Червоні та сині

Прихід Кондоліззи Райс на посаду держсекретаря США замість Коліна Пауелла свідчить, що ще не вщухло потужне відлуння нещодавніх президентських виборів в Америці. Але розуміння того, що саме ці вибори говорять про Америку, важливо не лише для американців, а й для всього світу.

Президентські вибори цього року підтверджують здоровий стан американської демократії, хоча дещо можна було б поліпшити. На відміну від виборів 2000 року, коли президент Буш зазнав поразки за результатами прямого голосування й одержав лише невелику перевагу за результатами голосування «колегії вибірників», цього разу перевага Буша становила 3,5 мільйона голосів. І хоча демократи все ще переживають гіркоту поразки, мало хто висловлює серйозні сумніви стосовно легітимності перемоги Буша.

Америка розділилася приблизно навпіл на червоні (республіканські) штати і сині (демократичні) штати. Сто тисяч голосів у червоному штаті Огайо могли б зробити президентом Джона Керрі. Колегію вибірників було включено до американської конституції, щоб захистити малі штати у федеральній системі, але сьогодні це означає, що політична кампанія концентрується головним чином на десятку так званих «фронтових» або вирішальних штатів, де симпатії виборців поділяються приблизно порівну. Але є щось негідне в тому, щоб президентом ставав кандидат, який не здобув більшості голосів виборців. Таким чином, настав час для серйозної дискусії про внесення виправлень до конституції для скасування інституту колегії вибірників.

Деякі спостерігачі висловлюють невдоволення з приводу роз’єднувальної негативної риторики й політичної реклами, якими вирізнялася ця кампанія. Але це слід розглядати в історичній перспективі. В епоху батьків-засновників газети були надзвичайно упередженими, і Джордж Вашингтон був вражений різкістю політичної мови. Протягом більшої частини своєї ранньої історії, не кажучи вже про період громадянської війни та реконструкції, країна була також розділена практично навпіл, як сьогодні, і різка риторика під час передвиборної кампанії відображала жорсткість конкуренції.

Водночас, попри негативну рекламу з обох боків, під час трьох трансльованих на всю країну теледебатів були порушені важливі питання в серйозній формі перед величезною телевізійною аудиторією. Традиційно імовірність переобрання чинного президента за економічного зростання у країні є дуже високою. Щодо цього, дивним у переобранні Буша було те, що він здобув перемогу лише невеликою більшістю голосів. Головною причиною цього була непопулярність війни в Іраку. Керрі постарався зробити війну, низькі темпи створення робочих місць, неадекватну систему охорони здоров’я і розпочате Бушем зниження податків для груп населення з високими доходами центральними питаннями кампанії, але деякі спостерігачі вважають, що він так і не зміг зібрати їх в одну ясну картину. Буш зосередився на питаннях безпеки і боротьби з тероризмом, а також на культурному популізмі в питаннях, що стосуються одностатевих шлюбів і права на аборти. У кінцевому рахунку, безпека і культурний популізм виявилися сильнішими за економічний популізм.

На інтерпретацію результатів виборів вплинули опитування виборців на виході з дільниць, в яких виборців запитували, які питання були для них найважливішими. Більшість респондентів (22%) назвали «моральні цінності», 20% — економічні питання і 19% — тероризм. Соціальні консерватори витлумачили ці результати по-своєму, вирішивши, що саме вони принесли перемогу Бушу, отже, їхня програма має домінувати протягом його другого терміну. Але опитування, проведене дослідницьким центром «Pew» через тиждень після виборів, засвідчило, що категорія «моральні цінності» охоплювала великий діапазон питань крім права на аборти й одностатеві шлюби. Фактично, опитування суспільної думки свідчать про те, що 25% населення підтримують одностатеві шлюби і 35% прихильно ставляться до законних союзів для одностатевих пар (позиція, якої дотримувався Керрі). Проте для 37% населення, що виступають проти одностатевих шлюбів, особливо в червоному центрі країни, це питання допомогло мобілізувати прихильників Буша.

Набагато серйозніше питання — чи безнадійно розділена Америка. Карта США під час виборів з позначеними на ній червоними та синіми штатами дала підстави для жартів в інтернеті та пресі про дві сині стрічки узбереж, розділені червоним монолітом у центрі країни. Дехто називає це «коастопія» (від англ. соаst — узбережжя, берeг). Але в дійсності поділ в Америці позначений не настільки різко. Перемогу в багатьох штатах, що перебувають в обох таборах, здобуто з незначною перевагою, і якщо офарбити карту на рівні округів, а не штатів, то більша частина території країни буде фіолетового кольору. Аналіз на рівні великих міст порівняно з передмiстями і сільськогосподарськими районами пропонує кращу картину, ніж на рівні прибережних штатів порівняно з центральними.

Справді, опитування суспільної думки свідчать, що більшість американців перебувають у поміркованому центрі політичного спектра, а не на його краях. Але політичні еліти, такі як партійні активісти і члени Конгресу, мають тенденцію дотримуватися більш крайніх поглядів, ніж основна частина населення. З першого погляду це видається дивним, оскільки в політиків має бути стимул триматися багатої голосами середини. Але багато конгресменів представляють округи, надійно закріплені за їхніми партіями, і загроза їхньому переобранню виходить від попередніх партійних виборів, де домінують представники активніших і радикальніших фракцій.

Ця тенденція посилюється завдяки поширенню кабельного телебачення, що залучає глядачів дискусійними «розважально-інформаційними» програмами й інтернет-оглядами, які пропонують жорстку полеміку без редакційного фільтра. Реформи щодо зміни кордонів округів для виборів до Конгресу з метою підвищення конкуренції допомогли б вирішити цю проблему, але лише деякі з чинних конгресменів проголосують за зміни, що можуть збільшити ризик поразки для них самих.

Незначна перевага Буша свідчить про те, що він отримав менший мандат на зміни, ніж, мабуть, він вважає. Поставши перед складними проблемами у зовнішній, фіскальній та соціальній політиці, мудрим кроком з його боку було б повернутися до центру, а не потурати своїй консервативній базі, але поки залишається неясним: візьме гору політика переконань чи політика прагматизму.

Джозеф С. НАЙ — заслужений професор Гарвардського університету й автор книги «Гра у владу: вашингтонський роман».