Алан КУПЕРМАН: США проводить відкриту політику просування демократії

Професор Техаського університету Алан КУПЕРМАН — відомий фахівець з міжнародних відносин. Він працював консультантом багатьох американських конгресменів. Його перу належить багато аналітичних матеріалів, що публікувалися у New York Times, Washington Post, Foreign Affairs. Цікавими є погляди цього експерта щодо впливу США на інші країни, експорт революції, а також роль ЄС і Росії у міжнародних відносинах. В інтерв’ю «Дню» він дає оцінку подіям довкола призначення на посаду прем’єр-міністра Віктора Януковича і підписання Універсалу. Американський науковець також розповідає про те, що в США змінилось ставлення до українського Президента.

— Чи не здається вам, що роль Європейського Союзу в світі зростає у порівнянні зі значенням США?

— Щоб визначити, так це чи ні, треба розглянути економічний та мілітарний аспекти. Економічно Європа зростає швидше, ніж США, причому це спричинено не успіхами окремих країн, а тим фактом, що нових членів ЄС багато! Фактично ВВП та інші подібні показники зростають у США швидшими темпами, ніж в європейських країнах, але за рахунок великої кількості «новоприбульців» до ЄС сукупні індикатори економічної могутностi Європи вищі. І населення в Євросоюзі більше. Отже, якщо ви враховуєте лише економічний аспект, то ЄС, звісно, у світі виглядає потужнішою силою, ніж Сполучені Штати. Якщо ж дивитися на військову міць, то обсяги американської мілітаристської могутностi зростають набагато стрімкіше. А країни, що вступають до Євросоюзу, не можуть цим похвалитися. Тим більше, що Європа витрачає кошти на мілітарні справи дуже неефективно. Якщо вистачає грошей на оплату праці солдатів, то їх бракує на нові військові технології та розвиток комунікацій.

Тепер треба розібратися що важливіше: мілітаристська чи економічна складовi потужності. Що таке влада? Це здатність людей примушувати робити те, що вони ніколи не робили би без примусу. Що змусило Лівію згорнути свою ядерну програму? Економічний потенціал Європи? Ні. Військова міць США. Чому Іран є незламним у своєму прагненні збагачувати уран? Це реакція не на економічну політику ЄС, а на військову мiць Штатів.

З іншого боку, влада економіки Євросоюзу полягає в тому, що дедалі більше країн хочуть долучитися до об’єднаної Європи аби стати територією вільного ринку. Але врахуйте інше: головні гравці ЄС не є абсолютними союзниками в сенсі зовнішніх стратегій. Вони мають різну безпекову політику, і це є проблема. Підсумовуючи, скажу, що надто спрощеним виглядає підхід, відповідно якому вплив Європи зростає, а США — зменшується.

— Як може вплинути на баланс сил у сенсi намагання Росії відновити біполярний світовий порядок, який існував за часів холодної війни?

— Російський президент Володимир Путін розуміє, що прагнення відновити щось схоже на Радянський Союз є безглуздим. Росія хоче встановити порядок, але не зовсім такий, як за часів холодної війни. Вона прагне відновити свої сфери впливу на великій частині колишнього СРСР, тобто залишитися економічним та військовим союзником пострадянських республік. Також вона хоче мати вплив на їхні внутрішні справи, блокувати їхні пронатівські прагнення. Кремль розглядає НАТО як загрозу суверенітету, свободі і своїй впливовості. Інший аспект — внутрішні справи. Росія має не таку політичну систему, як країни-члени НАТО, і її можна охарактеризувати як щось середнє між авторитаризмом та демократією.

Чому так? Путін чітко усвідомив, що капіталізм, який мав місце в Росії у 90-х роках, був вигідним лише для деяких людей у державі, тобто, це був помилковий шлях. Тому тепер у внутрішній політиці застосовується повсякчас «залізна рука» для контролю економіки. Цікаво ось що: Кремль вважає, що політична модель, винайдена ним останніми роками, може бути корисною ще й для України, Білорусі, Придністров’я, Таджикистану, Узбекистану, Киргизстану та Китаю.

До слова, Китай як і безліч інших держав, виступає за багатополярний світ, протиставляючи його світопорядку, в якому є США з одного боку, і решта держав (буцімто нижчого гатунку!) — з іншого. До речі, Шанхайська організація співробітництва була задумана як інституція, яка ставить метою співпрацю держав проти терористів. Вона, звісно, не Варшавський пакт, але її члени свідомо не пускають до своїх лав США і хочуть у будь-який спосіб протиставити їй свою самодостатність. Але Китай та Росія не об’єднуються в союз, щоб протистояти США — отже, ми вже не маємо біполярності.

— Чи може революція бути експортованою?

— Росія відкрито підтримувала Віктора Януковича у боротьбі проти Віктора Ющенка. Білокам’яна під час президентських виборів у вашій державі повсякчас наголошувала на тому, що у Східної України тісні зв’язки з Росією... Я згоден із цим, але не думаю, що про це мав говорити Путін! Щоправда, зараз важливіше інше: здавалося, що Росія програла, але невдовзі Янукович повернувся до влади!

Щодо впливу США, то вони проводять відкриту політику просування демократії у деяких авторитарних країнах, підтримуючи ті політичні партії, якi хочуть змінити уряд. Це просування ідеї революції чи еволюції? Ні, це прагнення змінити режим. Не тільки США, а й міжнародні організації виступають за такі зміни, і вони також є абсолютно прозорими в цьому — минули часи ЦРУ. Результати? Такі намагання мали успіх у Сербії, Грузії, Україні та Киргизстані. Щоправда, з багатьох причин у цих країнах (крім Грузії) відбувалася корекція (чи навіть повернення на 180 градусів!) державного курсу, але це вже після зміни режиму, тому це зовсім інше питання. Головне для нас те, що Вашингтон є прозорим у просуванні демократії через різні фундації, що їх засновують усередині держав.

— Тобто США давали гроші різним неурядовим організаціям в Україні, які просували (як виявилося, успішно!) ідею революції?

— Ми не називаємо те, що у вас відбулося революцією — це ваш термін. Він нам видається занадто об’ємним поняттям. Натомість використовуємо словосполучення «зміна режиму». США виділяють гроші тим силам, які просувають ідею зміни режиму. Спочатку — різним фундаціям, а ті, у свою чергу, фінансово забезпечують певні партії та неурядові організації.

— Яку репутацію Віктор Ющенко має в США? Чи змінилася вона за останні півтора року?

— Український Президент мав репутацію ліберального політика, некорупціонера, прогресивного демократа. А натомість його конкурента на виборах 2004 року, Віктора Януковича, який вважався відданим Росії, — комуністом і корупціонером. Поступово люди, які займаються питаннями України глибше, стали стверджувати, що Ющенко не такий уже й чистий, а Янукович — не настільки брудний, і прірва між ними не надто велика. Коли з’явилися результати парламентських виборів, то американці стенали плечима: як могли демократичні українські виборці підтримати на парламентських виборах «корумпованого комуніста» замість чудового демократичного прозахідного політика Ющенка?

— Як ви оцінюєте події довкола призначення Януковича на посаду прем’єр-міністра і значення Універсалу?

— Виглядає так, що Президент України робив усе що міг, аби все-таки не погодитися на прем’єрство Віктора Януковича. Однак врешті- решт глава держави змушений був зважити на величезну підтримку Януковича виборцями та на той факт, що з Ющенком відмовилася співпрацювати Юлія Тимошенко. Фахівці з питань української політики вважають, що вона є опортуністкою і на перше місце ставить кар’єрне просування. Для мене особисто очевидним є те, що саме вона є відповідальною за всі ці процеси, проте їй американські ЗМІ приділяють не багато уваги. Вони натомість зосередилися на тому, що Ющенко буквально вичавив з Януковича обіцянки підтримувати прозахідну політику. Якщо ж остаточно узагальнювати, то впадає у вічі занепокоєність у тоні журналістських матеріалів: мовляв, чи це все не означає зміни напрямку руху України на 180 градусів порівняно з гаслами помаранчевої революції?

Автор висловлює подяку за допомогу в організації та підготовці інтерв’ю Європейському Університету Віадрина (Франкфурт- на-Одері, Німеччина) та експерту Центру близькосхідних досліджень Олені Сирінській (Київ)