Як бюджет участі став битвою шкіл і дитсадків

Занедбаний дитячий майданчик, дорога в поганому стані, покинутий парк, який безпросвітно заріс чагарниками... Кожен із нас, щодня прямуючи на роботу чи навчання, бачить недоліки свого міста, мікрорайону та вулиці. Вади знаходити легко. Значно важче — їх виправляти. Хоча деколи ключ до вирішення проблеми мікрорайону лежить буквально під ногами його мешканців. Однак, як показав мій досвід останніх двох тижнів, містяни часто воліють не помічати цього ключа.

Про бюджет участі в українських містах на сторінках «Дня» писали вже не раз, пояснюючи всі його нюанси. У наступних абзацах я спробую розповісти про цю ініціативу ізсередини, як звичайний львів’янин, який долучився до ініціативної групи мешканців свого мікрорайону. Та перед тим як ділитися своїми рефлексіями, нагадаю, що бюджет участі — це частка бюджету міста, яка може бути використана безпосередньо громадою міста на реалізацію ініціатив її мешканців. Послідовність дій така: ініціативні містяни пишуть проект, наприклад, скверу, який би хотіли облагородити. Далі їхня заявка розглядається профільними експертами в мерії (за потреби проект доопрацьовується). Наступний етап — вирішальний. Це власне голосування мешканців міста за найкращі проекти. Опісля йде оголошення переможців і, врешті-решт, реалізація проектів.

БЮДЖЕТ УЧАСТІ ДОВІВ СВОЮ ЕФЕКТИВНІСТЬ...

Якраз із 1 по 15 листопада у Львові відбувалося голосування в рамках конкурсу на Громадський бюджет (така офіційна назва львівського бюджету участі). Проводиться у Львові він уже вдруге. Минулого року в конкурсі «великих проектів» (із фінансуванням до 3 млн грн) перемогла ініціатива мешканців мого рідного мікрорайону з відродження місцевого парку «700-річчя Львова». Заклали його ще в середині минулого століття на торфовищах заплави річки Полтви. Та згодом це місце заросло і стало звичайною лісосмугою.

Зараз парк відроджується. Не на словах, а на ділі. Жителі й гості нашого району вже можуть у цьому переконатися, побачивши конкретні результати на власні очі. Спільно з міською радою був розроблений проект відродження всього парку. А це 20 гектарів. Бюджет їхнього облагородження складає приблизно 19 млн грн. Передбачено облаштування доріжок, лавочок, урн для сміття, освітлення, дитячих майданчиків, майданчика для вигулу собак, оглядового майданчика, футбольного поля, встановлення мангалів. Два з половиною мільйони гривень, виборені у Громадському бюджеті 2016 року, були використані на облаштування 3 тис. м. кв. доріжок. Це лише частина доріжок у парку. До речі, під час реконструкції парку брали до уваги особливі потреби людей. На хідниках встановили тактильну плитку для незрячих.

Отож, цього року ініціативна група вдруге подала проект парку, щоби продовжити розпочате і виграти ще коштів, які були б передбачені на подальше облаштування доріжок, вуличних меблів та майданчика для вигулу собак. Паралельно також зареєстрували проект облагородження місцевого озера.

Якби не перемога у конкурсі минулого року, то про облагородження парку «700-річчя Львова» і мови зараз не було б. Громадський бюджет довів свою ефективність. Зміни почалися. Парк відроджується.

На певному етапі ми з друзями також почали допомагати групі активних мешканців мікрорайону. Ось це, до речі, і вважаю одним із головних і глибинних завдань бюджету участі. Цей механізм важливий для активізації самої громади. Йдеться саме про так званий соціальний нетворкінг. Налагодження горизонтальних зв’язків між мешканцями міста, мікрорайону, вулиці, будинку — необхідна запорука й основний фундамент для того, щоб почати генерувати позитивні зміни на локальному рівні. Що більше проактивних людей об’єднуватиметься, то якісніших змін вони зможуть досягти. Адже ми всі взаємопов’язані тонкими ланцюжками, тому реалізуємося й генеруємо зміни через взаємодію одне з одним. Розуміння цієї істини нам, українцям, так часто не вистачає.

...АЛЕ НЕ ДЛЯ ВСІХ...

Немає сенсу чекати на те, що хтось (політик, чиновник чи інший «месія») прийде і вирішить вашу проблему. Необхідно намагатися брати ситуацію у свої руки і діяти. Бюджет участі — важіль впливу, яким просто гріх не скористатися. Думалося мені, що це зрозуміє чимала частина львів’ян. Втім, як підказує статистика, участь у другій хвилі Громадського бюджету Львова взяли лише 10% населення міста. Це не так уже й мало. Та критична маса людей, яка здатна стати рушієм позитивних змін, очевидно, ще не сформувалася.

«А чому доріжки з такої плитки зробили? Якась вона не дуже», «Ой, та тут взагалі це все треба було інакше зробити», «А коли дитячий майданчик зроблять?» Критика, запитання «коли?», «чому?», «навіщо?»... Усе, що завгодно, цікавить більшість відвідувачів нашого парку, крім питання: «А як я можу бути корисним? Як допомогти парку став кращим?» Сумно, що на прохання поволонтерити на благо парку в «Фейсбуці» практично ніхто не відгукнувся.

Немає сенсу чекати на те, що хтось (політик, чиновник чи інший «месія») прийде і вирішить вашу проблему. Необхідно намагатися брати ситуацію у свої руки і діяти. Бюджет участі — важіль впливу, яким просто гріх не скористатися. Думалося мені, що це зрозуміє чимала частина львів’ян. Втім, як підказує статистика, участь у другій хвилі Громадського бюджету Львова взяли лише 10% населення міста. Це не так уже й мало. Та критична маса людей, яка здатна стати рушієм позитивних змін, очевидно, ще не сформувалася

Ще більше розчаровує те, що левова частина жителів мікрорайону, які наочно могли переконатися в ефективності дії бюджету участі, так і не активізувалася, чи то не зацікавилася у ще одній перемозі парку. Боротися за ці заповітні голоси насправді дуже важко. Реклама тут не обмежується тільки соцмережами, листівками та афішами. Декому буквально доводилося днями простоювати в супермаркетах і переконувати, ба навіть благати жителів мікрорайону проголосувати за їхній проект, який може поліпшити життя всіх мешканців. Це за умови, що голосувати можна вдома по інтернету — за допомогою BankID або, на крайній випадок, у місцевому центрі надання адміністративних послуг. Сумно, коли на ініціативних людей багато хто дивився, як на божевільних... Більшість українців насправді дуже пасивна і лише на словах прагне якихось змін у державі, у місті й на рідній вулиці.

Як ви зрозуміли, наші проекти не перемогли. Однак налаштовані ми надалі позитивно. І ні на йоту я не шкодую за витрачений час на агітацію за проект парку. У вихідні дні вперше в життя роздавав флаєри і клеїв афіши. І від цього отримав справжню насолоду. Особливо, коли підійшла дівчина і попросила частину листівок, щоб допомогти переконувати людей віддати голос саме за парк на «700-ці», як у народі називають наш мікрорайон.

...А ЗГОДОМ СТАВ ПОЛЕМ БИТВИ ШКІЛ І ДИТСАДКІВ

На увагу заслуговує інша тенденція в конкурсі за бюджет участі, яка перетворилася на серйозну проблему. Після результатів минулорічного Громадського бюджету доводилося чути закиди на адресу проектів, які лобіювали школи, дитсадки й лікарні. Цього року їхня експансія конкурсу сягнула апогею.

Загалом за фінансування з бюджету участі змагалися три сотні проектів. У категорії «великих проектів» перемогу з колосальним відривом здобули дві шкільні ініціативи (благоустрій подвір’я та футбольний стадіон) і проект закупівлі сучасного медичного обладнання для дитячої лікарні. Якщо поглянути на «малі проекти», то тут практично поголовно ініціативи конкретних шкіл і дитсадків. Облаштування спортивних майданчиків, встановлення відеоспостереження, огородження території... По суті, за результатами цьогорічного Громадського бюджету Львова орієнтовно 90% фінансування отримають школи та дитсадки. Тобто заклади, які й так мають фінансуватися з міського чи державного бюджету.

Громадський бюджет, здається, тепер можна перейменовувати на «шкільний бюджет». Це нонсенс. Проекти ремонтів у навчальних закладах не мають конкурувати із загальноміськими проектами. Конкурентоспроможність останніх значно менша, оскільки у навчальних закладів є можливість використати адмінресурс.

Диму без вогню не буває. На сьогодні вистачає історій про факти примусу до голосування за шкільні проекти шляхом погроз та шантажу. «Розпорядження» про необхідний мінімум голосів для батьків учнів, натовпи зігнаних студентів... В останні дні активність великої частки «мобілізованого електорату» в ЦНАПах, як відзначали очевидці, нагадувала старі добрі виборчі «каруселі».

Конкуренція «освітніх» ініціатив із загальноміськими підриває саму суть конкурсу на бюджет часті. Адже вуличні тренажери, парк, велопарковка тощо — це насправді «громадські» проекти, тобто ті, якими зможе скористатися будь-який мешканець міста. Школи та дитсадки — це «приватні» проекти, результати яких — лише для обмеженого кола осіб.

Виділити в окрему категорію проекти закладів освіти, щоб запобігти використанню адмінресурсу, — найчастіше зауваження/прохання, що звучить нині від активістів і звичайних мешканців. Для навчальних закладів необхідно створити окремий громадський бюджет зі своїми голосуваннями. Це буде логічною реакцією на проблему, яка цього року стала тільки більш відчутною.

***

Підсумовуючи, слід відзначити, що цьогорічне голосування в рамках Громадського бюджету у Львові пройшло значно жвавіше, ніж минулого року. Більше авторів і проектів, більше цікавих і корисних ідей, більше конкуренції. Це позитивний бік медалі. Втім, чимало ганебних процесів довкола бюджету участі розчаровують і демотивують. Виправити допущені помилки та прорахунки — головне домашнє завдання для  команди організаторів бюджету участі до наступного року.