Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Берегині Афганістану

«Модель розвитку країни оберемо самі»,— переконана професор Сакіна ЯКУБI
05 лютого, 00:00
Директор Афганського інституту навчання, професор Сакіна ЯКУБІ — всесвітньо відома жінка, лауреат багатьох міжнародних премій, однак в Україні про неї чули дуже мало. Медик, яка здобула освіту в Сполучених Штатах, а за талібів створила цілу мережу підпільних шкіл для жінок і дівчат, що були позбавлені права вчитися, сьогодні Сакіна Якубі працює пліч-о- пліч з новим афганським урядом. Своє завдання вона формулює просто: «поліпшити життя людей». У Києві пані Якубі була гостею Інформаційно-консультативного жіночого центру. Вона та її колеги взяли участь у тренінгу «Уповноважувальна освіта». «Я дуже мало знала про Україну, — сказала професор Якубі на зустрічі з журналістами «Дня». — Коли приїхала сюди, побачила приємну гостинність й благородство вашого народу. Я полюбила цю країну. Ваші люди дуже освічені й виховані. Я заберу ці враження з собою до Афганістану. Сподіваюсь, що коли-небудь наша країна матиме такий рівень розвитку освіти й суспільства, як Україна».

— Багато хто, принаймні на Заході, чув про вашу діяльність за часів Талібану. А чим сьогодні займається Афганський інститут навчання?

— Ми працюємо переважно з жінками й дітьми в галузі охорони здоров’я та освіти; також ми розповідаємо людям про їхнє право та можливості навчатися. Освіта — ключ до будь-якої модернізації. Ми тренуємо вчителів, адже гарний педагог добре підготує учнів, а освічені люди сформують гарне громадянське суспільство. Якщо ж люди неосвічені, в країні почнеться безлад, як це було в Афганістані. Наш народ 24 роки страждав від війни. Ми намагаємося вчити людей, допомагати їм зрозуміти, як самостійно стати на ноги, щоб ніхто інший ні їм, ні їхнім дітям не диктував, як жити.

Афганський інститут навчання — переважно жіноча організація, наш персонал — це 360 жінок. Щороку у наших програмах беруть участь 250 — 300 тисяч жінок і дітей. Також ми маємо декілька клінік. Впродовж семи років наша організація працює в Пешаварі (Пакистан) з афганськими біженцями. Як ви знаєте, біля трьох мільйонів афганців втекли до Пакистану. За талібів ми мали 79 підпільних шкіл для жінок і дітей в Афганістані. Завдяки тому, що громади нам довіряли, вдалося вивчити біля 3800 жінок і дівчат. В одній кімнаті займалися учениці першого-восьмого класів. Сьогодні маємо офіси в Кабулі, Гераті, Джелалабаді. Сподіваємось, що в майбутньому матимемо офіси в кожній з 31 провінції Афганістану. Ми працюємо пліч-о-пліч з урядом, наше завдання — допомогти йому поліпшити життя людей.

Звичайно, ми цікавимося різними освітніми методиками, тому курс за програмою «Уповноважувальна освіта», який я та мої колеги прослухали в Києві, був для нас дуже корисним. Цей тренiнг роз’яснює, як навчити людей думати самостійно, а не просто зазубрювати книжки. Така програма конче необхідна в Афганістані, щоб люди могли самостійно аналізувати становище й знаходити вихід з проблем, уникаючи того, щоб їхніми думками й діями маніпулювали інші.

— Якби таліби викрили ваші підпільні школи, що б загрожувало вчителькам та ученицям?

— Світ знає, що робили таліби. Це був нелюдський режим терору. Талібам було байдуже, з ким вони мають справу — з жінкою чи чоловіком, дорослим чи дитиною. Коли вони хотіли покарати людину, робили що завгодно: саджали до в’язниць, катували, вбивали, розпинали. Якби наші школи викрили, в небезпеці опинилися б також члени родин вчительок та учениць. Тому, перш ніж відкрити підпільну школу, ми вели переговори з громадою, просили її допомоги. Ми запитували, чи зможе громада захистити нас від талібів, і люди обіцяли. Афганський народ любить вчитися. Тому наша програма була успішною. Двічі таліби наближалися до нас, але нам якось вдавалося викрутитися. Рівень освіти в наших школах був вищим, ніж у офіційних. Зараз наші випускниці викладають у відкритих після повалення Талібану школах.

— Чи відчуваєте ви в афганському суспільстві стійкий запит на вашу діяльність? Чи мають афганські жінки потребу в таких світських цінностях, як освіта, самореалізація?

— Звичайно, наша робота потрібна людям. Кожен новий центр, що ми відкриваємо, за тиждень-два вщент заповнюється жінками, які приходять туди порадитись, здобути освіту, просто посидіти й поговорити, приводять туди своїх дітей. Уряд Афганістану, який нас підтримує, знає, що наша програма справді допомагає людям, особливо вчителям. Тому уряд заохочує нас готувати вчителів. Не варто забувати, що Афганістану сьогодні бракує людських ресурсів. Досі ми підготували тисячі вчителів. Сотні людей записуються в черги, щоб потрапити на програми нашого інституту. Люди спраглі за освітою. Чим більше їх пригинали до землі, тим більше вони хотіли вчитися. Сьогодні дуже бідна афганська сім’я, яка не має чого їсти, віддасть половину своїх заробітків, щоб діти могли ходити до школи й вчитися. Нашому інституту особливо довіряють, адже ми відкриваємо програму тільки тоді, коли цього просить громада. Ми йдемо туди, де нас кличуть.

— Талібан, що позбавив афганських жінок усіх прав, — рух не тiльки i не стiльки афганський. А яке місце відводять жінці власне афганські традиції, зокрема, пуштунський кодекс честі Пуштунвалі?

— Таліби були вихідцями з різних країн світу — серед них були пакистанці, чеченці, араби, а не лише афганці. Афганці люблять освіту. Як я вже казала, кожна сім’я в Афганістані бажає, щоб її діти вчилися. Щодо жінок, наше суспільство таке саме, як будь-яке інше. Є група людей, які вірять в освіту, демократію, права жінок, а є група, яка у все це не вірить. Однак ті, хто сьогодні працює в афганському уряді й разом з ним, вірять, що афганські жінки повинні мати освіту, повинні займати керівні посади. В складі нового афганського уряду — жінки, чоловіки, пуштуни, таджики… Ми всі сьогодні працюємо разом. Так, нам би хотілося, щоб жінок на керівних посадах, в тому числі й в уряді, було більше, але ж ми тільки отримали владу над нашою країною. Ми над цим працюємо. У наших жінок сьогодні є можливість досягти становища, якого вони прагнуть.

— Афганське суспільство і держава стоять зараз перед потребою модернізації. В європейській публіцистиці, політології відрізняють три моделі модернізації ісламської країни: саудівську, турецьку, іранську. На вашу думку, який сценарій розвитку є найбільш реалістичним і відповідним для афганського суспільства?

— Модель розвитку ми оберемо для себе самі. Афганістан досить настраждався від людей, які говорили: будьте такими чи такими. Сьогодні ми — демократична країна, й збираємось самі будувати своє майбутнє. Для цього ми вчимо дітей і жінок думати самостійно. За 24 роки люди втомились від війни, вони хочуть жити в мирі, хочуть, щоб їхні діти жили в мирі. Нам потрібен спільний шлях, який виходитиме з того, що робили наші предки, з культурних, релігійних цінностей нашої країни. Ми були мусульманами багато- багато років. Іслам — це релігія миру, і ми хочемо жити в мирі.

Шукаючи власну дорогу, люди Афганістану сьогодні дуже цікавляться всім, що відбувається у світі, вони хочуть відчути себе частиною світу, від якого були відрізані стільки років.

— Міжнародна організація з міграції спільно з міністерством Афганістану у справах жінок розпочинає програму жіночої освіти. Чи планує ваша організація співпрацювати з цією програмою?

— Міністр у справах жінок Хабіба Сурабі — одна з моїх учениць. Звичайно, ми будемо співпрацювати з цією програмою. Нещодавно Афганістан відвідала делегація зі США. Сполучені Штати надають афганському міністерству у справах жінок $2,5 млн. на різні програми з розвитку грамотності, економічних навичок тощо.

— Наскільки ми розуміємо, ті зміни, що зараз відбуваються в Афганістані, є наслідком антитерористичної кампанії, очолюваної США. Чи має афганське суспільство імунітет проти Талібану, чи здатне воно самостійно протистояти подібним рухам?

— На мою думку, це дуже гарний приклад для світу, що нація не повинна дозволяти комусь іззовні приходити до своєї країни . Це також урок для афганського народу. Ви знаєте історію Афганістану: його багато разів намагалися завоювати, й кожного разу завойовників зупиняли. Думаю, люди не повинні допустити нового Талібану. Ми дамо відсіч таким рухам.

— Чи не боїтеся ви поширення в афганському суспільстві негативного ставлення до освітніх програм через те, що деякі з них здійснюються за підтримки Заходу? Ви не боїтеся того, що знайдуться люди, які скажуть: «Не потрібно, щоб наші жінки вчилися, бо цього хочуть американці»? Ви не боїтеся реакції?

— Знов-таки висловлюю власну думку. Сьогодні Афганістану передусім потрібна безпека, захист, який повинна нам надати міжнародна спільнота. Маю на увазі й захист від зовнішнього втручання також. Однак наша ментальність не дозволить нам просити фінансової чи гуманітарної допомоги. Нам потрібна тільки початкова допомога, щоб наша економіка почала працювати. Нам цю допомогу пообіцяли й мають обіцянки дотриматися, адже таке, як в Афганістані, могло статися будь-де. Ми вже починаємо відроджувати свою країну. Тільки-но ми встанемо на ноги, виконаємо наш обов’язок: самостійно відбудувати Афганістан, щоб не просити допомоги у Заходу, не залежати від нього. В нас буде своя система освіти, все своє.

— На вашу думку, скільки в Афганістані залишилося схованої зброї? Чи не може статися так, що через цю зброю знову проллється кров? Якщо афганський чоловік матиме гроші, що він придбає перш за все: книги й комп’ютер чи автомат?

— Я, мій брат і чоловік куплять комп’ютер, а не автомат. Сказати ж за всю країну я не можу. Уряд хоче, щоб кожен здав зброю, і робить для цього все можливе. Сьогодні кожна машина на вулицях Кабула обшукується. Однак поки що через не зовсім безпечну ситуацію в Афганістані існує можливість, що люди приховуватимуть зброю. В той же час дуже багато громадян добровільно здають зброю, виказують, де вона є, бо втомилися від війни. Так багато дітей померло, так багато молоді загинуло, так багато жінок стали вдовами, так багато будинків зруйновано, так багато людей стали каліками. Люди Афганістану не можуть дивитися на зброю.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати