Життя в борг

Нещодавно Кабінет Міністрів виділив із резервних фондів понад 14 мільйонів гривень на погашення боргів за орендоване переселенцями житло. Ідеться про санаторії, гуртожитки, готелі та оздоровчі заклади, в яких люди з окупованих територій оселилися тимчасово, а вийшло, що ледь не на постійну основу. Якщо спочатку їх пускали туди за державний кошт, із жовтня минулого року уряд почав виділяти кошти на компенсацію оренди такого житла. Нагадаємо, що це 800 гривень на особу і не більш ніж 2 400 гривень на родину. Навесні були заяви від чиновників, що ці виплати припиняються повністю, потім вирішили продовжити їх ще на півроку, але ситуація суттєво від цього не змінилася.

Виділених 14 мільйонів гривень вистачить лише на покриття піврічного боргу для п’яти санаторіїв із 800 переселенцями. Загальна цифра боргу, за даними Всеукраїнської громадської організації зі справ вимушених переселенців, 45 мільйонів гривень. До 25 травня Мінекономіки та Мінфін повинні отримати звіт про використання коштів.

Очевидно, що державні заклади, котрі прийняли переселенців, мали проблеми з боргами задовго до того, як отримали нових мешканців. У розмові із секретарем гуртожитку Державного закладу післядипломної освіти «Центр підвищення кваліфікації керівних працівників та спеціалістів промисловості» з’ясувалося, що через борги від опалення їх відімкнули раніше, ніж закінчився сезон (а раніше майже щомісяця приїздили представники «Київенерго» щодо відключення від мережі за борги). Трохи пожили без гарячої води, зараз є, але чи надовго, не знають, бо нових договорів із компанією ще не уклали. Урядові кошти на погашення боргів до них ще не надходили. За прогнозами експертів, ці кошти віддадуть передусім тим установам, де відключають світло та воду.

Переселенка зі сходу, а тепер керівниця ВГО зі справ вимушених переселенців Оксана Єрмішина розповідає, що директори  цих закладів вирішили скористатися ситуацію і перевісити свої давні борги на нових орендарів.

— Був великий скандал із санаторієм в Одесі, куди перевезли інвалідів, а потім нарахували, що проживання за одну людину коштує чотири тисячі гривень, ще півтори тисячі — за харчування, а отримували люди 800 гривень на місяць компенсації. А потрібно було ще й із цього санаторію виїхати, приїхати в Центр соцзахисту й зареєструватись, а на чому приїхати, бо це ж інваліди на візках? — розповідає Оксана Єрмішина. — У Києві був випадок, коли рахунки виставляли переселенцям із боргами за минулі роки. У цьому гуртожитку були борги за тепло вже багато років. Люди жили в приміщеннях з температурою 17 — 18 градусів, а сплачували за опалення 700 гривень щомісяця. Активісти почали вимагати калькуляцію, їм показали, що нібито сюди включено й заміну білизни, й купу послуг, яких насправді не було.

В організації давно міркують над варіантами, як вирішити проблему із житлом на роки: або піти досвідом Грузії, будуючи містечка для переселенців, або ж запровадити доступні кредитні програми для купівлі житла. За словами Єрмішиної, західні інвестори готові компенсувати кредитні ставки, просто наш уряд не бачить потреби в цьому.

— Держава взагалі не виступає гарантом приватної власності. Якби було розроблено механізм, що переселенець купує квартиру, яка є заставою цього кредиту, і при цьому додати 25% вартості того майна, що лишилось у нас на окупованій території цілим та неушкодженим, і все це під гарантії держави, це питання було б вирішено. Це можна було б робити й для будівництва, — додає Єрмішина.

Але чомусь цих варіантів не бачить уряд. І що буде з тими людьми, за яких держава борги так і не виплатить? Неодноразово від Кабміну були запевнення, що адресна допомога переселенцям на оренду житла фінансуватиметься в повному обсязі, для них відновлюватимуть заморожені будівництва, будуть програми працевлаштування. Та, не дочекавшись виконання обіцянок, частина переселенців повертається назад на окуповані території. Назад у війну, втікаючи від безвиході.