Як відчути культурний код Києва?

«Вам потрібне місто, для того, щоб стати громадянами», — саме з цього вислову почався київський арт-хакатон під назвою «Культурний код міста». Термін «хакатон» прийшов зі сфери програмного забезпечення і означає захід, де IT-спеціалісти працюють над вирішенням певних питань і розробкою нових проектів. Натомість арт-хакатон перебрав на себе соціально-культурну функцію, коли в результаті аналізу дій і можливостей усіх гравців міста — із громадської, підприємницької, мистецької і управлінської сфер  постає модель креативного міста. Іншими словами, коли місто стає не просто втіленням макету вулиць і будинків, а розумним і комфортним простором як для його мешканців, так і для туристів. Із цією метою на минулих вихідних зібралися професіонали і новачки зі сфер архітектури, інженерії, мистецтва, медіа, соціальних ініціатив у культурному центрі «Ізоляція», де і відбувся «Культурний код міста».

МІСТО-МАГНІТ ДЛЯ СУЧАСНИХ ТАЛАНТІВ

«Якщо ми говоримо про креативне і розумне місто, то тут дуже тісно переплетені інтелектуаломісткі індустрії: креативні, зеленої енергетики, соціальних інновацій та бізнес-аналітики. Таке місто стає магнітом для сьогоднішніх талантів. І такі таланти суттєво впливають на середовище, в якому вони працюють і живуть», — каже у своєму вступному слові Ірина Соловей, президент громадської організації Garage Gang, співзасновниця платформи соціальних інновацій «Велика Ідея».

Вся програма арт-хакатону базувалася на чотирьох орієнтирах-викликах: «Мистецтво і Технології», «Історія та Інновації», «Культура і Дані» та «Гра і місто». Координаторка програми «Код Міста» Віта Базан так пояснює підбір саме цих напрямків: «Ми вибрали ці виклики, оскільки на їхньому перетині з’являється уявлення про ідеї, довкола яких може виникати міждисциплінарна та міжсекторальна взаємодія в місті». Тож першого, лекційного, дня учасники намагалися відшукати і сформулювати «культурний код міста», а другого, практичного, — займалися розробкою та пітчингом (буквально «виставляти на продаж» — презентація проектів з метою знаходження інвесторів) культурних стратегій та проектів.

УЧАСНИКИ АРТ-ХАКАТОНУ ДІЛИЛИСЯ ІДЕЯМИ, ЯК ПЕРЕТВОРИТИ МІСТО НА МАГНІТ ДЛЯ СУЧАСНИХ ТАЛАНТІВ З УСІХ СФЕР — МИСТЕЦТВА, НАУКИ, ТЕХНОЛОГІЙ, КУЛЬТУРИ, ІСТОРІЇ, АРХІТЕКТУРИ І ДИЗАЙНУ...

Усі чотири лекційні блоки так чи інакше перегукувалися між собою. У першому про «Мистецтво і Технології» лектори медіа-художник Георгій Потопальський та архітектор Федір Бойцов говорили більше про прикладні сторони питання — наприклад, молодий творець пікселізованої реальності Федір Бойцов представив свою власну розробку збереження культурної спадщини Одеси, щоправда, лише у віртуалі, способом 3D-сканування. Сьогодні питання збереження міст уже не є суто у площині обороноздатності (хоча ситуація на сході України, на жаль, похитнула цю тенденцію), але якщо ми говоримо про мирні міста, то часто їхнє розкладання починається зсередини. Одна із проблем — рекламне засмічення і бездумне знищення ландшафту міста неоковирними забудовами. Архітектор Федір Бойцов погоджується — у майбутньому реклама має право на існування хіба що у цьому самому віртуальному просторі, але реальність від неї має бути очищено. До речі, відомий український літератор Тарас Прохасько в одному зі своїх есе пов’язує засмічення фізичне із ментальним засміченням у головах людей, мисленнєвим хаосом.

«КУЛЬТУРА УЧАСТІ»

А що ж може побороти цей хаос у думках? Наприклад, осмислення історії, сучасними майданчиками якої можуть стати музеї. «Музей — це саме та територія, яка може провокувати як цікаві ідеї, так і певні історичні досвіди, які ми можемо імплементувати у сьогоднішнє життя. Музеї хочуть стати більш доступними і видимими для нас усіх, але музей, з другого боку, також очікує на фідбек від спільноти. Тільки в такому діалозі на рівних можуть створюватися цікаві речі», — вважає Юлія Ваганова, заступник директора Національного художнього музею України.

«ПІКСЕЛЬОВАНА РЕАЛЬНІСТЬ»

Одна із лекторів платформи «Історія та Інновація» — арт-менеджер, співробітник Українського центру розвитку музейної справи Софія Рябчук також наголошує на понятті «культура участі» в контексті відвідування музеїв, коли відвідувач проходить шлях від споживача інформації до учасника. Американська дослідниця та музеєзнавець Ніна Саймон так характеризувала інституцію в дусі культури участі: «Це місце, де відвідувачі можуть творити, обмінюватися даними та спілкуватися на теми, пов’язані з певним контентом», який формує сам музей. Сьогодні нам як ніколи потрібен музей як територія обговорення, осмислення болючих точок суспільства, вирішення проблем (локальних і глобальний) та окреслення шляхів розвитку. Історична спадщина не повинна лежати «мертвим вантажем», а місто, яке хоче успішно себе реалізувати, не може відірватися від своїх коренів. Тому зараз питання «культури участі» як ніколи актуальне для українського суспільства, і не тільки на рівні музеїв, а й на рівні глобальних процесів містобудування у найрізноманітніших сферах.

ПРО «ДИЗАЙН МИСЛЕННЯ»

А для того, щоб не помилитися у розрахунках при містобудуванні нам потрібні дані про нього. Про це у своїй лекції говорив Микола Скиба, директор Агенції культурних стратегій, співзасновник платформи стратегічних ініціатив «Культура-2025». «Чи знаєте ви, на якому етапі розробки проекту ціна помилки — найвища?», — запитав пан Скиба учасників арт-хакатону. Хтось відповів, що, напевно, на стадії завершення. Насправді ж навпаки, на початковій стадії, коли проект лише починають розробляти. За словами лектора, цього допомагає уникнути design thinking — «дизайн мислення». Уже сама назва поняття — промовиста. До речі, мислення стосувалася в чомусь і лекція Ірини Соловей, яка зазначила, що в сучасної людини все більше скорочується «час думання», і що ми маємо резервувати його для себе. «Якщо ми хочемо придумати проект для міста — треба мислити в рамках країни, якщо для країни — в рамках цілого світу», — каже організаторка арт-хакатону.

— Ми подолали ситуацію «поганих громадян», коли вони не розвивалися, а лише підтримувалися більш-менш системою, яка уже не відповідає викликам часу, — коментує «Дню» Ірина Соловей. — Натомість ми отримали умовних «поганих мерів», які все перекладають на волонтерський рух. Зараз перед нами завдання — привести це до системності нового зразка. З’явилися нові гравці і впливові групи — тепер, крім бізнесу і влади, це ще й громадяни. Тож місто, щоб розвиватися системно, має уникнути ситуації, коли стихійно розвиваються лише низові групи, або коли грамотний управлінець не зважає на осередки самоорганізації. На найближчі п’ять-десять років варто говорити про оптимальну стратегію, яка лежить на перетині інтересів громадськості, підприємців і управлінців. Знаходити точки балансу не так просто — потрібно постійно перебувати у фазі діалогу. Якщо ж говорити про культурний код Києва, то він втілюється у концепції «Мудре місто». Відштовхуючись від ідеї концентрації мудрості і переносячи це на сьогоднішню ситуацію, можна говорити про Київ, що став «плавильним цехом» для нового культурного коду країни загалом.

...За підсумками роботи в командах та пітчингу ідей ментори арт-хакатону визначили трьох переможців із найкращими міськими ініціативами. Перше місце, а відповідно і фінансування у розмірі 1300 доларів на втілення ідеї, отримав проект «ВіЛЬнаХАта», який запропонував заповнення контентом так званих публічних просторів через такі просторові структури як парк, площа і вулиця. Друге місце здобула ініціатива #cityfacesmap ($500), а третє — #urbanavt ($200). Але основна цінність «Культурного коду міста» була не у можливості виграти фінансування, а у формуванні людей із новим типом мислення і «культурою участі» у житті власного міста.