Життя солдата строкової служби в Україні оцінене в 3700 гривень
Щороку в нашій країні при виконанні громадянського обов’язку гине понад 400 хлопцівГанна Захарівна Воробйова сказала кореспондентові «Дня»: «Як заступник голови Запорізької міської організації матерів солдатів, що загинули в мирний час, я стверджую, що так само, як і десять років тому, в українській армії абсолютно безглуздо гинуть вісімнадцятирічні хлопчаки. І так триватиме доти, доки військове законодавство не визначить права солдатів і механізми, за допомогою яких вони зможуть захистити своє життя й гідність».
Із загального числа загиблих при виконанні громадянського обов’язку, понад 30% хлопців стали жертвами дідівщини. Багато з тих, хто зазнавав принижень, але залишився в живих, повернулися додому інвалідами.
На думку хлопців, що відслужили в армії, головна причина «процвітання» дідівщини полягає не в жорстокому ставленні солдатів один до одного, а прагненні середнього командного складу використати дідівщину з метою виховання непокірних. Офіцери не бояться втратити роботу, оскільки чинне законодавство не передбачає звільнення за подібні дії. Їм також не страшний розголос, оскільки солдат не має права звертатися до державних органів і до посадових осіб, а повинен усі свої питання вирішувати з прямим начальством.
Володя Войцеховський з Бердичева був побитий сержантом в одну з листопадових ночей 1997 року. Біля півночі сержант прийшов до казарми, розбудив начебто винного Володю й почав бити, не зважаючи на те, що збитий з ніг парубок ударився головою об стінку й знепритомнів. Опам’ятавшись вранці, переляканий і побитий хлопець нікому про те, що трапилося, не розповів. Мовчав і солдат, що чергував у ту ніч «на тумбочці».
За декілька днів у потерпілого підвищилася температура, почався головний біль і командир був змушений відправити його у відпустку. Вдома мати умовила сина звернутися до лікарні. Але оскільки навіть лікареві Володя не сказав про справжню причину свого нездужання, його направили до Житомирського військового госпіталю де понад 20 днів лікували від менінгіту. Тим часом Володі ставало все гірше, й лише після того, як мама наполягла на проведенні томограми, був поставлено справжній діагноз: множинні гематоми мозку.
Після операції в Одеському госпіталі мати Володі звернулася до відповідних органів з проханням призначити синові пенсію за фактом отриманих під час служби в армії травм. Але виявилося, що пенсію Володі не може бути призначено.
— З мамою Володимира Войцеховського ми познайомилися в Одеському госпіталі, — розповідає голова Всеукраїнської організації солдатських матерів Валентина Артамонова. — До мене підійшла лікуючий лікар Володі й попросила допомогти йому оформити пенсію, що виявилося справою надто складною й майже неможливою. Згідно із законодавством, пенсію може бути призначено лише в тому випадкові, якщо факт отримання травм документально підтверджено командуванням і лікарем частини, в якій служив солдат. Природно, цих документів у Володі не було. Ми змогли їх отримати лише після того, як мати Володимира подала до суду позов, чим змусила керівництво частини оформити необхідні документи.
Подібної ситуації не сталося б, якби Володя знав свої права й не боявся відкрито говорити про те, що трапилося.
На жаль, сьогодні солдати строкової служби практично незнайомі із законодавством і не можуть використати його положення в своїх інтересах. «Гуманітарна та правова підготовка проводиться на дуже низькому рівні, — вважає В.Артамонова. — А в деяких частинах ці заняття замінюються роботами на будівництві, в теплицях або їдальні».
Декілька років тому при Державному комітеті соціального та правового захисту військовослужбовців працювали юридичні консультанти. Якщо у солдата виникали проблеми, він міг знайти в своїй частині телефони районного фахівця і звернутися до нього по допомогу. На жаль, зараз комітет розформовано й допомогти хлопцям немає кому. Нещодавно Всеукраїнська організація солдатських матерів звернулася до Президента України Леоніда Кучми з проханням ввести до штату обласних адміністрацій посаду працівника з питань правового та соціального захисту військовослужбовців строкової служби. Але відповідь поки що не отримано.
Проте, незважаючи на юридичну неграмотність солдатів, кожен з них знає, що за самовільне залишення місця служби його буде покарано позбавленням волі, згідно з Кримiнально-процесуальним кодексом. Більшість хлопців перспектива в’язниці лякає, і вони терплять приниження та побої, але дехто вирішує, що краще провести два роки за гратами, аніж продовжувати службу. Зі слів Валентини Андріївни, частіше за все дезертирами стають хлопчаки, які за психологічними характеристиками і загальним станом здоров’я не повинні були бути призвані до війська. Нещодавно до ОСМУ звернулася мати одного з таких дезертирів.
Втікши з частини, Сергій більше аніж місяць йшов додому пішки. Заблукавши, потрапив у одне з сіл Дніпропетровської області, де добрі люди обігріли солдата, що виснажився і знайшли спосіб відправити до Києва. Але за час, що Сергій мандрував, його командир був змушений порушити кримінальну справу і хлопцеві загрожував суд.
Поговоривши з Сергієм, представники ОСМУ наполягли на проведенні медичного обстеження, після якого з’ясувалося, що юнак дуже хворий і повинен бути негайно комісований.
В Україні багато солдатiв до призову ніколи не відвідували лікаря й не мали медичної картки. Валентина Артамонова вважає: «Необхідно ввести систему взаємодії міністерств оборони і охорони здоров’я з питання призовників. Якщо Міноборони України дістане право відстежувати стан диспансеризації підлітків, а також безпосередньо лікувати призовників — ситуація зміниться на краще. Якщо ж помилка все ж таки сталася, держава зобов’язана компенсувати хлопцям моральну та фізичну шкоду. На жаль, сьогодні навіть пенсії та державні страховки виплачуються нерегулярно. Загалом, держава заборгувала колишнім солдатам і матерям загиблих близько 16 млн. гривень. Більше того, досі не зроблений через інфляцію перерахунок страхових сум з моменту укладення договору до моменту виплати грошей. Непрацездатний двадцятидворічний парубок, що став інвалідом у війську, отримує пенсію в 37 гривень, мати загиблого — одноразову компенсацію в розмірі 3700 гривень і надбавку до пенсії — 24 гривні. Таких смішних пенсій немає в жодній країні світу!»