Лейпцизьке диво

Завтра в Німеччині відзначатимуть річницю мирних протестів у Лейпцигу. Цього дня 24 роки тому відбулася мирна хода 70 тисяч людей, що йшли вулицями Лейпцига, скандуючи: «Ми — один народ!» Ця акція паралізувала міську владу, й відбулося лейпцизьке диво — сила народу розірвала коло державного насилля й поклала початок кінцю НДР. І загалом вважають, що без подій 9 жовтня 1989 року не було б возз’єднання Німеччини й розпаду Варшавського пакту. З цієї нагоди представництво Фонду ім. Гайнріха Болля в Україні та Посольство ФРН в Україні організували публічний показ документального фільму «Лейпцизьке диво», а також панельну дискусію за темою «Мирна революція в НДР: чому це стало можливим 1989-го?»

Цей привід організатори використали як нагоду обговорити події 1989 року в рамках подіумної дискусії разом із експертами з Німеччини та України, вжитися в історичний контекст та проаналізувати сучасні протестні рухи. Кінозал був заповнений вщент глядачами, а серед присутніх були посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль, перший бургомістр міста Лейпциг Андреас Мюллер, а також ряд німецьких та українських експертів.

ІНІЦІАТИВА ЗНИЗУ ТА «ДОКТРИНА СІНАТРИ»

У фільмі «Лейпцизьке диво» режисери фільму Себастіан Денгардт і Маттіас Шмідт реконструюють у своїй дев’яностохвилинній документаційній роботі драматичні події жовтня 1989 року. Очевидці з обох боків протистояння, а також лейпцизькі громадяни оповідають про «понеділкові демонстрації», що викарбувалися в колективній пам’яті німецького народу як кульмінація ряду протестів і уособлює собою успіх усього демократичного руху Німеччини.

«Події осені 1989 року відтворено в цьому фільмі дуже правдиво, — зазначив перший бургомістр Лейпцига Андреас МЮЛЛЕР, який особисто знав деяких героїв із фільму, — агентами змін тоді стали прості люди, які не погоджувалися з системою, хотіли змін і організувалися. Була інформація про те, як може повести себе армія, але вони не побоялися й здійснили прорив, діючи мирними методами, — за допомогою листівок, ненасильницьких акцій. Насильство не спричинилося до цього дива. Недарма вони скандували: «Ми — народ!»

Що вможливило успіх мирної революції? «Я виріс у Берліні. Коли був на телевишці й дивився згори на Західний Берлін, мені здавалося, що ніколи туди не потраплю, — розповів під час дискусії політолог, експерт із пострадянських трансформаційних процесів Андреас УМЛАНД. — Брати участь у русі було справді ризиковано. Я тоді вчився у Лейпцизькому університеті, тому мене не було в перших рядах. Для людей, які народилися за залізною завісою, всі ці події були дуже несподіваними». Дивом є те, що події 9 жовтня в Лейпцигу розвилися успішно, в той час як попередні протести — повстання 17 червня в НДР, Угорське народне повстання 1956 року в Будапешті, Празька весна 1968 року — завершилися трагічно. Андреас УМЛАНД пояснює це тим, що Горбачов дав зрозуміти, що в суспільстві відбуваються політичні зміни: «Так звана Доктрина Сінатри означала відмову від впливу на східноєвропейські країни. Початком стало те, що Польща та Угорщина змогли діяти самостійно. Але все відбулось справді за кілька тижнів — ще влітку 1989 року комуністичний режим здавався дуже стабільним, а буквально через вісім тижнів усього цього не стало. Стіна рухнула».

«РЕВОЛЮЦІЯ ТА ФОНОВІ ПРОТЕСТИ — РІЗНІ ПОНЯТТЯ»

Із одного боку, між подіями в Німеччині 1989-го та подіями в Україні останніх років є деякі паралелі, адже ініціатива йде знизу. Однак ситуація різна, вважає дослідник протестних рухів в Україні Володимир Іщенко. «Дивлячись на проблеми, з якими стикається Україна, загальна кількість протестів росте. Проте протестна мобілізація в Європі теж може досягати масштабів 1989 року. Йдеться передусім про Францію, Грецію та Іспанію, де введено заходи жорсткої економії, — зазначив Володимир ІЩЕНКО. — В Україні минулого року був пік протестів. Цього ж року близько 60% протестів порушують «насущні» проблеми — боротьбу за зарплату, довкілля, охорону здоров’я, протести проти незаконних забудов і збереження комунальної інфраструктури. Минулого року лише 19% протестних подій порушували питання громадянських прав, натомість соціально-економічні протести складають відносну більшість. Німці же боролися за свободу слова та демократію. У нас трохи інша ситуація», — підсумував експерт.

Журналіст Єгор СОБОЛЄВ додав, що в Україні ситуація набагато краща: «В нас нема такого потужного режиму, а міліція не здатна чинити спротив громадянам, лише формально перебуваючи на «тому боці». Наш ворог — це facebook. Бо ми насправді вільні. Нам не подобається те, що відбувається в країні, однак більшість людей в той чи інший спосіб може втекти від реальності. Нам не диктують, де працювати, що говорити, як виглядати... Однак крадуть свободи не в авторитарний спосіб, а «потрошки».

Політолог Володимир ФЕСЕНКО наголосив на тому, що такі «фонові» протести в демократичних країнах бувають постійно: «Революція — це справді диво. Давайте не змішувати поняття протестів і революції. Революція — це громадський рух за зміну політичного ладу. Події 1989 року в Німеччині можна порівняти лише із 2004 роком в Україні. Завдяки чому стали можливими події в Німеччині? Передусім — перебудові в Радянському Союзі, яка зупинила танки, та розколу всередині правлячої еліти. Революція не завершується на вулиці. Вона має продовжитися, а енергія маси на вулиці має перетворитися в енергію соціально-економічних змін. Тоді буде справжній успіх. Німеччині це зробити вдалося».

Демонстрації у Ляйпцигу мали абсолютно мирний характер. Демонстранти скандували «Ми — народ!», наголошуючи на тому, що на першому місці мають бути права людини та свободи, а не вказівки «зверху».

Кожна успішна демонстрація вела за собою наступну, і з кожним тижнем до борців за свободу приєднувалося все більше людей. Якщо у понеділок 2 жовтня зібралося 20 тисяч осіб, 9 жовтня — 70 тисяч, 16 жовтня — 150 тисяч, а 23 жовтня вже 300 тисяч людей виступили проти комуністичного режиму НДР. Ляйпциг став пунктом зародження позитивних змін у НДР. Прагнення свободи в серцях людей виявилося сильнішим за комуністичну владу.