За гратами... окупації

Понад один мільйон людей в Україні перебуває у місцях несвободи, яких у країні — майже шість тисяч. У таких установах, приватних чи державних, громадяни утримуються за розпорядженням органів влади і не можуть покинути їх із власної волі. Це — дитячі будинки, психіатричні інтернати, будинки для літніх людей, тюрми тощо. Днями монітори Національного превентивного механізму відзвітували щодо стану місць несвободи в Україні у 2014 році. Крим і окуповані землі Донбасу недосяжні для активістів, але ситуація на цих територіях «під наглядом».

ПОДВІЙНЕ ЗАХОПЛЕННЯ

Найбільше місць несвободи — 391 заклад — у Донецькій області. Багато таких установ на Луганщині та у Криму. «Важко сказати, скільки людей залишилося у місцях несвободи на окупованих територіях. Деякі заклади евакуювали повністю, деякі        — частково, деякі — взагалі не евакуювали. Із Горлівського інтернату для людей з інвалідністю евакуювали майже всіх підопічних, там залишилося 20 людей у лежачому стані, і 19 із них померли. У закладах банально не вистачає продуктів та медикаментів», — розповідає голова правління «Центру інформації про права людини», монітор НПМ Тетяна Печончик.

Багато місць несвободи фінансуються з місцевих бюджетів. Тому на Донбасі такі заклади часто евакуюють у межах областей. Інколи установи переїжджають до міст, які незабаром захоплюють бойовики. Тетяна Печончик наголошує, що зараз в української влади немає прямого доступу до місць несвободи на окупованих територіях сходу. Кошти, продукти та медикаменти туди передають міжнародні організації і волонтери.

У деяких установах поблизу місць проведення бойових дій забагато людей і немає плану евакуації. «Я відвідала заклади соціальної сфери Дзержинська, Артемівська, Красного Лиману і Слов’янська, — каже Тетяна Печончик. — Деякі установи прийняли евакуйованих людей, і там тепер недостатньо простору для мешканців. Так, Слов’янський психоневрологічний інтернат розраховано на 320 осіб, але під час нашого візиту там було 575 людей. Не всі заклади обладнані підвалами або ці підвали не пристосовані для евакуації. Це стосується Дзержинська».

УКРАЇНА ЗАВАЖАЄ ПРАВОЗАХИСНИКАМ У КРИМУ

Анексований півострів для українських моніторів НПМ є «білою плямою». «Дуже мало відомо про те, що там відбувається. У Росії існують громадські спостережні комісії, схожі на наш Національний превентивний механізм. У рамках їхньої роботи громадськість відвідує місця несвободи. Але, наскільки знаю, у Криму такі комісії ще не працюють. А російські монітори, які їздять у Крим, і з якими ми співпрацюємо, не мають права відвідувати місця несвободи. Також наше Міністерство закордонних справ веде переговори щодо засуджених українців, які відбувають покарання у Криму, щоб їх передали Україні», — ділиться Тетяна Печончик.

На півострові постійно працює Кримська польова місія з прав людини — спільна ініціатива українських і російських правозахисників. Власне моніторинг здійснюють російські, інколи білоруські, правозахисники. Українські активісти не працюють на півострові з міркувань безпеки. Але нещодавно Кримська польова місія мала проблеми через українських урядовців. Тетяна Печончик  пояснює: «Згідно з порядком в’їзду-виїзду на територію Криму, який нещодавно прийняла Україна, щоб потрапити на півострів, потрібні спецдозволи від української влади. Серед категорій, які можуть отримати ці дозволи, немає правозахисників чи адвокатів. І кожен, хто в’їжджає до Криму без спецдозволу, фактично, порушує законодавство України».

Сьогодні механізм допомоги громадянам України у Криму один, це — співпраця з російським омбудсменом Елою Памфіловою, зауважує Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська. «Коли отримую сигнали про порушення прав українців у Криму, намагаюся реагувати через російського Уповноваженого з прав людини, з ким налагоджено співпрацю. Якщо після порушення прав людина опиняється на території під контролем України, ми допомагаємо підготувати скаргу до Європейського суду з прав людини, — коментує Валерія Лутковська. — Декілька разів ми порушували питання щодо створення спільних місій у Криму за участю міжнародних організацій, зокрема, ОБСЄ, України та Росії. Міжнародні партнери і Україна готові до такого. Не готова країна-окупант».

У ПОШУКАХ СИСТЕМНИХ РІШЕНЬ

Необхідно на рівні держави розробити систему евакуації місць несвободи у прифронтовій зоні. Ці заклади підпорядковуються різним відомствам: Міністерству охорони здоров’я, Міністерству соціальної політики, місцевій владі тощо. Між цими структурами немає координації і відсутня єдина система евакуації. «Представники Уповноваженого з прав людини декілька разів зверталися до українського уряду з тим, що питання евакуації вимагають системних рішень. Це не можуть бути переговори з керівництвом певного закладу. Необхідна взаємодія різних структур», — наголошує директор Програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» Роман Романов.

У підвішеному стані опинилися мешканці тюрем на територіях, непідконтрольних Україні. У Криму в установах виконання покарань перебувають люди, які постійно проживали у Волинській, Львівській областях та інших регіонах країни. «Ми не визнаємо будь-які документи, які видає окупаційна влада. Тому з довідкою про звільнення і без індивідуальних домовленостей ці люди не можуть приїхати на місце постійного проживання в Україні, — каже Роман Романов. — Погана ситуація склалася на територіях під контролем «ДНР» та «ЛНР». Люди, які там звільняються з місць відбування покарання — а це сотні громадян щомісяця, не можуть отримати легітимні документи і перепустки. Більшість стає добровольцями в «ополченні». Тож багато питань треба адресувати центральній владі».