Боротьба зі словами та брехливими обіцянками

Після майже п’яти років можна сказати, що «війна з тероризмом» виявилася фальшивою метафорою, що призвела до контрпродуктивної та приреченої на провал політики. Оманлива фігура мови була використана для розв’язання справжньої війни на кількох фронтах, у тому числі Іраку, Газа, Ліванi, Афганістанi та Сомалі. Загинули тисячі невинних людей, що викликало гнів мільйонів людей у всьому світі.

Однак ослабити «Аль-Каїду» так і не вдалося, як показав нещодавній план висадити комерційні рейси, що прямують до США з Лондона. Здійсненню цього плану, в результаті якого могли загинути більше людей, аніж під час терористичних актів 11 вересня, перешкодила пильність британських розвідувальних служб. Однак ясно, що ця змова аж ніяк не остання.

На жаль, американська громадськість сліпо прийняла метафору війни як очевидну реакцію на 11 вересня. Справді, навіть тепер, коли широко визнають, що вторгнення в Ірак було помилкою, «війна з тероризмом» залишається рамкою, під яку підганяється американська політика. Більшість політиків-демократів також підтримують її через страх прославитися нерішучими в питаннях оборони.

Але продовження підтримки війни з тероризмом не робить її менш приреченою на провал. За своєю природою війна призводить до невинних жертв, що ще більш імовірно, коли вона ведеться проти терористів, оскільки терористи мають тенденцію приховувати своє місцезнаходження. Смерть, поранення та приниження простих людей викликають гнів і обурення серед їхніх сімей і суспільства, що у свою чергу посилює підтримку тероризму.

Більше того, слово тероризм є узагальненням, що використовується щодо всіх політичних рухів, які вдаються до терористичної тактики. «Аль-Каїда», ХАМАС, «Хізбалла», сунітський повстанський рух і «армія Махді» в Іраку дуже відрізняються одне від одного, але глобальна війна з тероризмом Джорджа Буша не дає нам можливості робити між ними різницю та використовувати відповідний підхід щодо кожного з них. Вона стримує необхідні переговори з Іраном і Сирією — державами, що підтримують терористичні угруповання.

Водночас, як продемонстрували британці, з такими групами, як «Аль- Каїда», найлегше справлятися за допомогою хорошої роботи розвідувальних служб. Акцент на воєнних діях у ході війни з тероризмом лише посилює загрозу тероризму й ускладнює роботу розвідувальних агентств. Усама бен Ладен і Айман аль-Завахірі все ще перебувають на свободі, і нам треба зосередитися на пійманні їх, якщо ми хочемо запобігти терактам на зразок тих, що планувалися в Англії.

І, нарешті, війна з тероризмом забиває клин між «нами» та «ними». Ми — невинні жертви, вони — зловмисники. Тоді як ми, схоже, не помічаємо, що теж стаємо зловмисниками в процесі, це помічає інший світ — різниця в сприйнятті, що серйозно підірвала міжнародну репутацію та статус Америки.

Разом узяті, ці чинники свідчать про те, що перемогти у війні з тероризмом неможливо. Навпаки, нескінченна війна проти невидимого ворога завдає величезної шкоди не лише нашому авторитету та престижу у світі, але також нашому власному суспільству. Вона призвела до небезпечного розширення повноважень виконавчої влади, заплямувала нашу прихильність універсальним правам людини та стримала критичний процес, що лежав в основі відкритого суспільства. Вона також вартувала нам значних грошей. Що більш важливо, війна з тероризмом відвернула нашу увагу від інших термінових справ, що вимагають лідируючої ролі з боку Америки, як, наприклад, завершення роботи, розпочатої в Афганістані, запобігання насуванню глобальної енергетичної кризи та вирішення проблеми поширення ядерної зброї.

В умовах ослаблення міжнародного впливу Америки світ ризикує опинитися в порочному колі ескалації насильства. Цього можна уникнути, лише якщо американці відмовляться від війни з тероризмом як від оманливої метафори.

Якщо ми продовжимо сьогоднішній курс, ситуація лише гіршатиме. Це є випробуванням не нашої волі, але нашого розуміння реальності. Боляче визнавати, що наші проблеми породжені нашими ж неправильними уявленнями. Але відмова визнати це буде ще більш болісною у довгостроковій перспективі. Сила відкритого суспільства полягає в його здатності визнавати та виправляти свої помилки. Сьогодні нам доведеться пройти цей тест.

Джордж СОРОС — фінансист, автор книжки «Століття помилок: наслідки війни з тероризмом».