЕНИ»

— У чому особливість фресок ХІІ ст. цього храму?

— Я впевнена, що на формування іконографічної програми Кирилівської  церкви, поза сумнівом, впливав засновник храму князь Всеволод Ольгович. Мабуть, тому в Кирилівській церкві є такі сюжети, яких немає в жодній з пам’яток усієї християнської Ойкумени. Тут присутній живопис з образами Кирила і Афанасія Александрійських, яким власне присвячено цю церкву, аналогів цьому живопису не існує! Розташовуються вони в південній вівтарній апсиді, або дияконнику, а в північній, протилежній апсиді є живопис, який представляє понад 30 балканських святителів. До ХІІ століття в такій кількості, в такій якості ці святителі не були представлені в жодній з давньоруських пам’яток.

— А зображення вояків — це теж вплив Всеволода Ольговича?

— Так, є п’ять збережених (а їх було набагато більше) фрескових зображень воїнів. Річ у тім, що кожен період провокує, диктує популярність певних сюжетів, зображень тощо. Князь Всеволод Ольгович був дуже войовничим, амбітним, хитрим політиком. Він хотів консолідувати Київську Русь, як свого часу Ярослав Мудрий, інша справа, що йому не дали це зробити. Для нього дуже важливим було утримувати владу. Як це втілити? Лише за допомогою сили. А щоб військо було сильне, треба, щоб воно мало патронат священного воїнства, яке вже перебуває на небі — святий Георгій, святий Віктор, святий Федір Стратилат тощо, і саме зображення цих святих присутні на стінах Кирилівської церкви. Сама церква не така велика, а зображень святого воїнства дуже багато, та ще й у центральній частині.

ЦІКАВІ ПОДРОБИЦІ УНІКАЛЬНИХ КОМПОЗИЦІЙ

Серед живопису, який зберігся до нашого часу з ХІІ століття, величезну цікавість і цінність являє композиція «Хмарне Успіння Богородиці». Аналогів цьому сюжету в монументальному сакральному живописі давньоруських пам’яток не зберігалось. Вона міститься на північній стіні трансепта. Коли Богородиця відчула, що має піти з цього світу, Вона повідомляє ангелам, щоб вони зібрали всіх апостолів — учнів Ісуса Христа, аби ті прийшли попрощатися з нею. А вони ж перебувають у різних державах світу, де поширюють віру Христа. Тоді ангели розлетілися, взяли апостолів і привезли їх на прощання з Богородицею. І саме цей сюжет показано: на хмарах — по дві постаті, ангел і апостол. Таких хмар 12, і вони наближаються до одра Богородиці. Це унікальний сюжет, який зберігся частково з ХІІ ст.

Серед фресок є грандіозна композиція «Різдво Ісуса Христа», яка ілюструє не просто момент народження, як у більш пізньому живописі — XVIII, XIX ст., а яка в окремих сюжетах розповідає перебіг цієї чудодійної події — ось зійшла Вифлеємська зірка, ось пастухи побачили її, ось Богородиця народжує Ісуса Христа, ось окрема сцена, як Його омивають, ось волхви побачили цю зірку, ось пастухи прийшли й вклонилися Новонародженому, ось волхви прийшли з дарами. Ця багатосюжетна композиція має ще деякі, остаточно не розшифровані сцени.

І найвеличніша композиція, яка збереглася також частково з ХІІ століття — «Страшний суд». У нартексі, це перший коридор храму, зображено, що буде після смерті. І от цікава подробиця: там показано, що в Пекло йдуть виключно чоловіки, а до Раю прямують виключно жінки. Їх веде святий Петро, в нього є ключі від Раю. Отака психологія була в ХІІ ст. Мене часто екскурсанти запитують, чому це так. Прямої відповіді я не знаю, але вибудувала свою версію. Жінка на той час була повністю безправна, фактично рабинею. І коли вона заходила до нартексу Кирилівської церкви, то бачила, що чоловіки, які мають владу на нею, дозволяють знущання тощо, підуть до Пекла, а вона піде до Раю, тож можна на цьому світі проявити покірність, терпимість.

ЧАС, КОЛИ УКРАЇНСЬКА ЦЕРКВА НЕ ЗВАЖАЛА НА ДУМКУ МОСКОВІЇ

— Із XVII століття зберігся лише портрет ігумена Інокентія Монастирського. Розкажіть, у якій техніці він виконаний і що цікавого пов’язане з постаттю цього ігумена?

— Це вже не фреска, а техніка живопису темпера. Портрет написаний  на стіні південної нави. За правління ігумена Інокентія Монастирського Кирилівський монастир досяг свого найвищого розквіту, посів друге місце після Києво-Печерської лаври. Монастирський — розумна, високоосвічена  людина, яскравий взірець православного інтелектуала. Зокрема, це проявилося в такому епізоді.

Українські ієрархи, священики того часу навчалися здебільшого на Заході, в Польщі, де вони увібрали від католицтва нові, прогресивні ідеї. А в Московії стояли на старих засадах і позиціях. Тоді між українським і московським духовенством виникла суперечка: коли хліб і вино перетворюються на кров і тіло Ісуса Христа під час літургії. Це дуже важливе питання. Москва стояла на одній позиції, а Київська Церква — на іншій. І ось з Києва до Москви було відправлено делегацію, щоб з’ясувати це питання і мати спільну позицію. І там Інокентій Монастирський, який був одним з очільників делегації, переконливо довів московському патріарху Йоакиму свою позицію.

Проте замість того, щоб визнати, що Інокентій має рацію, його прокляли, закували в заліза. Однак він втік, повернувся в Україну, і після прокляття самого московського патріарха він знову очолює Кирилівський монастир. І коли в Україні обирають нового Київського митрополита, збирається елекція, саме ігумен Інокентій призначається головуючим, спікером на цій елекції. Такий перебіг подій яскраво свідчить, настільки тоді Українська Церква була незалежна й не зважала на думку Московії, якщо, попри прокляття патріарха, ігумена Інокентія призначили очільником такої важливої події.

БОГОРОДИЦЯ, ЯКА НІБИ ПРИГОРТАЄ ЛЮДИНУ ДО СЕБЕ

— А як щодо ХІХ століття? Ви розповіли про роботи Врубеля. Але ж були також інші художники, кожен з яких під час реставрації доклав свій талант до творення живопису Кирилівської церкви.

— Разом з М.Врубелем і під його керівництвом працювали молоді викладачі та учні першої в Києві рисувальної школи М.Мурашка, також студенти Академії живопису.

 Художнику І.Селезньову належить «Вознесіння Ісуса Христа» в куполі, М.Пимоненко повторював композицію «Різдво Богородиці», Х.Платонов написав «Хрещення Ісуса Христа», М.Кліманов — «Різдво Богородиці» і «Введення Богородиці до храму». І.Їжакевич створив на другому поверсі напрочуд ліричний образ Богородиці, вона молода, ніжна. Зображено тип Оранти, яка з піднятими догори руками звертається до Ісуса Христа, молиться до Нього. А тут, на відміну від канону, руки здійняті не догори, а немов розкриті для обіймів. Коли на неї дивишся, то здається, що вона говорить тобі «підходь до мене, я прийму тебе в свої обійми», Богородиця ніби пригортає людину до себе.

«Я НАСТІЛЬКИ ЗАКОХАЛАСЯ В ЦЮ ПАМ’ЯТКУ, ЩО ВОНА ПОСТУПОВО СТАЛА ВІДКРИВАТИ СВОЇ ТАЄМНИЦІ»

— У вас є лекція «Таємниці Кирилівської церкви». Як храм «відкрив» вам свої таємниці?

— Безпосередньо в Кирилівській церкві я пропрацювала 20 років. Я знала цю пам’ятку, і коли прийшла сюди, здавалося, ну що ще нового я можу дізнатися. Але коли відвідувачі почали ставити мені питання, я зрозуміла, що багато чого не знаю. Тоді я відкрила двері бібліотек, спочатку в свої вихідні, а потім, завдяки нашій завідувачці, вічна їй пам’ять, яка надала нам офіційні бібліотечні дні, ще більше вдалося дізнатися. Всі, хто зараз хоче щось досліджувати, мають, так би мовити, «вставати на плечі своїх попередників». Якщо не вивчати те, що до нас дослідили мистецтвознавці, архітектори, історики про ці пам’ятки, то нічого не відкриється.

Навіть зараз, коли я вже працюю в Софії Київській, то все одно продовжую досліджувати Кирилівську церкву, і вона, мабуть, з вдячності, поступово відкриває свої таємниці.

СУД ПІЛАТА

Наприклад, багато разів, описуючи композицію «Страшний суд», була впевнена, що представлені в живописі князі, священики, пророки та ін., які прямують до Головного судді — Ісуса Христа, цілком умовні персонажі. Однак уважно роздивляючись групу князів, нещодавно зрозуміла, що це князі з роду Всеволода Ольговича. Там я виявила засновника Кирилівської церкви, його батька, брата, сина — вони йдуть на Страшний суд. Їх веде янгол, а якщо так, то вони мають шанс потрапити до Раю.

Або в живописі південної кирилівської апсиди довгий час одна з композицій у фондових документах вказувалися як невідома. На ній зображено людину, яка сидить на курульному (імператорському) стільці, інкрустованому перлами. Трохи праворуч — акваторія, на ній човен, і в ньому чоловік, навколо його голови німб, а поруч дві людини, які допомагають йому веслувати. Припускали, якщо це Кирилівська апсида, то в човні — святий Кирило. Та коли я почала аналізувати життєпис парних святих Кирила та Афанасія, виявилося, що Кирило плавав кораблем, а човном, під час рятування від убивць, скористався святий Афанасій. Віруючі рятували святого Афанасія від імператора Юліана (його ще називають Відступником, оскільки він тяжів до язичництва).  Народилась версія, за якою ця сцена розшифровується таким чином: у кріслі сидить імператор Юліан Відступник, він посилає воїнів убити архієпископа Афанасія, а той рятується на човні, пливучи Нілом від переслідувачів, підісланих імператором. Саме такий цікавий епізод наявний у життєписі Афанасія Александрійського, і, вірогідно, саме цей епізод представлено в цьому живописі.

Уважне, прискіпливе, щире, закохане ставлення до такої, поза сумнівом, живої субстанції, як загадковий Кирилівський храм, відкриє його таємниці.