8 мільярдів марок — і ні пфенігом більше!

Переговори про відшкодування підневільним робітникам за їхню рабську працю під час нацистської диктатури стоять на грані провалу. Про це говорить уповноважений німецького уряду граф Ламбсдорф. Сторони не можуть дійти згоди про суму відшкодувань. Листа з цифрою 8 мільярдів канцлер Шрьодер написав американському президентові Клінтону. В листі говориться, що це — останнє слово німецької промисловості та уряду. П'ять з восьми мільярдів марок виділяють промислові підприємства, три дає уряд.

Американці поки що офіційно не відповіли на пропозицію й не запропонували своїх обсягів відшкодування. Цифри, які називаються адвокатами жертв нацизму, коливаються. Найменше, що чулося з-за океану, — 10—12 мільярдів марок. Граф Ламбсдорф сказав, що він дуже занепокоєний, що ініціатива німецької промисловості, яка створила відповідний фонд, може розвалитися, якщо протилежна сторона не висловить остаточних пропозицій і якщо США не гарантуватимуть німецьким підприємствам, що на них після виплат не подаватимуться нові судові позови.

Такий стан справ. Що ж призвело до нього?

Ініціатором і мотором виплати відшкодувань є Міжнародний єврейський комітет, який вимагає, щоб Німеччина нині заплатила жертвам нацизму, за словами німецького президента Рау, за «безмірний біль» рабської праці. Зрозуміло, що як і в усякій складній і давній справі тут виникли різні уявлення про обсяг відшкодувань. Довгий час суми не називалися, і з одного боку йшлося пошепки про десятки мільярдів доларів, з іншого так само неголосно — про кілька мільярдів німецьких марок.

Різні суми обговорювалися й від різного уявлення про «багато» й «мало». Те, що американському громадянинові здається «мало», було б для українського чи російського громадянина «досить». Десять тисяч марок, які міг би одержати кожен колишній підневільний за нинішньою німецькою пропозицією, допомогли б на роки забезпечити життя «східняків», які одержують — і то не постійно — як дадуть, пенсії в 10—20 доларів на місяць. Для колишніх підневільних робітників та в'язнів концтаборів, котрі живуть на Заході, сума в 10 000 марок — приємна дещиця, але далеко не ті гроші, якими можна відшкодувати роки рабства.

Довгий час обидві сторони підозрювали одна одну в нечесній грі й проштовхували до преси «дезу»: американці говорили, що німці хочуть протягти з виплатами якомога довше, аби питання вирішилося «фізіологічно» — колишні в'язні вже далеко не молоді люди. Зрозумівши небезпеку такої підозри, німецька сторона заявила, що виплати одержать всі, хто був живий на лютий 1999 року.

Зі свого боку в Німеччині почали ходити чутки про те, що адвокати колишніх рабів одержать відсоток від суми виплат і тому зацікавлені не в найшвидшому вирішенні питання, а в боротьбі за найвищу суму — навіть якщо цей двобій і триватиме рік чи два. Правдива інформація спростувала і цю непристойну підозру.

Та на цьому не скінчилося. Як відомо, у фонд відшкодування підневільним висловили своє бажання внести гроші лише зо два десятки великих німецьких концернів. А решта? Кілька днів тому з'явився підготовлений американцями список сотень німецьких фірм, які використовували підневільну працю. У списку був натяк: треба й вам покласти свою дещицю у фонд.

Інша сторона не залишилася в боргу: в Німеччині створено ініціативу німецьких підневільних робітників, яких після закінчення війни було примусово вивезено до Радянського Союзу, і де вони — теж не в санаторних умовах — відбудовували заводи, фабрики й вокзали. Ці люди теж готові подати урядам тих країн, де вони провели на «ударних будовах соціалізму» по кілька далеко не найкращих років, свої скарги про відшкодування.

P.S. Учора завершився тритижневий термін для американців подумати над німецькою пропозицією.