Час «Ч» для польських лівих
Криза правлячої партії Союз Лівиці демократичної в Польщі, про яку почали говорити ще з минулого року, перетворилася на урядову кризу. В умовах, коли розколу в партії (яка, до речі, дала президента Александра Кваснєвського) вже не вдавалося навіть не приховати, а хоча б пом’якшити, прем’єр-міністр Лєшек Міллер, який втратив і партійну підтримку, і популярність серед поляків, назвав на спільній прес-конференції з президентом Кваснєвським точну дату своєї відставки — 2 травня. Тобто наступний день після вступу Польщі до Європейського Союзу і за день до національного свята — Дня Конституції. Президент Кваснєвський перед планованим візитом до Києва з нагоди відкриття Року Польщі в Україні розпочав консультації з призначення нового уряду. Консультації мають чітко визначений дед-лайн: 16 травня. Якщо до цього часу не вдасться знайти компромісної кандидатури на посаду прем’єр-міністра, цього року на Польщу чекають не лише перші в історії країни вибори до Європейського парламенту, але й дострокові вибори до Сейму. Саме з цієї причини Кваснєвський скоротив до мінімуму програму свого перебування в Україні (планувалося, зокрема, що він відвідає Донецьк).
Лівиця остаточно розкололася наприкінці минулого тижня, коли маршалек (спікер) Сейму Марек Боровський оголосив про створення нової партії лівого спрямування — Соціал-демократії Польської. Саме Боровський вимагав відставки Міллера. Натомість і сам він всіляко підкреслював свою прихильність до нинішнього міністра закордонних справ країни Влодзімєжа Цімошевича, і президент Кваснєвський ясно дав зрозуміти, що не допустить відставки Цімошевича і міністра оборони Єжи Шмайдзінського. Кваснєвський заявляв, що немає часу на глибоку реконструкцію уряду. Учора після консультацій з представниками парламентських фракцій польський президент назвав офіційним кандидатом на роль прем’єр-міністра Марека Белку, який уже побував віце-прем’єром уряду Міллера.
Міллер намагався ставитися до подій спокійно, наголошував на тому, що «проблеми Міллера немає», і що якщо його відставка допоможе польській лівиці, то він готовий. Проблеми польської лівиці стали очевидними не вчора. Партія різко втратила популярність серед поляків — за даними соціологічних опитувань впродовж кількох останніх місяців за симпатіями суспільства лідирують Громадянська платформа, що виросла з колишніх правих сил, і відверто популістична «Самооборона». Польські аналітики стверджують, що зараз суспільство вже не ділиться на прихильників правого і лівого спектрів, але на тих, хто голосуватиме за лібералів і популістів.
Лівицю звинувачували в безідейності, негнучкості, захопленні владою. У багатьох склалося враження, що СЛД дійсно перестала адекватно реагувати на те, що змінилася як зовнішня, так і внутрішня ситуація, змінилося саме суспільство і його потреби. Саме з цих причин свого часу зійшов з політичної сцени легендарний вождь «Солідарності» Лех Валенса — суспільство перестало потребувати наголосу на християнсько-демократичних цінностях. Потім відбувся крах наступників «Солідарності» — правлячі «Акція Виборча Солідарність» і «Унія Свободи» на чергових виборах навіть не потрапили до Сейму. Показовим моментом може бути те, що уряд правих перед тим теж пережив серйозну кризу, з якої не було зроблено належних висновків.
Проблеми лівих ускладнені низкою скандалів, до яких тією чи іншою мірою причетне керівництво країни — зокрема, відома «Афера Ривіна», яка вибухнула, коли головний редактор найбільшої в країні «Газети Виборчої» Адам Міхнік оприлюднив записи пропозиції хабара за сприяння у справі надання ліцензії на мовлення з боку кінопродюсера Льва Ривіна.
Сьогодні у стані лівих спостерігається «холодна війна» між «старими» і «новими» лівими. Зокрема, «Газета Виборча» зазначає, що в кулуарах самміту ЄС у Брюсселі, після якого Міллер і зробив свою заяву, прем’єр- міністр і міністр закордонних справ Польщі уникали один одного. Йде відплив послів Сейму до лав нової партії, і цілком можливо, що нова фракція буде впливовішою за фракцію СЛД.
З ким проводитимуться консультації? Очевидно, що не лише між «старими» і «новими» лівими. «Виборча» припускає, що до переговорів буде залучено і Громадянську платформу, і інші сили. Оскільки обидві ліві партії навіть за досягнення повної згоди між собою в теперішніх умовах не зможуть самостійно утворити новий кабінет, то припускається, що до коаліції зможе увійти, наприклад, «Польська народна партія», яка репрезентує інтереси селянства. У свою чергу, за сприяння її лідеру Янусу Войцеховському можуть пообіцяти крісло маршалка Сейму.
Голова Лівиці демократичної Кшиштоф Янік заявляє, що він виступає проти дострокових парламентських виборів. Якщо поляки дійсно голосуватимуть так, як показують дані соціологічних опитувань, то його можна зрозуміти: за теперішніх умов не виключена ситуація, коли СЛД, що зробила надзвичайно багато для вступу Польщі до ЄС, може стати маргінальною політичною силою. Натомість парадоксальним чином Польщу в Європейському парламенті можуть внаслідок цієї ситуації представляти відверто антиєвропейські сили — та ж «Самооборона», Польська народна партія, Ліга польських родин.
КОМЕНТАР
Анджей СТАНКEВИЧ, політичний оглядач газети «Жечпосполита»:
— У Польщі існує певна тенденція, коли кожен наступний уряд оцінюється дедалі більш негативно. Більшість населення вважає, що уряд Лєшека Міллера найгірший із 1989 року. Це сталося як через погане впровадження соціальних гарантій, зростання рівня безробіття, так і через низку гучних корупційних скандалів, під час яких спливали імена представників уряду Міллера. Польщі, напевно, знадобиться кілька місяців для подолання кризи. Цілком можливо, що вона триватиме до наступних парламентських виборів. Вони мають відбутися наступного року, але я не виключаю, що їх буде проведено достроково. Скидається на те, що наступний уряд спиратиметься значною мірою на міністрів, які сьогодні перебувають при владі, тому він може не отримати підтримку більшості в Сеймі. Якщо говорити про перспективи СЛД, то вони досить примарні. Невідомо, чи та частина, яка залишилася в Лівиці після розколу, зможе потрапити до наступного Сейму. Очевидно, що тоді новий уряд базуватиметься на правих силах — партіях «Громадянська платформа» і «Право й Справедливість». За таких умов, швидше за все, прем’єром стане один із лідерів «Громадянської платформи» Ян Марія Рокіта.
