Чи може регіональна інтеграція врятувати Африку?
Протягом останньої чверті століття зростання світової економіки прискорилося, але Африка продовжувала відставати. Справді, частка континенту у світовому експорті впала з 4,6% в 1980 році до 1,8% у 2000 році, а його частка у світовому імпорті за той же період знизилася з 3,6% до 1,6%.
Частка Африки у світовому потоку прямих іноземних інвестицій (ПІІ) також знизилася: з 1,8% у 1986—1990 роках до 0,8% у 1999—2000 рр. Чи здатні такі регіональні економічні групи, як Загальний ринок Східної та Південної Африки (COMESA) й Організація з розвитку Південної Африки (SADC) допомогти в збільшенні обсягу торгівлі та сприяти економічному зростанню?
Загальний обсяг торгових потоків на півдні Африки знизився з 131,1 мільярда доларів у 2002 році до 112,3 мільярда доларів у 2003 році, причому частка ПАР — однієї з трьох країн регіону, в якій було відзначене позитивне сальдо за поточними розрахунками, — становила 65% від загальної суми. Тоді як обсяг зовнішньої торгівлі ПАР виріс майже вдвічі з 1994 по 2002 рік; розміри експорту, скажімо, з Малаві в Танзанію або з Мозамбіку в Замбію залишилися незначними, попри географічну близькість.
Низький рівень міжнародної торгівлі, незважаючи на присутність SADC і COMESA, є відображенням кількох чинників, зокрема нефінансових перешкод: здебільшого це проблеми з лініями комунікацій і транспортом, митні процедури та мито, а також брак інформації про стан ринків. Більше того, в минулому країни півдня Африки розраховували на протекціонізм і стратегію заміщення імпорту. З огляду на принципи «слаборозвиненої економіки», перекривалися основні експортні потоки та створювалися юридичні перешкоди іноземній участі в розробці природних ресурсів, а також фінансових та інших послуг, що ще більше заважало регіональній інтеграції.
Сьогодні країни півдня Африки збираються посилити свою регіональну інтеграцію за допомогою гармонізації економічної взаємодії. Регіональний план, схвалений організацією SADC у серпні 2003 року в Дар-ес-Саламi, столиці Танзанії, має зосередитися на сприянні розвитку торгівлі, на економічній лібералізації та на розвитку як засобах, що сприяють створенню загального ринку, чого й вимагає SADC. Для цього треба завершити формування зони вільної торгівлі та зняти обмеження з 85% обсягу торгівлі країн, які входять до SADC, до 2008 року, а до 2012 — зі 100%.
Спільний ринок, а також узгодженість у питанні вільного руху чинників виробництва сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності, промисловому розвитку та зростанню продуктивності. Однак протоколів і політичних договорів недостатньо для того, щоб прискорити процес інтеграції. Серйозною перешкодою є величезна різниця між країнами цього регіону в розвитку економіки та державних інститутів. Згідно з регіональним планом організації SADC, встановлюються тимчасові рамки втілення в життя цієї стратегії протягом найближчих 15 років. У цій стратегії зважають на наявні труднощі. Вона концентрується на макроекономічних завданнях, проблемі боргів і встановленні стабільного та надійного інвестиційного клімату.
Гармонізація макроекономічних стратегій необхідна для того, щоб гарантувати: зміни в одній країні, яка входить до SADC, негативно не впливатимуть на економічну активність десь в іншому місці. Нова програма дій закликає всі країни-учасниці повністю узгодити свою економічну, фінансово-бюджетну та валютну політику, починаючи з питань конвертованості валюти й уніфікації валютних курсів і закінчуючи створенням у майбутньому спільної валюти. Деякі з валют отримали певну частку конвертованості в цьому регіоні, що має сприяти гармонізації валютної політики та розвитку внутрішньорегіональної торгівлі, оскільки торгові потоки країн цього регіону йдуть від партнерів, які вимагають плати в іноземній валюті.
На півдні Африки вже існує певна форма валютної гармонізації між ПАР — з одного боку та Лесото, Намібією та Свазілендом — з іншого: валюти останніх міняються за курсом 1:1 на південноафриканський ранд. Резервний банк ПАР впроваджує нову валютну політику тільки після консультацій із центральними банками інших країн. Усупереч жорсткій валютній політиці й обмеженням в обміні іноземної валюти, ця схема дала поштовх розвитку торгівлі й інвестицій, одночасно знизивши внутрішньорегіональні заборгованості.
Але борги залишаються серйозною проблемою для всього півдня Африки. Сукупний зовнішній борг регіону в 2003 році становив 75,6 мільярда доларів, тоді як у 2000 році він дорівнював лише 56,6 мільярда доларів. Борг Анголи, Мозамбіку і ПАР становить 75,9% від загальної суми. Ангола, Малаві, Мозамбік і Замбія заборгували в середньому близько 150% свого ВВП, і погашення боргів поглинає мільярди доларів щорічно.
Більше того, організація SADC зіткнулася з різким зниженням потоку ПІІ, що знизилися з 9,8 мільярда доларів у 2001 році до трьох мільярдів доларів у 2003 році. Здебільшого це стосується Анголи, Ботсвани та Намібії через їхню непостійну політику щодо інвестицій у нафтову та гірничодобувну промисловість, а також ПАР, де процеси приватизації та придбання власності уповільнилися. А тим часом у 2003 році лише ПАР i Ангола залучали 73% ПІІ в регіон.
Щоб стати конкурентоспроможним, півдню Африки (та й усьому континенту) треба розвивати експорт різних високоякісних товарів, зокрема промислових. Із метою залучення ПІІ, необхідних для досягнення поставленого завдання, країни півдня Африки розробили закони, спрямовані на стимулювання приватного сектору економіки з особливим акцентом на іноземні інвестиції. Але попри всі зусилля потоки ПII в регіон (за винятком ПАР) залишаються дуже слабкими, щоб мати серйозний економічний ефект.
Це є відображенням реально наявних й очевидних ризиків, пов’язаних із вкладенням інвестицій у регіон. Тому країни півдня Африки, які володіють найбільш розвиненою економікою, повинні докласти всіх можливих зусиль для сприяння розвитку регіональної інтеграції. Усунення всіх торгових перешкод, до чого закликає план організації SADC, дозволить їм використати багаті природні ресурси регіону на максимальну потужність і прокладе шлях до тіснішої інтеграції зі світовою спільнотою для всієї Африки.
Габріель НАХIМАНА — чиновник із питань економічних відносин Комісії економіки ООН для Африки
