«Я вовком би вигриз бюрократизм...»

Колись один дуже древній і дуже мудрий грек зауважив, що бюрократи — як блохи на тілі держави: якщо з ними не боротися, то з’їдять заживо.

Аналізуючи нашу дуже вже коротку історію держави, порівнюючи її з іншими державами, я приходжу до дуже сумного висновку: владу в нас міцно зайняли і міцно втримують маленькі і не дуже маленькі бюрократи всіх мастей та рангів. Це дуже могутня і страшна сила. Їй давно не потрібна влада народу, їй уже не страшна і влада Президента, а «вказівка» парламенту, тим більше, не указ: бюрократ паразитує на будь-якому тілі, а, висмоктавши з нього кров, як блоха, він легко переходить на тіло нового господаря.

Якщо ви надумали відкрити власну справу або створити громадську організацію, то яким би ви розумним не були і яку б шалену енергiю творення не мали, наша бюрократія просто з’їсть вас. Мало того, що на вас навалиться армада різноманітних перевіряльних та контрольних організацій, з яких жодна не горить бажанням вам допомогти, але і в кожній із цих організацій від вас вимагають, та ще й терміново, звіти, звіти і ще раз звіти. А порушите щось навіть у дрібниці — штраф або обвинувачення в ухилянні від сплати податків.

А якщо ви пересічний громадянин, не берете участі ні в бізнесі, ні в політиці, то чиновник вас і тут дістане. Добряче, наприклад, намучать в оформленні житлової субсидії: вас так замотають збиранням довідок, що не те що субсидії, життю не будете раді.

Я наведу ще приклад. Недавно по телебаченню Криму пройшла передача, де чиновник міського рівня, махнувши рукою на проблеми дитячого притулку, принародно казав скаржникам: «А мені Київ не указ». І це справді так.

Для чиновника головне — до крісла дорватися. І можна нічого і нікого не боятися: Президент — високо, прокурор — коли-то в нього руки дійдуть, у нього зі злочинністю турбот вистачає, парламентові чиновник недоступний. Зусилля правоохоронних органів слабкі і нечасті, значною мірою через недосконалiсть законодавства (вже повірте мені, юристові з багаторічним досвідом роботи, господарські справи серед юристів так і називаються «адвокатськими» справами, їх дуже навіть можна розвалювати). Та й гідру бюрократії відсікати складно: що відсічеш одну голову — виростуть дві. Бюрократи стають непереможними: їх дуже багато, і, згідно із законом великих чисел, кількість може перейти в якість.

Наприклад, одним із симптомів цього переходу в інший, уже якісний, стан є той факт, що на утримання чиновницького апарату дуже багато йде коштів держави, а це неодержані або недоодержані пенсії, дитячі допомоги, розбиті дорогі, запущений житлово-комунальний фонд.

Результативність «адміністративної реформи», яка нібито в нас проводиться, близька до нуля. Народ уже привчений, що від рядового бюрократа залежить його доля: чи то буде субсидія, чи то допомога, чи то одержання зарплати в належний термін, чи то здавання звіту.

Приручення народу до волі бюрократа жахливе ще й тим, що і народ поступово приходить до висновку, що маленький, але страшний бюрократ жахливіший і важливіший за владу вгорі. Звідси — і підхарчовування бюрократії з народу, і думка, що влада, її верхні ешелони, незалежно від персоналій, — даремна затія. І це не голослівно: прогляньте пресу останнього часу, ця думка вкидається в мізки народу поки що під благопристойними приводами та ідеями.

Влада бюрократії — це неминуча загибель держави, прикладом того є загибель Римської імперії, Персії, де народ вважав за краще мати при владі загарбників, аби позбутися бюрократії.

Якщо вища влада не буде шукати опертя на народ у боротьбі проти внутрішнього ворога — бюрократа, то ми маємо цілковиту підставу не заздрити собі.

Я не мислю себе в ролі рятівника і не пропоную панацею, але вважаю, що становище іще можна виправити. Для цього необхідне:

1. Проведення реальної, а не фіктивної адміністративної реформи зі скороченням кількості апарату всіх систем управління.

2. Скорочення різноманітної звітності до мінімуму.

3. Скорочення парламенту і структур законодавчої та виконавчої влади до мінімуму.

4. Правове виховання мас. Тут можна розгорнутися як партіям — нехай нарешті справою займуться, — так і широким колам громадськості, нехай навіть і міжнародної: в них є чого повчитися.

5. І останнє, але дуже важливе. Оскому набила теза про прозорість влади, однак реальних кроків у цьому напрямі все ще немає.

Дайте реальний шанс народові. Наприклад, якщо я плачу Теплокомуненерго за гарячу воду та опалювання, то в будь-який момент у мене має бути право перевірити, куди пішли мої гроші: чи то на ремонт котельної, чи то на євроремонт особняка управління. І якщо я плачу гроші, то чому інспектор вважає, що він — мій добродійник, свято переконаний, що не він створений для обслуговування потреб народу, а народ має обслуговувати його потреби. Чиновники повинні усвідомити свої обслуговуючі функції: наприклад, під час оплати комунальних послуг допомогти мені заплатити гроші, бути зацікавленими в моїй оплаті. Зрештою, з моїх грошей вони одержують заробітну плату, нехай і ставляться до мене з повагою. Більше за те, чиновник повинен не тільки мені пояснювати (наприклад, у податковій інспекції) систему звітів, терміни та інше, але й мати однакову зі мною відповідальність за порушення тих же термінів звітності. Нонсенс? Не думаю. У нас уже в мізки в’їлося, що бюрократ ні за що не відповідає.

Якщо я, народ, отримаю в руки важіль прозорості дій бюрократа, то вже поготів не дозволю йому давати часто безглузді розпорядження.

Кредит довір’я народові владою поки що не видавався, то покажіть приклад, товаришу владо, — дайте народові цей кредит!