Александр Квасьнєвський: прагматик від політики

— Яким ви бачите майбутнє Польщі в Європі?

— Наша роль у Європі залежатиме від двох чинників: по- перше, від того, чи вдасться нам зберегти швидкий економічний розвиток. Потрібно ще десять років, а може й дещо більше, щоб подолати розрив між нами і країнами Західної Європи. По-друге, Польща, яка вже є членом НАТО і веде переговори про приєднання до Євросоюзу, — серйозний учасник європейської інтеграції. Враховуючи сорокамільйонне населення і географічне положення, за відповідного економічного розвитку Польща має відігравати у Європі роль, аналогічну до тої, яку відіграє така країна, як Іспанія.

— Про економічні успіхи Польщі в останні роки мовилося немало. Економічне зростання торік становило близько п'яти відсотків. Разом з тим деяких поляків непокоїть, що надто швидка інтеграція в європейські інститути не тільки призведе до зміцнення економіки і розвитку соціальної сфери, але може завдати шкоди польській самобутності, тому, що останнім часом прийнято називати національною ідентичністю, системою цінностей. Чи не маєте ви подібних побоювань?

— Дискусія на цю тему відбувається в Європі з самого початку інтеграційних процесів. Отже, питання про те, наскільки європейська співпраця загрожує національним цінностям окремих держав, не є новим. Можна сказати, що внаслідок європейської інтеграції останніх 50 років французи залишилися французами, німці — німцями, а італійці — італійцями. Зате всі вони зуміли знайти те, що є загальним для всієї Європи, і збереження цих цінностей є одним із найважливіших досягнень останніх років. Моя відповідь тим, хто стурбований втратою чи розмиванням національних цінностей, така: ми будемо по-справжньому захищати ці цінності, якщо вони будуть відкритими для зовнішніх впливів, а не стануть штучно зберігатися у своєрідному заповіднику. Польща має свої цінності, і я впевнений, що вони є суттєвими. Це і культура, і традиції, і терпимість до інакомислення, це повага до чужої думки, відкритість для світу. Не варто побоюватися, що вони в чомусь там розчиняться. У них — наша сила і наш внесок у загальноєвропейську систему цінностей.

— Десять років тому внаслідок рішень «круглого стола» до влади прийшов некомуністичний уряд на чолі з одним із інтелектуальних лідерів «Солідарності» Тадеушем Мазовецьким. У ті роки суспільство Польщі було роз'єднаним. Чи існує ідеологічна поляризація у польському суспільстві сьогодні?

— Так, суспільство розділене у своєму ставленні до історії. У Польщі весь цей час існує розподіл на тих, хто був при владі до 1989 року і тих, хто був в опозиції і створював незалежну профспілку «Солідарність». Та він відіграє все меншу роль, особливо серед молоді. У нас багато політичних партій, у парламенті два великих політичних блоки — лівий і правий, і можна говорити, що політична система в Польщі більшою чи меншою мірою така сама, як і в будь-якій демократичній європейській країні. Нині все актуальнішим стає розшарування суспільства за рівнем прибутків, яке, здається, зростає. Це одна з найбільш серйозних соціальних проблем.

— Багато хто у Польщі оцінює вас як надто прагматичну людину, яка вважає за краще не висловлювати власну думку з гострих політичних питань. Кажуть, що ви — людина без ідеалів. Яке ваше ставлення до думок такого роду?

— Я, мабуть, справді представляю те покоління, яке на політику дивиться прагматично. Але це не означає, що у нас немає власних ідей або що ми байдужі до таких понять як свобода, демократія, розвиток. У нас є теж свої уявлення про майбутнє. Ми хочемо бачити Польщу серед держав Європейського Союзу. Наш прагматизм не позбавлений уяви. Ми знаємо, що потрібно Польщі.

— У своїх виступах ви часто згадуєте про необхідність зміцнювати зв'язки з Росією. У середині вересня Польщі завдала шоку заява міністерства закордонних справ Росії, оприлюднена у зв'язку з шістдесятою річницею вступу радянських військ на територію Польщі і приєднанням Західної України і Західної Білорусії до СРСР. Заява Смоленської площі тлумачила події 1939 року як акт самооборони. ( У документі говорилося: «Твердження офіційної Варшави про те, що 17 вересня 1939 року здійснено агресію колишнього СРСР проти Польщі, не мають підтвердження у міжнародних юридичних документах і не можуть бути прийнятними»). То, може, взаємна підозрілість і неприязнь між Москвою і Варшавою — неминуча реальність, з якою доведеться змиритися і надалі?

— Сподіваюся, що ні. Заява МЗС Росії викликала у Польщі здивування. Всім прекрасно відомо, що існував Пакт Ріббентроп—Молотов із секретними протоколами, на основі яких радянські війська увійшли на територію ще тоді незалежної польської держави. Молотов, нарком закордонних справ СРСР, оголосив, що з карти зникло нарешті потворне породження Версальського договору, тобто Польща. Все це однозначно доводить, що ми мали справу з агресією. Я вірю тому, що заява МЗС не відображає те, що думають президент Єльцин і росіяни. Шляхом фальсифікацій історії хороші відносини не налагодиш. Щоб відносини між нашими народами були якомога природнішими, відкритішими, доброзичливішими, треба говорити правду, навіть якщо ця правда комусь неприємна. Причому з обох боків. Провину за помилки минулого не можна покладати виключно на росіян. З боку Польщі також є моменти, про які ми повинні говорити ясно і чесно, хоча це не викликає у нас, поляків, приємних емоцій. Правда — найкращий шлях до примирення між народами.