Близькосхідний ривок України

Поїздку українського Президента Леоніда Кучми на Близький Схід як тільки не оцінювали і в яких фарбах не змальовували. З одного боку звертають увагу на пробудження Києва з тривалої сплячки, оскільки Україна, нарешті, почала активніше проникати на досі не повністю освоєні ринки. З другого боку вважається прикметним, що український глава вирушив у далеко не спокійний регіон з миротворчою місією, аби донести до керівників арабських держав українські пропозиції у врегулюванні палестинсько-ізраїльського конфлікту. Окремі експерти не забувають при цьому зауважити, що, за великим рахунком, відвідини Президентом Сирії, Лівану та Йорданії — фактично перший закордонний візит Президента в цьому році (якщо не брати до уваги простір країн СНД). Західна преса, у свою чергу, зосереджено стежить за президентськими кроками на Близькому Сході, здебільшого в контексті збройного скандалу, пов’язаного зі звинуваченнями української верхівки в продажу військової техніки Іраку.

Пошук Україною нових партнерів — саме в близькосхідному регіоні — спричинений здебільшого економічними міркуваннями. На фоні постійного запровадження санкцій, квотування українських товарів західними країнами, спроби Києва закріпитися на нових ринках були цілком передбачуваними. Постійні візити українських чиновників до країн Африки, Азії, Південної Америки, проведення там торговельно-економічних консультацій тільки підтверджують це. Кілька місяців тому в країнах Перської затоки перебував український міністр закордонних справ Анатолій Зленко. Мета візиту була така ж «меркантильна» — налагодження економічних відносин. Тепер у Києві очікують приїзду керівництва цих країн. Про низький рівень економічних зв’язків із країнами Близького Сходу говорять самі за себе цифри. Рівень товарообміну України з Сирією, скажімо, склав торік лише $180 млн., а з Ліваном і того менше — $100 млн. З одного боку, вражаючими можна назвати і такі обсяги (з деякими державами, приміром, Африки цей показник не сягає і тисячі доларів). Але не слід бути великим експертом, щоб розуміти можливості поліпшення торговельно-економічного співробітництва з цими державами. Так, Сирія цікавить Україну в першу чергу як країна, багата на газові та нафтові родовища. Останнім часом видобуток нафти в країні значно знизився, отож, за словами українського віце-прем’єра Олега Дубини, Київ міг би допомогти в проведенні розробок родовищ та брати участь у бурінні нафтових свердловин. Україна також має намір взяти участь в тендері на будівництво нафтопроводу, по якому нафта проходитиме через Сирію із Перської затоки. Конкуренти Києва у цьому проекті більш ніж серйозні — Росія та Франція.

Мабуть, не секрет, що українські мирні ініціативи із врегулювання близькосхідного конфлікту мало ким сприймаються серйозно. Тим більше, що самі українські дипломати весь час наголошують, що Україна не має наміру замінити мирні зусилля головних посередників у переговорному процесі — США, ЄС та Росії. Тому повідомлення напередодні візиту Леоніда Кучми, нібито український Президент збирається оприлюднити мирні пропозиції під час свого турне, прозвучало досить претензійно. Тим більше, що всі ідеї щодо припинення в регіоні кровопролиття, висловлені українським лідером, не містили нічого принципово нового. Київ і надалі наполягає на виконанні резолюцій Ради Безпеки ООН обома сторонами конфлікту — Ізраїлем та Палестиною. Президент також підтвердив пропозицію Києва, зроблену ще минулого року, провести ізраїльсько-палестинські переговори в Україні.

Мирні ініціативи — добре, а президентська увага, мабуть, краще. Не зраджуючи давній традиції, Леонід Кучма нагородив трьох близькосхідних лідерів — сирійського Башар Аль-Асада, ліванського Еміля Джаміля Лахуда та йорданського короля Абдуллу Бін Хусейна — орденами Ярослава Мудрого I ступеня. За «значний особистий внесок у розвиток» відносин з Україною...