Влада обіцяє назвати «високопосадових» убивць Євгена Щербаня

Вбивство відомого донецького підприємця й політика Євгена Щербаня, яке сталося майже два роки тому, 3 листопада 1996 року, донедавна вважалося найрезонанснішим терористичним актом в Україні.

Нагадаємо, що президента корпорації «Атон», депутата Верховної Ради 13-го скликання показово й холоднокровно розстріляли в Донецькому аеропорту разом із дружиною. Кілери цілком професіонально зникли з місця злочину. Кілька місяців тема вбивства Щербаня домінувала в центральних і регіональних засобах масової інформації, а потім, як завжди, справа стала поступово забуватися.

Смерть одного з відомих українських фінансистів Вадима Гетьмана, якого було застрелено на початку літа цього року, стала найрезонанснішим вбивством в Україні. На хвилі інтересу до цієї справі знову «сплив» розстріл сім’ї Щербаня. На жаль, крім традиційних запевнень представників силових структур про неминучість покарання, жодної додаткової інформації не з’явилося.

І раптом у вересні виникли перші ознаки того, що громадську думку країни готують до сприйняття результатів слідства у справі Євгена Щербаня. Спочатку в газеті «Киевские новости» на першій шпальті було надруковано багатообіцяючу статтю про скоре завершення розслідування вбивства донецького підприємця. Її автор, посилаючись на компетентні джерела, запевняв, що інформація правоохоронних органів стане сенсацією номер один в Україні. 12 вересня агентство Інтерфакс-Україна, також з посиланням на компетентне джерело, передало повідомлення, що знайдено трупи тих, хто стріляв в Євгена Щербаня. Крім того, затримано й допитуються особи, підозрювані в причетності до вбивства. Серед них — «деякі з високопосадових у минулому осіб».

Тепер треба додати 2 і 2 й дійти певних висновків, виходячи з цієї скудної інформації.

По-перше, схоже, що в проведенні масштабної загальнонаціональної кампанії щодо оголошення результатів слідства у справі Щербаня зацікавлена виконавча влада. Про це можна непрямо судити зі схеми попереднього «витоку» інформації: газета «Киевские новости» (яка, за данними компетентних джерел, має високих покровителів при владі) й агентство Інтерфакс-Україна, що має надійні джерела в найближчому оточенні глави держави.

По-друге, обидва повідомлення містять більш ніж прозорий натяк на причетність до вбивства певних высокопосадових осіб. Вже стало аксіомою, що негативна інформація про можновладців у нашій країні з’являється не просто так. Зазвичай її приурочено до початку якої-небудь виборчої кампанії. Це називається «використання компромату для нейтралізації політичних конкурентів». Ця схема працювала на парламентських виборах 1998 року, а тепер варто згадати про наближення президентських виборів 1999 року.

Таким чином, можна спробувати проаналізувати передбачуваний «скелет» майбутньої сенсації. Передусім, потрібно зазначити, що вона базується на причетності до справи певних высокопосадових у минулому осіб. Саме вони є «поживною середою» для розгортання сенсаційних подій. Не маючи в своєму розпорядженні матеріалів слідства, не можна, звісно, звинувачувати будь-

кого в причетності до вбивства. Але можна просто систематизувати версії, що висувалися у справі Щербаня. Якщо виходити з критерію «високопосадових осіб», то їх дуже мало.

Версія 1. У грудні 1996 року народний депутат Тарас Кияк з посиланням на Григорія Омельченка (на той час — голова комісії Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією) заявив, що, «нібито, Леонід Кучма дав особисте розпорядження вбити депутата Євгена Щербаня». Після цієї заяви Омельченко подав на Кияка в суд за наклеп. Судячи з попереднього «скелету» майбутньої сенсації, Леонід Кучма не підходить під визначення «високопосадової в минулому особи». Він поки що діючий Президент, якому безпосередньо підпорядковані всі силові структури в державі. Так що версія «Кучма проти Щербаня» відпадає як неймовірна за наявних умов. Ну хіба ж можна уявити собі самовбивцю-слідчого, який докопався до якогось усного розпорядження глави держави?

Версія 2. 15 листопада 1996 року прокурор Донецької транспортної прокуратури Валерій Кулаков повідомив, що не виключений зв’язок між вбивством донецького підприємця й замахом на прем’єр-міністра Павла Лазаренка влітку того ж року. Раніше ряд українських газет непрямо звинуватили Щербаня в причетності до замаху на прем’єра Лазаренка. Зокрема, відповідну статтю було опубліковано в жовтні 1996 року в газеті «Правда Украины» з посиланням на естонську газету «Сінумілехт». За цією версією, йдеться про розбірки між Щербанем і Лазаренком. Перший ніби намагався «прибрати» прем’єра під час розподілу зон впливу між донецьким і дніпропетровським угрупованнями. Лазаренко, залишившись живим, відповів на виклик. Крім того, екс-прем’єр є «високопосадовою в минулому особою».

Версія 3. У січні 1997 року заступник міністра внутрішніх справ Леонід Бородич досить упевнено заявив, що вбивство Євгена Щербаня сталося внаслідок «простого криміналу, пов’язаного з перерозподілом фінансів і сфер діяльності». «Політики там немає»,— наголосив він, пославшись на інформацію, яку мало в своєму розпорядженні слідство. У цій версії, на перший погляд, немає місця для високопосадових осіб, які, звісно, неминуче мають додати справі політичного забарвлення.

Сьогодні можна з певною часткою впевненості стверджувати, що майбутня сенсація, якщо вона відбудеться, сягне свого апогею в разі причетності до справи екс-прем’єра Павла Лазаренка або осіб з його найближчого оточення. Це буде свого роду відповідь на ініціювання фракцією «Громада», лідером якої є Павло Іванович, процедури імпічмента Президента.

Проте не виключено, що попередній «витік» інформації є сигналом для тих же високопосадових осіб «не висовуватися й не починати активної політичної гри, пов’язаної з майбутніми президентськими виборами». Як свідчить практика, компромат найефективніше працює в режимі натяків. Навіщо «світити» весь пласт інформації? Неминуче виникнуть ускладнення й постануть запитання на кшталт: «Чому високопосадові чиновники виконавчої влади можуть дозволити собі «замовляти» неугодних бізнесменів?» і «Куди дивиться Президент, який є главою цієї виконавчої влади?»

Центр журналістських досліджень

№177 17.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»