«Я боюся нашої медицини...»

Після прочитання цифр, відсотків, статистики в листі Владислава Комова «Демографічна пожежа» («День», №117), мені захотілося вступити в дискусію.

Заклик платити людям такі зарплати, щоб вони змогли утримувати двох-трьох дітей, вважаю неправильним. Я б закликала владу насамперед приділити максимум сил і уваги медицині в нашій країні.

Я хотіла б народити і другу, і третю дитину, але мене зупиняють не матеріальні труднощі — впевнена, нагодую і одягну дітей, важко, але не боюся, — а боюся ще раз ходити до поліклініки, ще раз народжувати в лікарні, бачити та слухати ставлення медперсоналу до вагітних і породіль. Це для мене принизливо. З тобою ніхто нормальним голосом не розмовляє, не кажучи вже про те, щоб пояснити, дати відповіді на запитання, що виникають щохвилини. І незважаючи на те, що моя свекруха педіатр, я просто не хочу бачити будівлю поліклініки і лікарні.

У Прибалтиці, наприклад, до жінки ставляться як до генофонду нації, як до Жінки і Матері з великої лiтери. Навіть найменшу трудність або проблему вирішує не один, а всі лікарi; дають рекомендації, починаючи від медикаментозного лікування і закінчуючи харчуванням, одягом, косметикою.

Я розумію, що, зрештою, від зарплати залежить і ставлення. Я розумію, що убогість псує людину. Але тоді і заклик до влади повинен звучати по-іншому: дайте гідні зарплати лікарям, щоб до них без страху і приниження приходили вагітні жінки, а йдучи від них, хотілося народжувати ще і ще. Тим більше, що вагітність — це не хвороба.