Артурас ПАУЛАУСКАС: Імпічмент показав — у Литві зріла демократія
Візит Артураса Паулаускаса до України був запланований ще до нещодавнього імпічменту президенту Литви. Київські зустрічі, за словами членів литовської делегації, є дуже важливими — в тому числі завдяки їм Вільнюс виходить із часткової міжнародної ізоляції, в якій він опинився через «Паксасгейт». Крім того, українсько-литовські відносини завжди були прикладом особливого діалогу, незалежно від персонального складу керівництва двох країн. Учора на зустрічі з прем’єр-міністром Віктором Януковичем Артурас Паулаускас заявив, що Литва зацікавлена в якомога швидшому наданні Україні ринкового статусу з боку Європейського Союзу і створенні зони вільної торгівлі Україна — ЄС. Напередодні ж виконуючий обов’язки президента Литви підтвердив, що Вільнюс підтримує європейські та євроатлантичні прагнення Києва.
Перебуваючи у Києві, Артурас ПАУЛАУСКАС знайшов час відповісти на запитання «Дня».
— Які, на вашу думку, негативні й позитивні наслідки імпічменту президенту Литви — «Паксасгейта»?
— Ми ще вивчаємо ці уроки, і їх не повною мірою всі усвідомили. Але ми передусім зрозуміли, що повинні більше контролювати фінансовий бік партійної діяльності та виборчих кампаній, підготували відповідний закон. Звісно, слід переглянути й скорегувати юридичну процедуру імпічменту. Адже автори нашого закону про імпічмент напевно не вірили, що йому знайдеться застосування. І ще один висновок: слід більше уваги приділяти соціальним питанням, бо соціально уразливим людям дуже легко наобіцяти золоті гори. Так було на останніх виборах. А коли під час передвиборної кампанії політик багато наобіцяє, а потім не має можливості реалізувати свої обіцянки, починає вигадувати якісь не зовсім чесні ходи, щоб якось виправдати свою бездіяльність. Одним словом, вважаю, що уроки імпічменту буде винесено, але головне, щоб подібне не повторювалося.
Слід також зазначити: ми показали, що будь-який політик, незалежно від свого рангу, повинен нести відповідальність за здійснене. Ми перевірили, як у нас діють демократичні інститути, чи здатні ми в конституційному полі, правовим шляхом вирішувати такі кризи. І виявилося, що у нас досить зріла демократія.
— Наступного місяця Литва стане членом Європейського Союзу. Частиною якої Європи відчуває себе ваша країна — «старої», «нової» або якоїсь ще?
— Ми представляємо Європу єдиною. Звісно, десять нових членів, які зараз приєднуються до ЄС, мають відчувати себе рівноправними. Євросоюз ще повинен пристосуватися до існування в новому форматі. Ми ставимо завдання стати повноправними членами, а для цього необхідний певний час. Але в Європі не повинно бути різних швидкостей — першої, другої — всі мають розвиватися в одній швидкості. Вирішення проблем мають бути єдиними і для нових, і для старих членів. Жодного поділу існувати не повинно.
— Що було найскладнішим для Литви на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції? Який досвід, на вашу думку, могла б перейняти Україна?
— Найважчими питаннями були: необхідність закриття Ігналінської атомної електростанції та проблема калінінградського транзиту. Було нелегко, але рішення знайшли. Що стосується інтеграції до НАТО, то ми починали створювати свої Збройні сили з нуля. Нам у цьому плані було легше: не було старих реліктів, необхідності реорганізовувати, реформувати армію. Ми цю історію писали наново і в цьому була наша перевага порівняно, приміром, з Польщею, Чехією. Наш досвід зараз переймає й Україна: українські офіцери навчаються в Литві, наші офіцери приїжджають до вас передавати досвід. У Литві військові, особливо офіцери, здебільшого — випускники іноземних вузів — становлять не тільки дуже кваліфіковану частину армії, а й елітну частину суспільства. Вони — високоосвічені професіонали, і сьогодні ставлення до військових зовсім інше, ніж було в минулі 50 років…
— Для оптимізації зусиль держав, які прагнуть до НАТО, свого часу було створено Вільнюську групу. Яким сьогодні може бути співробітництво цього об’єднання з країнами, що не входять до нього, зокрема, з Україною?
— Ми завжди заявляли, що двері НАТО потрібно тримати відкритими для країн, які хочуть вступити до Альянсу. Співпраця у Вільнюській десятці виявилася дуже ефективною для досягнення членства в НАТО. І зараз ми запрошуємо до співпраці країни, які поки що тільки прагнуть вступу до Альянсу — Україну, Грузію.
— А яке сьогодні загалом значення колишніх республік СРСР для Литви?
— Ви знаєте, ми вже давно цю абревіатуру не використовуємо, можна сказати, що ми практично забули її. Майже всі пострадянські країни нині — самостійні держави, і ми бачимо, що розвиваються вони дуже нерівномірно. Досвід балтійських країн свідчить, що стартові позиції для всіх були практично однаковими. Але, на превеликий жаль, зокрема, закавказькі держави — Грузія, Вірменія — загрузли в конфліктах i зазнають серйозних економічних труднощів. Чому шляхи розвитку республік виявилися такими різними? Не дуже важко зрозуміти причини. Скажімо, Литва від самого початку твердо визначила свої цінності як західні. Курс на Європейський Союз та НАТО прийняли вже 1992 року, і десятирічна робота принесла плоди. Коли немає ясності з курсом, блукання заважає країні розвиватися, робити конкретні кроки у правильному напрямку. Вважаю, у країнах колишнього Союзу зараз є приклади й погані, й хороші — кожен може вибирати.
— А в Україні ви побачили якісь хороші приклади?
— Так, звісно, ваша економіка розвивається, Київ — це зростаюче європейське місто, і в суспільному житті відчуваються політичні зміни. Ми бачимо в Україні зміни на краще і бажаємо, щоби вони й надалі йшли таким шляхом. А ми завжди пропонували свій досвід. Литва вважає Україну своїм стратегічним партнером, вважаю, ми можемо співробітничати і на політичному рівні, і активніше розвивати партнерство в економіці.
— І українська, і литовська економіки залежать від російських енергоносіїв. Як ваша країна вирішує цю проблему?
— Ми, звісно, залежимо від поставок газу з Росії, але ми приватизували нашу газову компанію («Литовський газ». — Ред. ) і розподілили акції таким чином: третина акцій належить німецькій компанії, третина — «Газпрому», третина залишилася в руках литовського уряду. Така форма управління дозволяє пом’якшувати ризики. Але звісно, ми не маємо альтернативи російському газу, і сама Європа докладає великих зусиль у пошуках цієї альтернативи. Ми маємо намір будувати сховища, щоби зберігати газ для екстремальних випадків.
— Чи ви балотуватиметеся на посаду президента?
— Я вважаю, що зараз найсильнішим кандидатом на пост президента був би Альгірдас Бразаускас. Якщо він не зважиться балотуватися, тоді — Валдас Адамкус. А якщо й він не братиме участі у виборах, тоді я висуну свою кандидатуру. Але поки не маю таких намірів. Моє завдання — протягом двох місяців, що залишаються до виборів, активно працювати на цьому посту, робити все можливе для припинення ізоляції Литви, яка тривала шість місяців, для поновлення зв’язків на вищому рівні. Є багато внутрішніх проблем, вирішення яких припинилося через кризу навколо імпічменту. І звичайно, потрібно відновити моральний авторитет інституту президентства. Вважаю, над цим мають працювати кілька наступних президентів Литви. І в будь-якому випадку я готовий продовжити роботу в парламенті.
