Перейти до основного вмісту

Житейські історії з... цвинтаря

Прогулянка Байковим некрополем
31 липня, 09:58
КОЛИСЬ БАЙКОВЕ КЛАДОВИЩЕ ДІЛИЛОСЯ НА КІЛЬКА ЧАСТИН — КАТОЛИЦЬКИЙ ЦВИНТАР, ЛЮТЕРАНСЬКИЙ ТА ПРАВОСЛАВНИЙ. ДО КОЖНОЇ ЧАСТИНИ БУВ ОКРЕМИЙ ВХІД. НА ФОТО — ВОРОТА ДО КАТОЛИЦЬКОЇ ЧАСТИНИ, ЯКІ НАГАДУЮТЬ СВОЇМ СИЛУЕТОМ КОСТЕЛ

Очевидність: найзапекліші вороги мирно уживаються у просторі цвинтаря. Байкове кладовище у Києві — старе, відоме, велике, дороге. Тут десятиліттями ховають багатих і знаменитих, що потроху притягує туристів і просто допитливих людей. Тож, на Байковому водять екскурсії — окремо по різних ділянках некрополя. Разом з гідом ми поблукали між найновішими похованнями на цвинтарі. Такий «похід» влаштував проект «Цікавий Київ», а нашим гідом став Микола Голіцинський.

Політики, артисти, спортсмени, дисиденти — кого тільки ми не бачили за кілька годин екскурсії. Плелися по шаленій спеці — навіть трохи заздрили метеликам, які пурхали по придорожніх квітах. Букети на могилах, в основному, штучні. Біля деяких поховань родичі висадили калину чи барвінки. Дерев мало. Відблискують на сонці гранітні надгробки — і ти вихоплюєш історії життя людей, їхні причуди й переконання. Ми розповідаємо деякі оповідки, почуті на екскурсії.  

ПАНОРАМА З КОЛУМБАРІЮ

Наша екскурсія починається з милування крематорієм. На Байковому кладовищі — єдина споруда такого роду в Києві. Будівлю, схожу чи-то на квіти лотосу, чи-то на гігантські мушлі, встановили 1975 року за проектом архітектора Авраама Мілецького. Втім, до появи крематорію неофіційно долучилася подружня пара митців — Ада Рибачук і Володимир Мельниченко. Авраам Мілецький хотів створити квадратний нудний завод зі спалювання тіл. Художники долали проекту космічності.

Із Рибачук і Мельниченком пов’язана трагічна історія Стіни Пам’яті, повз яку мала проходити дорога до крематорію. Митці створювали довгу стіну у чотири-п’ять метрів заввишки, на якій зображували алегорії на різні періоди життя людини і фантастичні сюжети. Робота над проектом тривала понад десять років. Але на початку 1980-х перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький наказав залити цю стіну бетоном. Тодішнім керманичам витвір мистецтва здався обурливо «нерадянським». Стіну «поховали» і від неї залишилася сама пам’ять. Між іншим, митці різних країн світу стверджують, що цей монументальний твір міг бути явищем у світовому мистецтві. 


КРЕМАТОРІЙ НА БАЙКОВОМУ — ЄДИНА СПОРУДА ТАКОГО РОДУ У КИЄВІ. БУДІВЛЮ, СХОЖУ ЧИ ТО НА КВІТИ ЛОТОСА, ЧИ ТО НА ГІГАНТСЬКІ МУШЛІ, ЗБУДУВАЛИ 1975 РОКУ ЗА ПРОЕКТОМ АРХІТЕКТОРА АВРААМА МІЛЕЦЬКОГО

А із зелених пагорбів колумбарію, де ховають урни з прахом, відкривається вид на залізно-бетонний індустріальний Київ: район біля стадіону «Олімпійський», Московська площа, Червонозоряний проспект, Деміївка. Життя вирує!

КОЗАЦЬКІ ХРЕСТИ УКРАЇНСЬКИХ ДОСТОЙНИКІВ

На Байковому є чимало могил діячів, які у минулому столітті боролися за незалежність України. Багато цих людей перепоховані, бо загинули у радянських таборах і спочатку покоїлися під табличкою з номером десь на Уралі. Легендарний приклад — Олекса Тихий, Юрій Литвин і Василь Стус, перепоховані у Києві 1989 року з великими урочистостями. Три масивні козацькі хрести при дорозі, кущі калини і барвінок на їхніх могилах — просто і красиво.

Великий хрест і янголи у скорботі — це могила Ярослави Стецько, члена Проводу ОУН, очільниці Конгресу Українських Націоналістів. Після розвалу СРСР пані Ярослава (справжнє ім’я — Ганна Музика) повернулася в Україну з тривалої еміграції. Ярослава Стецько тричі була депутатом Верховної Ради, один раз навіть відкривала засідання новообраного парламенту як найстарший  депутат.

По сусідству — могила знаменитого дослідника Голодомору і великого друга «Дня» Джеймса Мейса. Надгробок у вигляді розгорнутої книжки — образ самого Мейса, відкритого американця, в якому текла кров індіанського племені черокі і який справою свого життя зробив розслідування українського геноциду.


НА БАЙКОВОМУ ЦВИНТАРІ ВИСТАЧАЄ ВСЬОГО — І СКРОМНИХ ДЕРЕВ’ЯНИХ ХРЕСТІВ, І КІЛЬКАТОННИХ МАРМУРОВИХ СПОРУД. Є БАГАТО СТИЛІЗОВАНИХ КОЗАЦЬКИХ ХРЕСТІВ. ЇХ ЧАСТО СТАВЛЯТЬ НА МОГИЛАХ ДІЯЧІВ КУЛЬТУРИ ТА ГРОМАДСЬКИХ АКТИВІСТІВ, ДИСИДЕНТІВ. ЦЕ — ХРЕСТ НА МОГИЛІ РЕЖИСЕРА, ПРЕДСТАВНИКА «ПОЕТИЧНОГО КІНО» ЛЕОНІДА ОСИКИ

Знов козацькі хрести — могили Надії і Івана Світличних, відомих дисидентів. Надія Світлична кілька років провела у мордовських таборах і 1978 року емігрувала до США. В Америці українка була членом закордонного представництва Української Гельсінської групи, редагувала «Вісник репресій в Україні». Надія Світлична померла у США, але її прах поховали  у Києві. У кількох метрах, під калиновим кущем, — могила Івана Світличного, брата Надії, правозахисника і поета.

На Байковому ховають і героїв сьогодення. Наприклад, тут покоїться Родіон Добродомов, який був активістом Автомайдану, потім став добровольцем батальйону «Азов» і загинув у Маріуполі 9 травня минулого року. Але таких могил — військових, що загинули на сході, — тут небагато.

СПІВЦІ ЖИТТЯ

Художники, актори, режисери, поети — багато служителів муз спочивають на Байковому. Деякі могили доглянуті, з живими квітами, деякі виглядають покинутими. Поряд розташовані поховання творців українського поетичного кіно Леоніда Осики та Івана Миколайчука. На могилі режисера Леоніда Осики, який, зокрема, зняв стрічку «Камінний хрест», у граніті вибиті кадри з його фільмів.

Поезія — у похованні відомого сценографа Данила Лідера. Це — квадрат, засаджений густою травою. Так заповів сам Данило Лідер, який тривалий час працював у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, серед іншого, створив сценографію до відомої вистави «Тев’є-Тевель».

Неподалік у затінку — знаменитий Леонід Биков, режисер стрічок «У бій ідуть лише «старі» та «Ати-бати, йшли солдати». Биков, який загинув в автокатастрофі у 50 років, лежить поряд із дружиною Тамарою — вона пережила режисера на 30 років. Кілька років тому з могили зник великий бронзовий бюст Леоніда Бикова. З’ясувалося, що це — не мародери. Донька режисера Мар’яна, яка і зараз живе у Києві, розпорядилася, щоб пам’ятник демонтували. Причина — Леонід Биков не любив пафосу і начебто не хотів би такого монумента.


МАРОДЕРИ РЕГУЛЯРНО «ПРАЦЮЮТЬ» НА МОГИЛІ СЛАВЕТНОГО АРХЕОЛОГА БОРИСА МОЗОЛЕВСЬКОГО, ЯКИЙ ЗНАЙШОВ СКІФСЬКУ ЗОЛОТУ ПЕКТОРАЛЬ. 2007 РОКУ ЗЛОДІЇ ВКРАЛИ З МОГИЛИ ОЗДОБУ У ВИГЛЯДІ ПЕКТОРАЛІ, МИНУЛОГО РОКУ — БАРЕЛЬЄФ ІЗ ПОРТРЕТОМ НАУКОВЦЯ, А МІСЯЦЬ ТОМУ ВІДБИЛИ З МОГИЛИ КОВАНІ  ОРНАМЕНТИ

Справжні мародери регулярно «працюють» на могилі славетного археолога Бориса Мозолевського, який знайшов скіфську золоту пектораль. 2007 року злодії вкрали з могили оздобу у вигляді пекторалі, яку згодом відновили. Кілька років тому поцупили барельєф із портретом науковця. І, буквально місяць тому, відбили з могили ковані орнаменти. Чи знають грабіжники, хто такий Борис Мозолевський? І що таке золота пектораль?

ПІД ВАГОЮ МАРМУРУ І ГРАНІТУ

Політики чомусь люблять завалити могили родичів центнерами білого та чорного мармуру. Слизькі, схожі на басейни, ці меморіальні комплекси, здається, тиснуть на мерця. Мабуть, найкращий пам’ятник на могилі — звичайне дерево. Воно не втратить «парадного» вигляду, якщо не буде кому за ним доглядати, його не вкрадуть мародери, воно дає затінок і уособлює неперервність життя.

Масивне гранітне коло, схоже на сонячний годинник — поховання Володимира Долгорукого, начебто нащадка князів Долгоруких. Володимир Долгорукий народився у Білгород-Дністровському, був відомим віолончелістом і поетом. Коли ввійшла у моду ностальгія за монархією, російський громадський рух «Народный собор» оголосив Володимира Долгорукого головою дому Рюриковичів. Що це змінило у світобудові — невідомо.


НА МОГИЛІ ЛЕОНІДА ОСИКИ У ГРАНІТІ ВИБИТІ КАДРИ З ЙОГО ФІЛЬМІВ. ТУТ — КАДР З ФІЛЬМУ «ГЕТЬМАНСЬКІ КЛЕЙНОДИ», ВІДЗНЯТОГО 1993 РОКУ НА КІНОСТУДІЇ ДОВЖЕНКА ЗА МОТИВАМИ ПОВІСТІ БОГДАНА ЛЕПКОГО «КРУТІЖ»

Проста охайна могила — місце поховання Серго Гегечкорі, сина Лаврентія Берії. Свого часу Серго вивчився на інженера і, за словами сучасників, був фахівцем високого класу. Після смерті Сталіна Берія потрапив в опалу, його вбили, а родичів очікувано репресували. Серго взяв прізвище матері, жив у різних містах Радянського Союзу, працював на оборонних установах, розробляв системи управління ракетами. У 1960-х роках йому дозволили жити у Києві. Тут Серго Гегечкорі працював у науково-дослідних інститутах «Квант» і «Комета», обіймав високі посади і потроху друкував мемуари. 1999 року нащадок Лаврентія Берії вийшов на пенсію і за рік тихо помер.

«ДІЛЯНКА ЛОБАНОВСЬКОГО»

Зменшена копія воріт стадіону «Динамо» підказує — тут спочиває легендарний тренер Валерій Лобановський. Узагалі, одну з найновіших ділянок цвинтаря називають «ділянкою Лобановського», бо серед перших там з’явилася його могила. Поряд — кілька поховань футболістів. Тут лежить Андрій Гусін, який розбився торік, коли ганяв на мотоциклі по автодрому. Неподалік поховали Андрія Баля, відомого гравця київського «Динамо», який помер під час матчу ветеранських команд. Поблизу спочиває Валентин Белькевич, білорус за національністю і «зірка» того-таки київського «Динамо». Валентина хотіли ховати у Мінську, але родичів спортсмена вмовили зробити це у Києві.

На «ділянці Лобановського» багато білого: кілька поховань прикрашені сніжно-білою галькою, дужий білий лев охороняє могилу знаменитого дресирувальника Володимира Шевченка. Довга і тонка біла фігура — пам’ятник на могилі геніального хірурга Миколи Амосова. Позаду — земна куля з чорного мармуру, на якій вибито кардіограму. Буття пульсує без зупину. І треба пам’ятати про смерть — але тільки для того, щоб якнайдужче любити й цінувати життя.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати