Чорногорія не бачить перспектив
Курс Чорногорії, другої югославської республіки, на вихід з югославської федерації, з перших обережних висловлювань перетворився, схоже, на офіційну позицію Подгориці. «Ні майбутнє Чорногорії, ні майбутнє спільної держави не має жодних перспектив у цій ситуації», — таким був зміст телевиступу чорногорського міністра внутрішніх справ Вукашина Мараса. Виступ, очевидно, був реакцією Подгориці на останні виступи югославського вищого армійського командування стосовно політики чорногорського президента Міло Джукановича. Белград звинувачує Джукановича в сепаратизмі, в тому, що він своєю прозахідною орієнтацією розколює суспільство, чим завдає лише шкоди. Контакти Джукановича з головою міжнародного трибуналу з військових злочинів Карлою дель Понте Белград вважає за незаконні та провокаційні. Вищі армійські чини Югославії як зраду розцінюють і те, що Джуканович вибачився перед хорватами за обстріли югославською армією Дубровника, що мали місце кілька років тому.
Питання — чи дійсно Джуканович настільки прозахідно орієнтований, як це мало не в один голос подають і західні, і югославські медіа, ще, очевидно, виникне. Те ж, що чорногорське керівництво дійсно намагається уникнути ізоляції, в яку потрапила Югославія, сумнівів немає. Як і в тому, що Захід навряд чи реально готовий повністю підтримати чорногорську незалежність. Конвої з продовольством та енергоносіями, які Подгориця отримувала після оголошення Белградом економічної блокади республіки, навряд чи здатні довго рятувати населення. Розкіл в чорногорському суспільстві — дійсно серйозний. Північна частина невеликої балканської республіки ладна підтримувати Белград у всьому. Жителі приморського Півдня — ні. Спроби Джукановича поставити армійські частини, розміщені в Чорногорії, під свій контроль, викликають ще менший ентузіазм югославського керівництва, ніж запровадження республікою німецької марки в якості офіційної валюти. Очевидно, що реально вийти зі складу федерації без збройного конфлікту Чорногорія не зможе. Як не зможе вона й самостійно проіснувати. Але й співіснування за нинішніх умов, здається, підійшло до кінця. Очевидно, що готових рецептів розв’язання цього вузла в міжнародної спільноти — ще менше, ніж під час косовської кризи.
