Владислав ГРИНЬ: «Починати треба з позитивного мислення»

Інститут невідкладної та відновної хірургії імені В.К. Гусака було створено 1999 року в Донецьку на базі обласної центральної лікарні. Відтоді інститут співпрацює з найбільшими міжнародними науковими й практичними медичними центрами. Сьогодні це один з найсучасніших медичних інститутів в Україні, який дійсно може похвалитися своїми успіхами. Опіковий центр, створений при інституті, на сьогоднішній день вважається одним з найкращих у Європі. Крім того, на базі інституту діє Міжнародний центр біотехнології «Біостем», де впроваджують найсучасніші методи клітинної терапії різних захворювань. «Біостем» — це єдина в Україні лабораторія клітинного й тканинного культивування. Усе це стало предметом розмови з директором ІНВХ ім. Гусака Владиславом ГРИНЕМ, який очолює центр уже десять років.

— Сьогоднішня медицина викликає багато суперечок. Але в той же час Україні є чим пишатися — приклад цього ваш інститут. Що сприяло його становленню?

— За рік через наші стаціонари (а у нас їх 15) проходить 17 тис. пацієнтів, ми виконуємо 14 тис. операцій. Медичних установ, які давали б такі показники, в Україні небагато. У нас кілька «козирів». Перше — це поліпрофільність. Це й кардіохірургія, й судинна хірургія, й загальна, й опіки, й неврози, й гінекологія, й неврологія, й багато чого іншого. Тому ми можемо надавати допомогу широкому колу пацієнтів з широким колом захворювань. Друге — це наш науковий профіль. Ми не звичайна медична установа, ми — інститут, і особливу увагу приділяємо науці. А там, де є наука, існують прориви. А прориви базуються на інноваційних технологіях. ІНВХ — центр інноваційних технологій. І для нас це не пустопорожні слова. Це те, що ми намагаємося реалізувати на практиці. Саме на науці й інноваціях базуються наші серйозні клінічні досягнення.

— Яким чином досягається инноваційність і в яких сферах?

— Це в першу чергу використання всього нового для підвищення ефективності лікування: матеріалів, устаткування, біотехнологій тощо. Але є інновації й у навчанні. Зокрема, в кардіохірургії ми застосовуємо таку практику: раз на рік з 2007 року до нас приїжджають фахівці з Італії та Америки. У нашому центрі вони проводять операції, і в процесі лікування фахівці ІНВХ проходять у них навчання. Такі практики у фінансовому плані нічого не коштують нашому інституту. Після кількох подібних зустрічей за кордон почали запрошувати й наших фахівців, причому теж абсолютно безкоштовно. І ось уже близько десяти осіб побували в Італії й Америці.

Ми активно співпрацюємо з Німеччиною у сфері біотехнологій. Це наші «опорні пункти», в яких ми розвиваємо інжинірингові технології. Застосовуємо їх до опіків, у неврології тощо.

— Інститут займається різними сферами медицини, зокрема й відновленням шкіри. Серед напрямків, вказаних у вашій діяльності, — розробка та впровадження нових способів надання допомоги обпаленим, пацієнтам з іншими видами травм і їхніх наслідків. Чи можна говорити, що його розвиток саме на Донбасі, шахтарському регіоні, є невипадковим?

— Усе правильно. Усе почалося з того, що в 90-х роках на шахтах та інших підприємствах області почастішали техногенні аварії. До нас почала поступати велика кількість пацієнтів з тяжкими травмами. Подібне у світовій практиці зустрічається не так часто. Наприклад, наші фахівці нещодавно були в опіковому центрі в Америці, що в місті Фенікс. Так от, ті травми, з якими доправляють до того опікового центру, не порівняти з нашими проблемами. У Феніксі немає таких тяжких опіків, а отже, немає такого досвіду. А у нас, на жаль, такий досвід з’явився. Тоді, в 90-х рр., ми зіткнулися з необхідністю лікувати до 20 пацієнтів, в яких тіло було вражене на 50% і більше. І зараз щодо відновлення шкіри й лікування опіків такої форми, поза сумнівом, ми одні з найкращих у Європі. Ну й, звісно, цього б не сталося, якби разом з досвідом ми не застосовували нові методи лікування. Це й біотехнології, й штучно вирощені еквіваленти шкіри. Ми застосували сучасні підходи хірургічного лікування, що базуються на ранньому видаленні омертвілих тканин — це наше ноу-хау. Усе це в комплексі допомогло нам досягти добрих результатів у лікуванні тяжких опіків.

— А як у вас справи з устаткуванням?

— Якщо порівнювати з провідними світовими центрами, то, звісно, ми оснащені біднувато. Але порівняно з українськими інститутами ми виглядаємо непогано.

— Хто є вашими співробітниками? Наскільки важливо лікарю поєднувати теорію й практику?

— Фундаментальна наука — це те, з чим Україні в принципі складно. Але ми прагнемо працювати й у цьому напрямку. Наші біотехнології — це, зокрема, прориви у фундаментальній науці. Нещодавно ми завершили експеримент — використання аутологічних стовбурових клітин для лікування ішемічного інсульту в експерименті. Нами були отримані дуже добрі результати. Тепер потихеньку трансформуватимемо їх у клініку. Спочатку у вигляді клінічних випробувань, а потім сформуємо й удосконалимо клінічну методику. Але для цього потрібні роки.

Ще один приклад: у пацієнтів з вродженим й набутим пороком серця, з проблемами судин, трапляються аневризми, які треба ліквідовувати за допомогою спеціальних протезів. Ми добре просунулися в плані унікального біотехнологічного продукту — свинячого каркаса, на який ми напластовуємо власні клітини ендотелію. Така комбінація дозволяє нам робити дуже хороший трансплантат, придатний до клінічного використання.

— Не є таємницею, що робота у вашій установі вимагає й високої кваліфікації (що, відповідно, передбачає й велике навантаження) персоналу середньої кваліфікації. Як удається утримувати й мотивувати тих-таки медсестер, адже всі ми знаємо рівень оплати праці медиків?

— Що стосується лікарської плинності, то в нас її немає. Люди працюють і на половину ставки, і на нуль двадцять п’ять. Я нікому не відкрию Америки, якщо скажу, що зарплата лікаря низька. Проте люди дорожать своїм місцем і роботою в інституті. Плинність кадрів медичних сестер і санітарок, звісно, є. Але сказати, що дуже велика, я теж не можу.

— А як у такому випадку не знецінити професію?

— Слід визнати, що в нашій країні дуже багато лікарів. І на всіх дуже високої зарплати не вистачить. Наприклад, у Англії з її державною медициною значно менше лікарів, і, відповідно, там працюють набагато інтенсивніше. Престижність професії, звісно, багато в чому визначається зарплатою. Але все-таки в першу чергу й тим, наскільки добре працює лікар. Я можу сказати, що у нас є кілька десятків лікарів, до яких стоять черги. Це притому, що їхні зарплати низькі. Але ці лікарі престижні, й те, чим вони займаються, теж престижно. Є, звісно, й такі лікарі, до яких приходять вимушено, тому що піти більше нікуди. І, на мою думку, незалежно від зарплати їхня діяльність буде непрестижною. Лише кваліфікація, пристрасть до роботи й умови, в яких працює лікар, є складовими професіоналізму та престижності лікаря.

— Ви є автором онлайн-проекту «Матриця щастя» — спрямованого на розробку індивідуального плану й поведінки, що сприяє гармонійному й щасливому життю. У рейтингах щасливих країн Україна здебільшого посідає місця всередині, а бува й наприкінці списків. Яка ваша думка? Як зробити так, щоб люди в нашій країні стали щасливішими?

— Я вважаю, що починати треба з позитивного мислення. Наше життя є тим, що ми думаємо про нього. Щастя — це продукт діяльності. Якщо людина мислить позитивно, прагне працювати краще, працювати над собою, укріплює своє емоційно-фізичне здоров’я, то хоч би де вона жила й хоч би що робила, вона буде щасливою.