Забезпечити якість

В українських школах стартує перевірка якості освітніх послуг — інституційний аудит. Його проводитимуть раз на десять років. Попередньо служба якості освіти вже провела два пілотні аудити на Київщині та один плановий на Дніпропетровщині. Перші висновки та рекомендації вже опубліковані, але експерти щодо них скептичні, та й представники шкіл не надто радо сприйняли нову форму контролю. Що таке інституційний аудит, що він дасть школам та системі освіти загалом і чому він викликає стільки побоювань?

АУДИТ — НЕ АТЕСТАЦІЯ

Ще з радянських часів і до 2000-х років головною формою контролю за роботою шкіл була фронтальна перевірка. Нею буквально лякали і вчителів, і учнів, адже перевіряли все. За тодішнього рівня фінансування, матеріального забезпечення середніх шкіл не виявити порушень у роботі закладу було неможливо. Проводив цю перевірку засновник (місцевий орган влади) або уповноважена особа (відділ освіти). Фактично ті, хто забезпечував школи, самі й контролювали це забезпечення, часто покладаючи провину за неналежний його рівень на сам заклад. Згодом фронтальні перевірки замінили більш м’якою формою контролю — атестацією. Її також проводив засновник, але головний пункт, який перевіряли, було дотримання закладом вимог чинного законодавства про освіту.

Нині перед закладами освіти стоять нові виклики, пояснює начальниця відділу початкової освіти, управління роботи з закладами загальної середньої та дошкільної освіти департаменту інституційного аудиту Державної служби якості освіти Валентина БОБИР. Тому функцію контролю над їхньою роботою вирішили віддати незалежній службі. Та і самі пріоритети контролю вирішили дещо змінити:

«Інституційний аудит також передбачає дотримання вимог законодавства, — пояснює Валентина Бобир. — Але є суттєва різниця: на відміну від атестації він передбачає оцінювання управлінських та освітніх процесів, а також ефективності внутрішньої системи якості освіти. Під час інституційного аудиту вивчаються процеси, освітня діяльність закладу. Цього раніше не було. Але суть не лише в оцінюванні, а і в тому, що ми надаємо висновки по діяльності школи та рекомендації, як покращити якість своєї освітньої діяльності. У висновках ми прописуємо сильні сторони закладу, позитивну педагогічну практику, а також ті питання, які потребують доопрацювання. По факту, школа отримує дорожню карту для роботи».

Новим Законом України «Про освіту» на керівника навчального закладу покладається відповідальність за розбудову внутрішньої системи забезпечення якості освіти. Незалежно від того, коли в школі буде аудит, директор повинен щоденно працювати над якістю освітньої діяльності. Ця якість має кілька складових. Зокрема, заклад розробляє систему забезпечення академічної доброчесності та прописує відповідні положення у статуті. До того ж він має оприлюднити критерії та правила оцінювання здобувачів освіти, педагогічної діяльності, управлінських процесів. Крім цього, велика увага приділяється й освітньому середовищу.

За результатами аудиту складається акт про дотримання норм законодавства. Якщо аудитори виявили, що якісь норми не дотримані, впродовж п’яти робочих днів надсилають розпорядження керівнику закладу, де прописують, у який термін усунути недоліки. Зі свого боку керівник протягом десяти робочих днів звітує, що він зробив.

Щодо висновків та рекомендацій, то контроль за їх виконанням покладають на сам заклад. Інституційний аудит проводитимуть у школі раз на десять років, тому в профільній службі наголошують: кожна установа повинна щоденно самостійно працювати над якістю освіти. Експерти служби оприлюднили своєрідну «Абетку для директора», за якою очільник закладу може самостійно оцінити роботу своєї школи щодо якості освіти та визначити, що ще варто покращити. Також у службі якості освіти наголошують, що звертатися за додатковими консультаціями директори можуть у будь-який момент.

ПЕРЕВІРКА ЧИ СПІВПРАЦЯ?

Валентина Бобир брала участь в аудитах, які пройшли на цей момент в усіх трьох школах. Жінка розповідає: до оцінки закладів підійшли максимально комплексно. Для цього провели опитування усіх причетних до навчального процесу: адміністрації, вчителів, учнів від 14 років та навіть їхніх батьків.

«Під час аудиту вивчається документація, відбувається спостереження за освітнім середовищем, за проведенням навчальних занять, але на відміну від атестації дані вчителів та респондентів ніде не зазначаються. Ця інформація знеособлена. Ми оцінюємо освітній процес, не роботу когось конкретного. Також вивчаємо освітнє середовище, спостерігаємо, наскільки безпечно та комфортно дітям у закладі, наскільки освітнє середовище враховує потреби дітей, зокрема з особливими потребами. Чи є облаштовані місця відпочинку для учнів, чи дотримана культура спілкування. Аналізуючи дані кількох методів збору інформації, ми прописуємо висновки».

До слова, висновки та рекомендації розміщують на сайті Державної служби якості освіти, сайті школи і засновника. Батьки, обираючи заклад, можуть ознайомитися з його оцінкою.

Раніше Валентина брала участь і в атестації та розповідає, що між підходами до роботи є суттєва відмінність: «Під час атестації комісія була органом контролю і знаходилася по інших бік барикад від адміністрації. Сьогодні група експертів та учасники освітнього процесу хочуть одного: щоб заклад був успішним, щоб кожна дитина почувалася комфортно, а кожен педагог міг професійно розвиватися. У нас всіх єдина мета».

«ШКОЛА НА ЦЕ НЕ ВПЛИВАЄ»

Хоча аудит лише розпочався, освітяни щодо нього не сповнені оптимізму. Вчитель столичного природничо-наукового ліцею №145 Вадим ЗІНЧУК переконаний: нова форма контролю обмежує самостійність шкіл.

«Яку школу ми хочемо створити? Радянську зарегульовану, залякану, залежну від примх чиновників чи самостійну, ту, що шукає розвитку, експериментує, шукає сучасний сенс? — цікавиться пан Вадим. — Інституційний аудит цементує першу модель, він концентрує відповідальність за всі проблеми на школі, її адміністрації та вчителях. При цьому відсутня будь-яка відповідальність місцевих рад, управлінь освіти тощо. Наприклад — є проблеми наповнюваності класів, методичного забезпечення. Формально це відповідальність директора, але на практиці школи перевантажені, бо місцеві органи влади не забезпечили їх належну кількість. Але при цьому вони отримують інструмент тиску на школи через результати аудиту».

Проблема ускладнюється й тим, що засновник (місцевий орган влади) за законом може ініціювати позаплановий аудит школи, якщо її діяльність викликає якісь сумніви.

Зі свого боку Валентина Бобир заперечує односторонність претензій. З її слів, рекомендації стосовно забезпечення якості освіти надають як закладу, так і засновнику, до того ж оцінюють не лише конкретний результат, а й те, що зробив заклад, щоб усунути проблему.

«Звернемо увагу, наприклад, на наповнюваність класів, — пояснює Валентина. — Законодавством визначено, що у класі має бути не більше 30 учнів. Є норми для різних класів, але директор сам формує клас. Він набирає дітей, засновник не впливає на це. Тому ми контролюємо, як у закладі дотримані норми наповненості. Якщо норми перевищено, то які управлінські дії вживає керівник? Наприклад, якщо учнів у класі більше, ніж потрібно, чи забезпечені вони необхідним приміщенням для навчання і чи їм комфортно? Чи може школа забезпечити їм кращі умови? Ми вивчаємо різні ситуації і рекомендуємо. Можливо, десь потрібно запровадити другу зміну, десь — підзміну, десь — раціонально використовувати приміщення, десь — переобладнати. Не може бути універсального рішення. Кожна школа унікальна».

«ЗА АУДИТ, АЛЕ НЕ В ЦІЙ ФОРМІ»

Нині на сайті Державної служби якості освіти опубліковані висновки та рекомендації по двох пілотних аудитах. Щодо планового, то його результати з’являться в середині березня. З першими висновками вже познайомилися освітні експерти, і їхня оцінка не оптимістична. Зокрема, доктор педагогічних наук, професор Ігор ЛІКАРЧУК стверджує: хоч у звітах багато деталей, але неможливо знайти відповіді на головні питання, заради яких запроваджувався цей аудит.

«Не суть у тому, чи є в туалеті папір і чи скошена трава на території школи, — пояснює Ігор Лікарчук. — Там немає відповіді на головне питання: чи забезпечує ця школа якість освіти, чи ні. Чи є там управління якості, чи є менеджмент якості? Я не знаю, чим цей інституційний аудит може допомогти конкретній школі у розбудові внутрішньої системи якості освіти. Там описані загальні речі, наприклад, пофарбувати стіни, дообладнати кабінети і так далі. Інструментарій, використаний в аудиті, широко використовувався у такій формі контролю за роботою закладів освіти, який іде з глибин радянської освітньої системи, як фронтальні перевірки. Багато того, що ми прочитали у звітах, саме звідти».

Натомість Валентина Бобир наполягає, це все — освітнє середовище, і тому вони повинні його контролювати.

«В закладі мають бути створені безпечні й комфортні умови навчання і праці. Коли на території закладу велика, у зріст дитини, сухостійна трава, а школяр іде дорогою до зупинки шкільного автобуса повз неї, це небезпечно, особливо в темну пору доби. Може статися що завгодно. Ще, до прикладу, на території закладу лежать цементні стовпи. Діти займаються в групах подовженого дня і виходять гуляти, чи може хтось гарантувати, що вони не травмуються? Не повинно на території школи бути речей, що становлять загрозу безпеці дитини. Ми писали це не тому, що нам хотілося знайти недоліки, ми можемо обґрунтувати кожен прописаний пункт».

Окреме питання в Ігоря Лікарчука до контролю управління. Забезпечення такої функції, як якість освіти, поклали на плечі директорів зовсім нещодавно, тому, на думку експерта, її взагалі рано контролювати, адже часу на будівництво системи забезпечення якості було недостатньо: «Внутрішня система забезпечення якості освіти — це настільки нове та невідоме для нашої загальної середньої освіти явище, що я навряд чи сьогодні спроможуся назвати заклад, де ця система працює. Її ще потрібно будувати, апробувати, побачити у дії, щоб визначити, як її варто розбудовувати в інших закладах, а тим більше перевіряти, як вона функціонує».

УСПІШНІСТЬ — ПОКАЗНИК ЯКОСТІ

Ігор Лікарчук підтримує ідею інституційного аудиту, але переконаний, що важливий пласт критеріїв, які демонструють якість освіти, зараз просто випустили з уваги: «Оскільки в нас якість часто ототожнюється з рівнем академічних знань, я би все-таки робив замір академічної успішності учнів школи в певному моніторинговому процесі. Я би провів професійне тестування педагогів. Не на предмет того, чи знають вони математику, українську мову або історію, а саме професійні тести на фахову педагогічну майстерність. Також варто потужно проаналізувати нормативну базу, яка лежить в основі роботи школи. Після публікації висновків та рекомендацій я подивився статути шкіл, де пройшов аудит, і можу сказати, що вони писалися років десять, а то й п’ятнадцять тому. За цей час змінилася законодавча база, а статут у відповідність не приведений. У мене навіть виникло питання: чи є у цих школах ліцензії на право здійснення освітньої діяльності?»

Утім, поки аудит проходитиме у вже затвердженому вигляді. Цього року планують проінспектувати 101 школу. Але щоб побачити, наскільки це ефективно і чи вдасться закладам освіти розбудувати систему забезпечення якості, необхідний не один рік.